1.2Поняття, форми та види зайнятості

Використання трудових ресурсів (реалізація трудового потенціалу) відбувається в процесі зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу).

Згідно статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість населення - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.

Неповна зайнятість може бути добровільною і примусовою.

Добровільна неповна зайнятість (або часткова зайнятість) зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.

Примусова (прихована) неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці і т.п.

В залежності від місця зайнятості розрізняють первинну і вторинну зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання є ще додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Зайнятість неповний робочий час — це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.

За легітимністю працевлаштування розрізняють:

• зареєстровану (формальну) зайнятість, яка законно зареєстровану в офіційній економіці;

• незареєстровану (неформальну) зайнятість.

Остання може бути із наступних причин:

• вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена і не підлягає реєстрації – вулична торгівля, домашнє господарство, особисте підсобне господарство з реалізацією про­дукції без реєстрації;

• вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена, проте підлягає реєстрації – тіньова зайнятість;

• вона пов’язана із діяльністю, яка прямо заборонена законом – кримінальна зайнятість.