Лекція №30
Основи технології гомеопатичних ліків
П Л А Н:
Визначення та історія розвитку гомеопатії
Принципи гомеопатії
Номенклатура гомеопатичних лікарських форм
Приписування гомеопатичних ЛФ
Технологія гомеопатичних лікарських засобів
першопрепарати;
потенціювання;
лікарські форми.
Оцінка якості, маркування, зберігання гомеопатичних препаратів
Актуальність теми. На вітринах аптек ми часто бачимо напис «Гомеопатичні ліки», часто чуємо слово «гомеопатія», а також відгуки людей про спілкування з лікарями-гомеопатами та лікування гомеопатичними засобами. Треба сказати, що відгуки неоднозначні, різко протилежні: від захвату до повного заперечення. Одні тільки гомеопатією вилікувалися, інші визнали її шарлатанством.
Гомеопатія в Україні визнана як офіційний метод медикаментозної терапії, ДФУ містить статтю «Гомеопатичні лікарські засоби» про те, як виготовляти гомеопатичні ліки, але методик достовірної їх перевірки та контролю якості практично не існує.
Курс гомеопатії читається у фармацевтичних інститутах, в інституті нетрадиційної медицини, а підготовка спеціалістів фармації для виготовлення гомеопатичних лікарських форм в гомеопатичних аптеках передбачає спеціалізацію спеціалістів фармації на спеціальних курсах.
Враховуючи той факт, що гомеопатія існує, спеціалісти фармації повинні бути поінформовані про цей напрямок та про принципи лікування і гомеопатичні лікарські форми.
Слово «гомеопатія» походить від грецьких слів homoios – схожий і pathos – страждання, хвороба. Гомеопатія – це нетрадиційний метод лікування хвороб за допомогою невеликих доз лікарських засобів, які в здоровому організмі людини в великих дозах спричиняють подібну хворобу.
Гомеопатія започаткована на рубежі ХVIII–XIX століть німецьким ученим профессором Лейпцігського університету Христіаном Фрідріхом Самуїлом Ганеманом (1755 – 1843). Будучи аптекарем він закінчив медичний факультет Лейпцігського університету, а в 1779 р. одержав ступінь доктора медичних наук.
Виникненню гомеопатії сприяли деякі історичні дані. Ще у давніх авторів були вказівки про застосування ліків за принципом подібності. Зокрема, батько медицини Гіпократ вперше сформулював положення «лікування подібного подібним». Він писав, що хвороба розвивається під впливом засобів, викликаючих подібні їй симптоми, і ці ж засоби виліковують хворого.
На початку ХVI століття Парацельс писав: «Шукайте зовні те, що відповідає за своєю природою вашій внутрішній хворобі». Говорячи про кашель, ангіну, нежить, катар, він писав: «Ці терміни нічого не дають нам відносно підбору ліків, термін повинен служити для співставлення подібного з подібним, і таке співставлення допомагає знаходити засоби для лікування хвороб».
Таким чином, ще задовго до Ганемана окремі лікарі застосовували принцип подібності, але експериментально його принцип вивчив тільки Ганеман, який створив метод лікування, відомий під назвою гомеопатія.
Увагу Ганнемана привернула парадоксальна дія хіни на організм. Він зрозумів, що «хіна в малих дозах лікує пропасницю, а у великих сама викликає в організмі рід пропасниці». Ганеман вирішив провести експеримент на собі і своїх близьких. Через 6 років він заявив, що ним відкритий новий могутній принцип лікарського лікування, девізом якого було взято вислів: «Подібне лікується подібним». Аналогічно діє кофе, який може викликати безсоння або навпаки – діє заспокійливо в залежності від дози.
Щеплення віспи корові служить для добування вакцини і усуває віспу; радій має здатність утворювати рак і одночасно служить для лікування раку; наперстянка залежно від дози посилює або послаблює скорочення серця і т.д.
Звідси чітко видно різницю в підходах до лікування захворювань у алопатів і гомеопатів. Якщо у хворого подразнений кишечник, то алопат намагається лікувати заспокійливими засобами, (подібне - протилежним), а гомеопат – подразнюючими, тільки в малих дозах.
Принцип гомеопатії – природна хвороба і специфічна штучна хвороба, викликана ліками, повинні співпадати за своєю схожістю. Тобто, Similia similius curantur - подібне лікується подібним- перший закон гомеопатії
Гомеопатична терапія має на меті спонукати організм до самовидужування.
У 1810 р. вийшла в світ праця Ганнемана «Органон лікувального мистецтва». Ця книга декілька разів перевидавалася і була перекладена на багато мов, у тому числі й на російську. В 1811 р. вийшла його книга «Чисте лікознавство» в 6 томах, де описано 60 лікарських засобів. У 1828 р. була видана книга «Хронічні хвороби» в 5 томах. У цих книгах крім закону подібності, описані два інших правила гомеопатії: застосування малих доз і необхідність випробування дії ліків на здоровій людині.
В останні роки свого життя Ганеман повірив у цілющу силу дуже великих розведень, чим відштовхнув від себе чимало найкращих і критичних розумів.
Для цього періоду характерна поліфармація: до складу окремих ліків входило 60 і більше інгредієнтів. Ганеман рішуче виступав проти поліфармації і перевантаження організму великими дозами багатьох лікарських препаратів, тому він був новатором свого часу і відігравав позитивну роль у тому стані розвитку медицини.
Неважаючи на вороже ставлення до поглядів Ганемана, у нього було багато послідовників, які заснували ряд гомеопатичних товариств і виступали проти алопатичних прийомів і застосовуваних у той час засобів. Уперше в світі в 1848 р. в Філадельфії був організований Ганеманівський медичний факультет.
Гомеопатичні методи лікування найпоширеніші в США, де є спеціальні навчальні заклади, лікарі і видаються журнали. Менше вони поширені у Франції та Англії. В Росії гомеопатія стала відомою в першій чверті ХІХ століття. В 20-х роках минулого століття в Москві, Петербурзі і Ризі були відкриті гомеопатичні аптеки, видавався щомісячний гомеопатичний журнал. У 1898 р. в Петербурзі була відкрита гомеопатична лікарня. У 1935 р. лікарем-гомеопатом Теодором Михайловичем Липницьким була написана книга «Гомеопатія – основні проблеми», в якій висвітлювалися теоретичні питання гомеопатії. В 1960 р. В Москві було засноване Товариство лікарів-гомеопатів, яке за 5-річний термін свого існування зробило значний внесок у розвиток гомеопатичного методу лікування.
В останні роки в медичній практиці відносно дозування окремих ліків спостерігається такий же підхід, як і в гомеопатії. Так, наприклад, сулема застосовується в дозуванні 1:10000, вітамін В12 – 0,00002 і т.д. Незаперечним є значення мікроелементів як для рослинних, так і тваринних організмів, що беруть участь у регулюванні життєвих процесів, ефективність ферментативних перетворень під впливом мінімальної кількості ферментів, вплив невагомої кількості фітонцидів і т.д.
Існує велика кількість друкованих робіт, присвячених гомеопатії. Одні автори – прибічники і популяризують гомеопатію (Л. Е. Бразоль, Н. Е. Бабрилович, Ф. Фербрихер, А. Бір, С. В. Циганов, М. І. Граменицький, Т. М. Ліпницький Тетяна та Дем’ян Попови). Інші автори вважають, що немає переконливих доказів закону подібності і спроба широкого вивчення ефективності гомеопатичного лікування, проведеного в клінічних умовах, привела до негативних результатів, тому відкидають це вчення (М. В. Черноруцький К. Е. Вагнер, А. А. Лозинський, Н. Л. Блументаль та ін.).
Передові представники російської медицини, в тому числі М. І. Пирогов, А. П. Нелюбиін, О. О. Іовський, а також більшість російських лікарів ставилися до гомеопатії різко негативно.
В Україні існують 2 гомеопатичні школи: Київська та Львівська. У великих містах існують гомеопатичні аптеки, ведуть прийом хворих лікарі-гомеопати. Існу. Всеукраїнська гомеопатична спілка гомеопатів. У Кривому Розі теж 2 з аптек виготовляють гомеопатичні препарати. До речі, останнім часом гомеопатичні лікарські засоби почали широко випускатися промисловим шляхом.
Принципи гомеопатії
У рамках загальної медицини гомеопатію можна визначити як регуляційну терапію. Основні принципи гомеопатичного лікування:
- підкреслювання індивідуальної картини хвороби;
- порівняння симптомів від дії ліків з індивідуальною картиною хвороби (принцип подібності);
- застосування безмежно малих доз ліків, які викликають достатньої сили цілющі реакції в організмі.
Симптоми хвороби порівнюються із симптомами дії ліків на здорову людину /«Схоже лікуй схожим» - «Similia similius curantur Схожі із симптомами хвороби ліки називають «симіле» - безмежно малі дози ліків зберігають лікувальну дію, майже не викликаючи побічних явищ; щоб «подібні» ліки мали лікувальний ефект, їх необхідно готувати шляхом поєднання серійних розведень і енергійного струшування; чим вище розведення, тим більшу активність мають ліки /принцип потенціювання/.
У гомеопатії лікар виходить із подібності між картиною хвороби і картиною ліків, що не пригнічує, а стимулює внутрішні природні сили організму в боротьбі з хворобою.
Технологія гомеопатичних лікарських форм
Номенклатура гомеопатичних лікарських засобів. З регламентацією номенклатури і якості гомеопатичних лікарських засобів справа досить суперечлива. В гомеопатичних аптеках нашої країни як фармакопея використовується книга «Гомеопатичні лікарські засоби» /М., 1967/, яка є перекладом з німецького видання «Керівництво по приготуванню гомеопатичних ліків» Вільмара Швабе, написаного ним ще в 1827 р. У цьому керівництві /фармакопеї/ зібрані основні прописи С. Ганемана з деякими доповненнями і уточненнями.
Це керівництво застосовується гомеопатичними аптеками більш ніж у 70 країнах Європи та Америки. У нас же воно не дозволене і не заборонене.
Керівництво «Гомеопатичні лікарські засоби» складається із вступу, загальної частини, гомеопатичної фармації /технологія приготування гомеопатичних лікарських засобів, загальні методи дослідження гомеопатичних лікарських препаратів/ і спеціальної частини /основні і додаткові засоби/.
Арсенал гомеопатичних лікарських засобів нараховує близько 2000 назв. До спеціальної частини цього керівництва включено 514 засобів, з них застосовується близько 300. Як лікарські засоби в гомеопатичній практиці використовуються речовини рослинного /близько 78%/, тваринного /близько6%/ і мінерального походження /близько 14%/, включаючи й найсильніші отрути очкової та гримучої змій, бджолиної отрути та ін. Останнім часом використовуються й продукти хвороби під назвою «нозоди».
Так, наприклад, з рослинної сировини застосовуються офіцинальні лікарські рослини /наперстянка, дурман, м’ята та ін./, а також лікарські рослини, популярні в народній медицині.
Із засобів тваринного походження використовуються, крім указаних вище зміїних і бджолиних отрут, шпанські мушки, морська губка та ін.
Решта засобів є специфічно гомеопатичними /графіт, жаба, сепія, мухомор, туя, кактус, барбарис, болиголов та ін./. Застосовуються також лікарські засоби імпортні, виключені з номенклатури або зняті з виробництва.
Деякі речовини мінерального походження використовувалися ще Ганеманом /сірчана печінка, видобута з устрічних черепашок; кремнезем – з гірського кришталю і молочного цукру, графіт, нафта і т.д./.
Крім того, застосовуються метали /золото, свинець, ртуть, мідь, платина/, а також різні солі, окиси металів і кислот /цинку сульфат, камфора та ін./.
В багатьох випадках назви гомеопатичних засобів у керівництві даються за архаїчною номенклатурою ХVIII i XIX століть.
Прописування і потенціювання гомеопатичних ліків. Гомеопатичні рецепти відрізняються від звичайних не тільки змістом, а й оформленням.
На початку рецепта, як звичайно, указується дата, прізвище хворого, потім у латинській транскрипції – назва лікарського засобу в називному відмінку. Замість звернення «Recipe» перед кожною назвою ставиться порядковий номер арабськими цифрами, тому що найчастіше хворому призначається декілька лікарських форм для перемінних приймань протягом дня. Якщо потрібно, вказується ступінь розведення /потенція/. Взагалі, як правило, гомеопатичні лікарські препарати складаються з одного лікарського засобу. Потім позначається форма або вигляд лікарського препарату /Trit. – тритурації, Pil. – пілюлі і т.д./ і в кінці рецепта пишеться спосіб застосування його, після чого йде підпис лікаря. У тих випадках, коли прописані нерозведені вихідні есенції та тинктури, то вони позначаються в рецепті перекресленим овалом /Ø/, а первинні тверді речовини – знаком /О/.
Характерно для гомеопатичних рецептів – у них часто не вказується кількість прописаного препарату. В таких випадках їх відпускають по 10,0 г.