44

Зобов’язальне право

У лекції надається визначення основним поняттям та категоріям зобов’язального, спадкового права. Окремо розглядаються різноманітні форми цивільно-правових договорів в Україні та процедура отримання спадщини.

 

1. Поняття зобов'язання, підстави його виникнення та припинення

Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють май­ нові відносини у сфері товарообігу, а також майнові від­ носини з покриття заподіяної шкоди за участю юридич­ них і фізичних осіб.

Система зобов'язального права поділяється на загальну й особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобов'язання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття й підс­ тави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, відпо­ відальність суб'єктів за порушення зобов'язань та їх припи­ нення). Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань (приміром, купівлю-продаж, поставку, майновий найом, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо).

Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на ко­ ристь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника ви­ конання його обов'язку.

Зобов'язання складається із суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка несе обов'я­ зок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань — це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, пе­ редача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо).

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому зобов'язання спрямовані на 1) передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позики тощо); 2) ви­ конання робіт на підставі договорів підряду, побутового за­ мовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність; 3) надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; 4) спла­ ту грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунку; 5) по­криття шкоди, заподіяної протиправними діями, а також шкоди, що її зазнав громадянин унаслідок рятування об'єк­ тів державної та колективної власності; повернення безпідс­тавно придбаного майна і передачу безпідставно збережено­го майна.

Зобов'язання виникають з таких підстав: за договорами та іншими правочинами; внаслідок ство­ рення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; внаслідок заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; через інші юридичні факти.

Крім того, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з акту цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акту органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду), а у випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобо­ в'язань може бути настання або ненастання певної події.

Зобов'язання повинні виконуватись в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути викона­не на вимогу кредитора Боржник повинен виконати таке зобов'я­зання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкоду­вання збитків, а також інші способи забезпечення виконання зо­бов'язання. Такими способами є неустойка (штраф, пеня), за­става, порука, завдаток, гарантія, притримання. Вони забезпе­чуються законом чи договором і є додатковими до договору.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена зако­ном чи договором сума, яку боржник повинен передати креди­торові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання. Право на неустойку виникає незалежно від на явності у кредитора збитків, завданих невиконанням або нена­лежним виконанням зобов'язання.

Застава — зобов'язання, за яким кредитор має право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переваж­но перед іншими кредиторами цього боржника. Заставою може бути також забезпечена вимога, яка виникне в майбутньому. За новим Цивільним кодексом України передбачені такі види за­став: іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи; заклад — застава рухо­мого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом, до третьої особи; інші види застав, які перелічені в законі України “Про заставу”».

Порука — зобов'язання, за яким поручитель повинен перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині, яка не виконана.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, яке передаєть­ся кредиторові боржником у рахунок належних з нього за дого­вором платежів на підтвердження його виконання. Якщо основ­не зобов'язання не виконане з вини сторони, яка дала завдаток, сума не повертається, а якщо з вини особи, яка отримала завда­ток, то вона повинна повернути подвійну суму завдатку.

Гарантія — це субсидіарне зобов'язання, що видається бан­ком, іншою фінансовою установою, страховою організацією, за яким відповідний банк (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником свого обо­в'язку.

Притримання — це правовідносини, за якими кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, має право притримати її у себе до моменту належного виконання зобов'язання боржником щодо цієї речі (оплата речі, відшкоду­вання витрат за її утримання). Але до кредитора, який притри­мує річ у себе, право власності на неї не переходить. Право на притримання речі може бути передано третій особі, вказаній боржником.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з Цивільним кодексом України, зобов'язання при­ пиняються: виконанням; зарахуванням; переданням відступ­ ного і прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; унаслідок зміни плану; за неможливістю виконання; зі смертю громадянина або з ліквідацією юридичної особи.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним як належить. Якщо боржник видав кредиторові в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, мусить повернути цей документ, а в разі немож­ливості повернення зазначити про це в розписці, що ним ви­ дається. Розписка може бути замінена написом на боргово­ му документі, що повертається. Знаходження боргового до­ кумента у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено іншого. За відмови кредитора видати роз­ писку, повернути борговий документ або зазначити в роз­ писці неможливість його повернення боржник має право за­ тримати виконання. У цьому разі кредитор вважається та­ ким, що прострочив.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної од­ норідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазна­ чений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог:

• у разі спливу строку позовної давності;

• про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здо­ ров'я або заподіянням смерті;

• про довічне утримання;

4) В інших випадках, передбачених законом.

Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (про­ щення) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зобов'язання припиняється, якщо боржник і кредитор — одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язан­ ня виникає знову.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін, зок­ рема за угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами.

Зобов'язання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін.

Зобов'язання припиняється за неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за якими боржник не відповідає.

Зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою, у зв’язку з чим не може бути виконане іншою особою.

Зобов'язання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.

Зобов'язання припиняється з ліквідацією юридичної осо­ би (боржника чи кредитора). Законодавством України ви­ конання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, від­шкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: а) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або зако­ном, або розірвання договору; б) зміна умов зобов'язання; в) сплата неустойки; г) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитками є:

– втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (ре­альні збитки);

– доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Моральна шкода полягає:

– у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа за­знала у зв'язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров'я;

– у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

– у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

– у приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не вста­новлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо на­лежного виконання зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сто­рона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Од­ностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторо­ну від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повно­му обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягують­ся з боржника.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відпо­відальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідаль­ність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимо­гу до основного боржника.

Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, зав­дані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку ви­конати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено догово­ром або законом.

У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке вна­слідок прострочення втратило для нього інтерес, або передання відступного боржник звільняється від обов'язку виконати зо­бов'язання в натурі. У разі відмови кредитора від договору борж­ник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кре­диторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушен­ням зобов'язання, доказується кредитором.

Цивільно-правові договори; поняття і види

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально- правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивіль­ них правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія мо­ же бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визна­ ється недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановле­ ної законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Змістом будь-якого договору е права та обов'язки сто­ рін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характери­ зується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та ви­падкові умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-про дажу істотними є предмет, ціна, строк).

Окрім істотних умов у договорі можуть бути умови типові та випадкові.

До типових умов відносять ті, які вироблені практикою для договорів певного виду і оприлюднених в установленому порядку (наприклад, місце виконання договору). Ці умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного ко­ дексу. Якщо сторони забажають установити інше місце ви­ конання договору, то це має бути відображено в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, які заз­ вичай у договорах такого виду не передбачаються, але мо­ жуть бути встановлені угодою сторін. Наприклад, винагоро­ да повіреному в договорі доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Отже, й випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, по­ ставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, нази­ ваються багатосторонніми (наприклад, договір про суміс­ ну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і т. ін.).

Розрізняють договори реальні та консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набува­ ють юридичного значення лише з моменту фактичного здійс­ нення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати ук­ ладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові, певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними й набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмо­ вими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й но­ таріально засвідчені.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Проте у ряді випадків за­ кон вимагає, щоб договори було укладено в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважа­ ється укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі уклас­ ти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язко­ ве у випадках, передбачених законом. Так укладається дого­ вір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші. Воно здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нота­ ріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викла­дено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її учас­ тю може бути посвідчений нотаріально.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору тільки тоді, коли такий наслі­ док прямо зазначено в законі.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли зго­ ди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого мо­ менту договір вважається укладеним. Коли пропозицію ук­ласти договір внесено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка внесла про­позицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийнят­тя пропозиції протягом цього строку. Коли пропозицію ук­ласти договір внесено усно й без зазначення строку для від­ повіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила особі, яка внесла пропозицію, про прийнят­ тя цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію внесено у письмо­ вій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необ­ хідного для цього часу.

Слід мати на увазі: якщо з одержаної із запізненням від­ повіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнила­ ся, лише тоді, коли особа, яка внесла пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді із запіз­ ненням. Тоді відповідь вважається новою пропозицією.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і водночас — новою пропозицією. Проте, це правило не поши­ рюється на випадки, коли під час укладення договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими орга­ нізаціями виникають розбіжності, що підлягають розгляду в суді, арбітражі чи третейським судом.

Часто сторони самі визначають момент набрання догово­ ром юридичної сили, тобто момент, з якого договір вважа­ ється укладеним, про що прямо зазначають у договорі: дого­ вір набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріаль­но посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з мо­ менту його реєстрації в місцевих органах управління,

Момент набрання договором чинності має важливе зна­чення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик ви­ падкової загибелі речі та ін.