МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КВНЗ «ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕДСЕСТРИНСТВА»

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Методичні рекомендації до самостійної роботи студента

ТЕМА: «Мілорад Павич «Дамаскин»

Розглянуто та затверджено на засіданні

циклової комісії

суспільно-гуманітарних дисциплін

Протокол №1 від 28.08.2012р.

Голова циклової комісії

Федорець Г. В. ______________

Тема. Мілорад Павич «Дамаскин».

Мета: поглибити навички самостійної роботи; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; формувати вміння концентрувати увагу, вибирати з вивченого матеріалу найголовніше; допомогти студентам уявити художній, психологічний портрет письменника, усвідомити модерністські принципи його творчості; розвивати навички сприйняття різних способів художнього мислення, уміння передавати свої враження від них; розвивати навички сприйняття модерністських творів, уміння спостерігати за художнім полотном, аналізувати його, висловлювати свої враження; виховувати естетичні смаки, любов до мистецтва виховувати інтерес до літератури, допитливість, культуру мовлення; розвивати творчі здібності та активізувати розумову діяльність студентів; формувати у студентів потреби безперервного самостійного поповнення знань; поглибити вивчення дисципліни; розвивати морально-вольові зусилля.

План

1. Утілення в оповіданні “Дамаскин” рис постмодернізму

2. Улюблені художні засоби письменника.

3. Афористичність мови творів М.Павича.

«Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступної історії», - пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури ХХІ століття. Її представляють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів – від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них посідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич.

Мілорад Павич — всесвітньовідомий сербський письменник, прозаїк, літературознавець, перекладач, професор, член Сербської Академії наук і мистецтв. Він — автор численних збірок поезій та малої прози, романів, літературознавчих праць і перекладів, низки праць з історії сербської літератури XVII—XVIII ст. та з поезії символізму, упорядник та редактор значної кількості видань творів сербських письменників. Письменник перекладав сербською мовою поезії О. Пушкіна та Дж. Г. Байрона.

Олександр Геніс сказав про Павича: «Павича називають першим письменником третього Тисячоліття, але сам він тяжіє не до майбутнього, а до минулого — тяжіє до рапсодів, до Гомера…»

Мілорад Павич народився у Белграді (Сербія), на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіографічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо підкреслював, що він з'явився на світ під знаком Терезів (додатковий знак — Скорпіон).

Його батько був скульптором, а мати вчителькою у гімназії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особливо закохані захоплювалися лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов'язані з материними родичами, які жили на протилежному березі Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчеві. У них там був свій будинок, а в околицях Панчева — хутір з кіньми, коровами, стайнями, колодязем і виноградниками. Батьки, прихопивши Милорада та його старшу сестру, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували у діда Аца, який мав великий баштан, де вся родина ласувала кавунами. Багато чого з цього зачарованого світу Панчева пізніше потрапило у прозу письменника.

З дитинства Павич захоплювався грою на скрипці. Його батько прекрасно грав на цьому музичному інструменті, і його любов передалася й синові. Уже будучи студентом він залишив улюблене заняття, оскільки не вистачало часу для навчання.

Учився Мілорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одного разу відвів хлопчика до школи, оформив документи і сказав, що тепер він буде самостійно кожного дня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч з будинком, і все це не здалося мені дивним, — згадував пізніше Павич. — Узагалі ж, ще до того, як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам'ятаю смішну француженку, що ми називали її "тітка Дроль"».

Вперше закохався у віці 15 — 16 років. У 1949 році Павич вступив до Белградського університету, а в 1954 році закінчив відділення літератури філософського факультету. Це були значущі роки в житті майбутнього письменника: він отримав різноманітні знання, пройшов процес формування світогляду й його особистого світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич починав писати, відпрацювавши свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати в будь-яку годину дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

У родині Павичів Мілорад був не першим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще з XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, Емерик Павич ще в 1768 році опублікував у Будиме книгу віршів, він писав десятистопним віршем народного епосу. Сам Милорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на свого дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у середині XX ст. став відомим письменником. Милорад хотів продовжити літературні традиції своєї родини й був дуже радий, коли йому вдалося зробити це.

Тісний зв'язок з народними витоками, фольклорною літературою призвели до появи оригінальної поезії і прози письменника. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійськими мовами, Павич проявив себе й як видатний перекладач творів О. Пушкіна та Дж. Г. Байрона. Професор Павич став дійсним членом Сербської Академії наук і мистецтва (1991), регулярно читав лекції у Белграді, Сорбонні, Відні. Твори романіста — найбільш популярні в сучасного читача.

«Вашингтон тайме» вважала його «оповідачем, який дорівнював Гомеру», південноамериканська критика характеризувала Павича як «найвидатнішого письменника сучасності», а в Іспанії він був визнаний «однією з найвеличніших особистостей світової літератури».

Павич, як сказав в одному з інтерв'ю, з великим інтересом слідкував за тим, як розвивалася ідея електронного підручника. Він висловлював думки про те, що така книга повинна являти собою щось більше, ніж комп'ютерний файл. У неї повинна бути обкладинка як у звичайної книги. Він зазначав: «Вона повинна бути схожою на традиційну книгу, з тією суттєвою різницею, що для тиражування таких видань не доведеться знищувати тисячу дерев».

Літературну діяльність Мілорад Павич розпочав поетичними перекладами, зокрема з французької, англійської та російської мов. До його поетичного доробку належали збірки «Палімпсести» (1967) та «Місячний камінь» (1971). Для версифікаційної манери письма поета властиве використання середньовічної старосербської мови у довгих віршах, споріднених із риторичним текстом або речитативом.

Павич опублікував цілу низку збірок оповідань: «Залізна завіса» (1973), «Коні святого Марка» (1976), «Російський хорт» (1979), «Нові белградські оповіді» (1981), «Вивернута рукавиця» (1989), «Скляний слимак: оповідання з Інтернету» (1998).

Павич видав декілька книг з історії сербської літератури епохи бароко, класицизму та передромантизму. До літературознавчих праць належали: «Воїслав Ілич і європейська поезія» (1971), «Гавриїл Степанович Венцлович» (1972), «Мовна пам'ять і поетична форма» (1976), «Народження нової сербської літератури» (1983), «Історія, стан і стиль» (1985).

Його літературознавчі праці відзначалися ґрунтовною методологічною базою, доступністю викладу та багатством тематики.

У творчому доробку письменника є також краєзнавча «Коротка історія Белграда» (1990) та драма «Театральне меню назавжди і ще на день» (1993), проте найцікавішою та найвідомішою є саме його романістика.

Кожен твір Павича своєрідно продовжив інші його твори. Сам прозаїк говорив:«Якийсь критик влучно відзначив: із кожною новою книгою Павича загальний простір його творів звужується. Якось Ясміна знайшла гарну назву для всього, створеного мною у літературі. Вона вказала, що існує своєрідний «Архіпелаг Павич». Я постійно намагаюся залишити якісь відкриті канали між текстами. Мені хочеться, щоб усі вони були якось пов'язані. Це своєрідна кровоносна система одного організму».

Нещодавно вийшла друком збірка оповідань Павича «Страшні любовні історії», готується до видання велика збірка еротичних оповідань. В останні роки він написав і детектив. Його детектив дещо незвичний, оскільки обставини злочину відомі читачеві уже з перших сторінок, а інтрига заплутана навколо тих версій, які може вибрати слідство.

Усі його твори в Радянському Союзі були заборонені аж до кризи комунізму. А потім дуже швидко переклали і видали практично всі, що він написав, і продовжують видавати.

Книги романіста були перекладені 67-ма мовами світу. Критики із Європи, США та Бразилії висували Павича на Нобелівську премію в галузі літератури.

Історія людства позначена послідовною зміною культурних епох. Остання з них дістала назву доби постмодерну. У максимально широкому контексті під постмодернізмом розуміють «глобальний стан цивілізації останніх десятиліть, усю суму культурних настроїв і філософських тенденцій» (О. Вайнштейн), що пов’язані з відчуттям завершеності цілого етапу культур історичного розвитку, вичерпаності «сучасності»… Весь багатовіковий досвід зазнав переосмислення, послугував базою для виявлення цінностей, що з’єднають людство й не будуть прив’язані до будь-якої однієї ідеології, релігії, філософії.

Постмодерн – це «феномен, що передбачає діалог на основі взаємної інформації, відкритість, орієнтацію на розмаїття духовного життя людства» (Н. Маньковська).

• Робота зі словниками літературознавчих термінів

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття змінив модерн.

Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.