МАТЕРІАЛИ ЛЕКЦІЇ 8

Тема: Літературний процес і його основні закономірності

План:

1. Індивідуальний (авторський ) стиль.

2. Художній метод, типи творчості.

3. Літературний напрям.

4. Мистецька течія. Мистецькі угруповання та школи.

5. Сутнісна специфіка літературного процесу: загальне поняття та внутрішні фактори розвитку (традицій і новаторства; запозичення; наслідування, пародіювання, епігонства тощо).

6. Критерії художності твору.

1. Індивідуальний (авторський ) стиль

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника.

Стиль письменника залежить передусім від ідіолекту — сукупності індивідуальних ознак мови конкретної людини, зумовлених її національністю, місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом тощо.

На основі творчої манери утворюється власний стиль (ідіостиль) письменника — стійка спільність ознак творчої манери, образної системи і засобів художньої виразності, що характеризують своєрідність творчості письменника; сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців.

Стильовими чинниками (формантами стилю) є світогляд і світовідчуття (образне мислення) письменника, актуальні для нього тематика і проблематика, закони і норми обраного жанру.

Носії стилю — елементи зовнішньої та внутрішньої форми художнього твору (від композиції до мовних виразових форм).

Стиль кожного письменника характеризує відповідна стильова домінанта.

З кожним твором стиль письменника змінюється, оскільки змінюються їх тематика і проблематика.

Творчість письменника переважно є стильово однорідною, хоч можливе і поєднання в ній різних стилів, зміна творчого методу. Наприклад, стильова відмінність романів П. Загребельного «Роксолана» і «Я, Богдан» зумовлена застосуванням у цих творах різних творчих методів: психологічного («Роксолана») і психоаналізу («Я, Богдан»).

Одна з передумов художності твору — його стильова єдність, що забезпечує продуктивну роботу уяви під впливом художнього тексту. Припиняє креативну працю уяви читача, руйнує творчий задум автора стильова еклектика (грец. — той, що вибирає) — художньо невмотивоване, механічне змішування різнорідних, органічно несумісних стильових елементів у творі. Твори неоавангардистів та постмодерністів найчастіше демонструють зразки стильового еклектизму.

Індивідуальний стиль письменника може бути об'єктом зацікавлення інших авторів, спонукати до творчого використання його стильових знахідок, вдаватися до імітації чи пародіювання.

Імітація (лат. — переймання) — наслідування чужого голосу, стилю, манери. Закорінена у теорії мімезису. Суттю її є копіювання стильових ознак, засобів, що часто призводить до практики профанування.

Пародіювання (грец. — жартівлива переробка) — перебільшено комічне наслідування чужого твору, стилю, творчої манери, образного ладу, композиційної структури тощо.

Вивченням літературного стилю займаються лінгвостилістика, літературна стилістика.

2. Художній метод, типи творчості.

Творчий (художній) метод — спосіб вираження ідейно-естетичної позиції письменника, засіб художньої організації твору, об'єднувальна основа змістової форми, тип художнього мислення, цілісна система основних принципів художньої творчості письменника, літературного угруповання, течії, школи, напряму.

В історії літератури можна виокремити такі художні методи: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, модернізм.

Тип творчості

ТИП ТВОРЧОСТІ — специфічні ознаки творчості, зумовлені світоглядом письменника, принципами художнього пізнання, узагальнення і вираження, ідеалами і нормами, синтезом інтелектуального та емоційного настрою, способом поєднання загального та індивідуального, раціонального та емоційного тощо.

В історико-літературному процесі вирізняють бароковий, класицистичний, сентименталістський, романтичний, реалістичний, натуралістський, модерний, постмодерний типи творчості.