3. Основні елементи соціальної структури суспільства

Соціальна структура — частина соціальної системи су­спільства. Вона об’єднує два компоненти — соціальний склад і соціальні зв’язки. Соціальний склад — сукупність елементів, що утворюють соціальну структуру, а соціальні зв ’язки — сукупність зв’язків соціальних прошарків, класів тощо. Зрозуміло, що по­няття «соціальна структура» включає сукупність різних типів со­ціальних спільнот усередині суспільства та соціальні зв’язки всіх соціальних спільнот, що відрізняються за широтою поширення їх дії, за їх значенням і характеристикою соціальної структури на певному етапі суспільного розвитку.

Виходячи з цього, соціальна структура — сталий зв’язок еле­ментів у соціальній системі суспільства, означає суб’єктивний поділ суспільства на окремі соціальні спільноти, класи, прошар­ки, групи, об’ єднані на основі одного чи декількох ознак, які на­дають їм неповторної своєрідності й відмінності за соціальним положенням, за місцем і роллю в системі конкретно-історичних суспільних відносин.

Аналіз соціальної структури сучасного суспільства дає мож­ливість виділити основні її елементи, що складаються з певних об’ єднань людей. До таких елементів зазвичай відносять соціаль­ні групи або близькі за значенням соціальні спільноти.

Соціальні групи (перше визначення цього поняття знаходимо в роботі Т. Гоббса «Левіафан») — це соціальні утворення, що іс­нують реально, в котрих люди зібрані разом, об’єднані якоюсь спільною ознакою, різновидом спільної діяльності або потрапили в якісь ідентичні умови, обставини та певною мірою усвідомлю­ють свою приналежність до цього утворення (хоча міра і ступінь такого усвідомлення може бути різною). За визначенням Р. Мер­тона, соціальна група — це сукупність людей, які усвідомлюють свою приналежність до спільної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. Соціальні групи поділяють на малі, се­редні й великі.

Малі соціальні групи — це малочисельні соціальні групи, чле­ни яких об’ єднані спільною діяльністю й перебувають у безпосе­редньому спілкуванні один з одним, що виступає основою їх емоційних відносин і особливих групових цінностей та норм по­ведінки. Малі групи бувають формальні й неформальні. Перші складаються відповідно до наперед установлених та офіційно за­фіксованих цілей, статутів, інструкцій чи положень. Інші форму­ються на основі особистих симпатій чи антипатій, любові, друж­би, товариськості тощо.

Середні соціальні групи є більш чисельними об’єднаннями людей. Вони мають різні підгрунтя формування — від стихійної до виробничої — для досягнення певної мети, вирішення тих чи інших соціальних завдань. За умови сталого спілкування та кон­солідації їх називають ще колективами.

Великі соціальні групи — це багаточисельні об’єднання людей. Між їх членами немає безпосередніх контактів, їх об’ єднують лише фундаментальні інтереси, що формуються на основі усві­домлення людьми об’єктивних обставин свого життя.

Соціальна спільнота виступає основою соціальної структури. Серед структурофіксуючих компонентів соціальна спільнота лю­дей займає місце «посередника» між особистістю та суспільст­вом. Вона постає як внутрішня єдність певного кола індивідів, що спочатку сформувалася природно-історичним шляхом у надрах самого суспільства та здійснювала потім на нього зворотній, ча­сом вирішальний вплив.

Украй рідко, під впливом потужних суб’єктивних чинників спільнота формується внаслідок цілеспрямованого радикального перетворення всього суспільства й не менш радикального пере­орієнтування індивіда. Вона мусить бути дуже стійкою завдяки як внутрішнім, так і зовнішнім співвіднесенням зв’язків (соціаль­но-економічним, фаховим, демографічним, національним тощо), постійно відтворюваним приблизно в тих же самих якості та кі­лькості на певному етапі суспільного розвитку.

Кількісний та якісний склад самої спільноти детермінований, з одного боку, особливостями історичної структуризації й тепері­шнім рівнем розвитку даного суспільства в цілому, а з іншого — специфікою потреб, інтересів та ідеалів її представників. Такі по­треби, інтереси й ідеали, особливо у процесі реалізації, склада­ють основу внутрішньоспільнісної організаційної єдності, нада­ють їй неповторної своєрідності серед інших компонентів структури суспільства і програмують подальший розвиток спіль­ноти в її неоднозначній взаємодії з суспільним середовищем. Як підкреслює Малькольм Пейн, сутність співтовариства внутрі­шньо суперечлива: з одного боку, співтовариство є форма соціа­льної організації, з іншого — це такий порядок, що чинить опір спробам вплинути на нього ззовні, а тим більше підкорити офі­ційним структурам управління. Співтовариство (тобто спільнота) є одним із засобів створення соціального порядку зі складного переплетіння людських життів і прагнень людей наповнити своє існування суб’єктивним змістом.