2.Філософські та соціально-етичні погляди Іммануїла Канта, засновника німецької класичної філософії.

Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант. В йоготворчостіумовновиділяють два періоди: докритичний (до 70-х років XVIII ст.) та критичний. Для першоговластивезахопленняприродничими науками, натурфілософською проблемати­кою. А другийперіод, протягомякоговласне і розвиваєтьсякантівськафілософська система, присвяченийвивченнюпоходженняпізнавальноїдіяльності, їїзакономірностей та меж. Кант визначаєфілософію як науку про відношення будь-якогознання до суттєвихцілейлюдськогорозуму; Філософія, з його точки зору, маєвідповістинатакіпитання: "Що я можу знати?", "Що я маю робити?", "Чого я можусподіватись?" Відповідьнатакіпитання і гарантуєфіло­софіїїївисокумісіюзаконодавицірозуму. Такумісію, на думку Канта, можевиконатилише трансцендентальна філософія, яка є системою yсixпринципів чистого розуму. А оскількирозум, з його точки зору, маєпрактичне і теоретичнезастосування, то і філософіяподіляється ним на практичну і теоретичну. Практична філософія, філософіяморальності, філософіязвичаївміститьпринципиапріорі, яківизначають і роблятьнеобхіднообумов­леною всю нашу поведінку. А теоретична філософіямає бути теорієюнауковогопізнання, яка б містила в собіусіпринципи чистого розуму, побудованівиключно на поняттях теоретичного знаннявсіх речей.Знання, з його точки зору, є судженнями, тобтопоєднаннямуявлень та понять у свідомості й через свідомість. Судженняможуть бути аналітичними, коли предикат (логічнийприсудок) не дає нового значення, та синтетичними, коли предикат не виводитьсяізсуб'єкта, а поєднується з ним. Синтетичнісудження, в свою чергу, можуть бути апостеріорними, коли є мислимийзв'язокміжсуб'єктом та предикатом і виявляєтьсявін у досвіді і через досвід. Другим видом синтетичнихсуджень є судженняапріорі, тобтотакі, де зв'язокміжсуб'єктом та предикатом не засновується на досвіді.Аналітичнісудження, на думку Канта, усі є апріорними. Вони не вимагаютьзвернення до досвіду, а, отже, не даютьнасправді нового знання. Що ж до синтетичнихсуджень, слідвідзначити, що вони мо­жуть бути як емпіричними, так і апріорними. Вонизавждидаютьновезнання.Кожна з пізнавальнихвластивостейрозглядається Кантом крізь проблему апріорності. Проведенедослідженняуможливилозробитийомувисновок, щоіснуютьапріорніформичуттєвості (простір і час), апріорніформирозсуду (категорії). Спробазнайтиапріорніформирозумупризвела до висновку про існуванняантиномійрозуму.

3.Післякантівський суб’єктивний ідеалізм (ЙоганГотліб Фіхте).

Дальшийрозвитокідеяактивностісуб´єктапізнання та ідеясвободи як принципу практичного розумузнайшли у вченніЙогана-ГотлібаФіхте, який проголосив себе послідовником Канта, хочанасправдівийшов за межійоговчення. У Канта об´єктпізнання (світявищ) конституюєтьсясуб´єктом, за виняткомчуттєвогоматеріалу, що походить від речей у собі. Але якщоріч у собі є мислимоюсутністю («чистийрозум» тількидопускаєїїіснування), то вона, стверджуєФіхте, є зайвимприпущенням, і всю систему філософськогознанняможнавибудувати на одному принципі — «Я». Отже, філософіяФіхте — цесуб´єктивнийідеалізм, який все виводить і все пояснює з діяльності «Я» як творчого начала. «Я» у Фіхте — цеводночасіндивідуальнеобмежене «Я» (свідомістьлюдини) і «абсолютне Я» (божественна свідомість). І в тому, і в іншомувипадку «Я» — це свободна діяльність, а не субстанціяраціоналістів. «Для ідеалізмурозум є дія і ніщоінше... все іншеможнавивести», — писав Фіхте. Якщопопередняметафізикавиходила з принципу, щобуттяпороджуєдію (у Декарта субстанціямислить: «Я мислю», отже, «Я» є мислячоюсубстанцією), то Фіхте є основоположником іншого принципу — «діяпороджуєбуття». Як висловився Гете уФаусті: «В діянні початок буття».

Фіхте, як і Кант, досліджував проблему можливостінауковогознання. Цьомуприсвяченаосновнапрацямислителя «Науковчення», в якій «Я» постає як творецьвсьогосущого і водночас як творецьзнання про нього (творець не тільки форм, а йзмістузнання).