- •1.2Суть та функції ринку праці
- •1.3Основні елементи ринку праці
- •1.4Класифікація ринків праці
- •1.Проблеми зайнятості і безробіття
- •1.1Поняття "трудових ресурсів" та "трудового потенціалу"
- •1.2Поняття, форми та види зайнятості
- •1.3Безробіття і його види
- •1.4Економічна теорія про причини безробіття
- •1.5Природний рівень безробіття. Закон Оукена
- •1.Основи управління персоналом підприємства
- •1.1Поняття кадрового потенціалу підприємства
- •1.2Структура персоналу підприємства
- •1.3Показники чисельності, руху та ефективності використання кадрів підприємства
- •1.4Система управління персоналом підприємства
- •Використання персоналу
- •Розвиток персоналу
- •1.5Мотивація праці
- •1.6Теорії мотивації праці
- •1.Основи організації оплати праці
- •1.1Регулювання заробітної плати в Україні
- •1.2Структура заробітної плати
- •1.3Принципи організації оплати праці
- •Мінімальний розмір заробітної плати має забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної кваліфікації.
- •Оплата праці найманого працівника повинна здійснюватися залежно від кількості і якості витраченої ним праці, його особистого вкладу у загальний результат діяльності підприємства.
- •Співвідношення в розмірах оплати праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп повинна враховувати складність виконуваних робіт і умови праці.
- •1.4Тарифна система як основа організація оплати праці
- •1.5Безтарифна система оплати праці
- •1.Форми і системи оплати праці
- •1.1Загальні поняття форм і систем заробітної плати
- •1.2Відрядна форма оплати праці
- •1.3Почасова форма оплати праці
- •1.4Організація преміювання працівників
- •1.5Фінансова система мотивації менеджерів
- •1.6Система участі в прибутках
- •1.7Сучасні системи мотивації персоналу
- •Нефіансові (нематеріальні) винагороди
- •5. Винагороди, зв'язані зі зміною статусу співробітника.
- •6. Винагороди, зв'язані зі зміною робочого місця.
- •Делегування повноважень
- •1.Нормування та організація праці
- •1.1Робочий час. Режим праці та відпочинку
- •1.2Суть нормування праці та його функції
- •1.3Види норм праці
- •1.4Поняття, завдання та напрями організації праці
- •1.5Поняття поділу та кооперації праці
- •1.6Організація та обслуговування робочих місць
- •1.7Умови праці та фактори їх формування
- •1.Планування праці і заробітної плати
- •1.1Вартість робочої сили та її структура
- •1.2Розрахунок потреби підприємства в робочій силі
- •1.3 Планування продуктивності праці на підприємстві
- •Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді, тобто умовна чисельність, яка б була необхідною для забезпечення планового обсягу виробництва.
- •Визначається зміна вихідної чисельності під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності.
- •Розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді.
- •1.4Визначення фонду заробітної плати на підприємстві
- •1.Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство
- •1.1Суть соціально-трудових відносин
- •1.2Соціальний діалог на ринку праці
- •1.3Поняття соціального партнерства
- •Література література
1.Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство
1.1Суть соціально-трудових відносин
Соціально-трудові відносини - це взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.
Основними суб'єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають:
1. найманий працівник;
2. підприємець (роботодавець);
3. держава.
Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим працівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників (бригада).
Роботодавець - це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного чи багатьох осіб. Зазвичай це власник засобів виробництва, але роботодавцем вважається також і керівник підприємства державної форми власності, наприклад, директор заводу.
Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулятивну функції. Крім того, держава виступає в ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджено певну частку підприємств.
Міра реалізації кожної з цих функцій держави, характер їх сполучення в кожний конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави.
Залежно від кількості учасників і напрямів взаємозв'язків між ними виділяють індивідуальний, груповий та змішаний рівні соціально-трудових відносин.
На індивідуальному рівні відбувається взаємодія між найманими працівниками; окремим найманим працівником і окремим роботодавцем; окремими роботодавцями.
Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників із об'єднаннями роботодавців.
Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник - держава; роботодавець - держава.
Залежно від територіального критерію виділяють: рівень підприємства; рівень галузі; рівень регіону.
1.2Соціальний діалог на ринку праці
Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Законодавство України про соціальний діалог складається із законів України "Про соціальний діалог", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців", "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.
Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
До сторін соціального діалогу належать профспілки, спілки роботодавців та органи влади. На кожному рівні соціального діалогу вони повинні відповідати критеріям репрезентативності, тобто мати відповідний рівень легалізації (реєстрації), галузеву і територіальну розгалуженість тв. визнання, визначених статтями 5-7 Закону України «Про соціальний діалог»
Оцінка відповідності критеріям репрезентативності профспілок та їх об'єднань, організацій роботодавців та їх об'єднань проводиться:
на національному та галузевому рівнях - Національною службою посередництва і примирення;
на територіальному рівні - відповідними відділеннями Національної служби посередництва і примирення.
Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:
обміну інформацією;
консультацій;
узгоджувальних процедур;
колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.
За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:
на національному рівні - генеральна угода;
на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;
на територіальному рівні - територіальні угоди;
на локальному рівні - колективні договори.
Для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.
Національна тристороння соціально-економічна рада - постійно діючий орган, що утворюється Президентом України для ведення соціального діалогу.
Національна рада складається з рівної кількості повноважних представників сторін соціального діалогу національного рівня і об'єднує 60 членів, які здійснюють свої повноваження на громадських засадах:
20 членів профспілкової сторони, які делегуються репрезентативними об'єднаннями профспілок, які мають статус всеукраїнських;
20 членів сторони роботодавців, які делегуються репрезентативними об'єднаннями організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських;
20 членів сторони органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України.
Кожна сторона Національної ради із свого складу визначає співголову та його заступників.
Строк повноважень членів Національної ради становить шість років. Питання позбавлення повноважень члена Національної ради у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків або з інших причин належить до компетенції кожної із сторін.