3.1 Дослідження предметної області

3.1.1 Сучасні дидактичні принципи навчання

Розділ педагогіки, що викладає теорію освіти і навчання, як відомо, називається дидактикою. Розвиток ІТ не могло не привести до розвитку дидактичних ідей і появи нових методів їх практичної реалізації. Ці методи можна охарактеризувати наступним чином:

• набір звичайних навчально-методичних посібників витісняється єдиною інформаційною системою, в якій матеріал представляється не тільки у вигляді текстової інформації, але і у вигляді графіки, художніх зображень, звуку, анімації і т.п.

• зміст освіти розглядається як сукупність курсів, курс - як система занять, а заняття - як система освітніх дій, кожна з яких, у свою чергу, є сукупність простих дій;

• розробка змісту освіти передбачає врахування індивідуальних освітніх особливостей різних категорій учнів;

• інформаційні системи, що охоплюють зміст освіти, спираються на вихідні бази даних, що задають основу навчального матеріалу.

3.1.2. Методи контролю знань

Методи контролю – це способи діяльності викладача і студентів, в ході яких виявляються засвоєння учбового матеріалу та оволодіння студентами знаннями, вміннями та навичками.

В коледжі основними методами контролю знань, умінь та навичок студентів є: усне опитування, стандартизований контроль, письмова та практична перевірка.

Загальне значення цих методів полягає в тому, щоб найліпшим чином забезпечити своєчасний і всебічний зворотний зв'язок між студентами і викладачами, на підставі якого встановлюється, як студенти сприймають та засвоюють матеріал.

Мета контролю визначає вибір методів, при цьому слід враховувати, що зазначені методи можуть застосовуватися у всіх видах контролю. Необхідно пам’ятати, що лише комплексне їх застосування дає можливість регулярно та об’єктивно виявляти динаміку формування системи знань та умінь студентів. Кожний метод контролю має свої переваги і недоліки, сферу використання, ні один з них не може бути єдиним, здатним діагностувати усі аспекти процесу навчання. Тільки правильне та педагогічно доцільне поєднання усіх методів сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу.

Дана розроблювана АНС буде проводити контроль знань за допомогою стандартизованого контролю і практичної перевірки.

3.1.2.1. Стандартизований контроль

У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і їх цифрові коди (як правило, номер варіанта відповіді). Перевага цього методу полягає у тому, що за допомогою найпростіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді. За допомогою альтернативного методу доцільно перевіряти вміння самостійно обмірковувати отримані дані, що дає можливість більш тонко розрізняти такі явища і поняття, які студенту можуть здаватися ідентичними.

Основна відмінність від звичайної контрольної роботи полягає в тому, що до нього додаються формалізовані правила оцінки одержуваних результатів. Прийнято розрізняти тести здібностей і тести досягнень або успішності. Тести досягнень виявляють недоліки минулого навчання, підказують напрямок подальшого і забезпечують мотивацію навчається; вони допомагають пристосувати курс навчання до потреб індивіда. Крім того, тести досягнень можуть використовуватися як засіб оцінки, удосконалення та постановки завдань навчання.

Методологія побудови тестів для самоконтролю та контролю знань в цілому подібна. Різниця полягає в тому, що завдання для самоконтролю включають в себе елементи самонавчання.

Завдання контролю знань за допомогою тесту полягає не тільки в тому, щоб поставити студенту ту чи іншу оцінку, а в тому, щоб допомогти йому виявити прогалини у своїх знаннях. Використовуються три стратегії тестування:

1) проста стратегія використовує завдання з одним питанням; відповідь може бути або правильним, або неправильним.

2) Послідовна стратегія використовує завдання, що вимагають двох відповідей; в цьому випадку число варіантів відповідей - чотири: один правильний, один неправильний і два, що вимагають додаткового тестування другим завданням.

3) адаптативна стратегія побудована за наступним принципом: якщо відповідь на завдання А правильний, за ним слід завдання В; якщо відповідь неправильна - то завдання С; така ж процедура супроводжує завдання В і С і т.д. У результаті на безлічі завдань вибирається деяка послідовність, в якій кожне наступне завдання вибирається залежно від відповіді на попереднє. Результатом тестування служить послідовність ознак «правильно » / « неправильно». Цей принцип можна ускладнити, вводячи, наприклад, більш складні умови вибору наступного завдання.

Якщо взяти до уваги перераховані вище завдання тестування і можливі стратегії тестування, то стає ясно, що проблема складання тестів має місце і, принаймні, включає такі аспекти: розробка стратегії тестування, складання тестів, оцінка якості тесту, подолання труднощів при складанні тесту.

Для правильної побудови тесту попередньо готується специфікація тесту, в якій зазначаються: тестовані області, завдання навчання, відносне значення кожної теми.

Обсяг тестованої області повинен приблизно відповідати заняттю і бути таким, щоб по ньому можна було скласти 10-15 завдань. Загальна кількість завдань за курсом може досягати декількох сотень.

Питання « на розуміння » ефективніше, ніж питання « на запам'ятовування ». Вони вимагають різних способів повторного вивчення тексту; перші більш відповідають продуктивної методиці навчання.

Зміст питань має, по-перше, розкривати розуміння фактів, їх зв'язків і узагальнень. Рекомендується наступна послідовність: 1 ) відтворення фактичного матеріалу; 2 ) розкриття причинно-наслідкових, часових та інших зв'язків; 3 ) узагальнення та систематизація знань. Ця послідовність відповідає логіці засвоєння знань, тому вона обґрунтована і психологічно.

Необхідно складати репродуктивні і творчі питання в певній пропорції. Навчальний текст не тільки повідомляє знання, а й розвиває мислення. Це і перевіряється творчими питаннями на виділення головного, порівняння, узагальнення, доказ і т.п.

Вимоги до тестування

Важливими критеріями методів визначення (вимірювання) навченості є дієвість (валідність), надійність та ефективність їх результатів. Саме цими критеріями користуються більшість вчених-тестологів.

Валідність методу — це комплексна характеристика, яка визначається як параметрами засобу та процедури вимірювання, так і властивостями ознаки, яка досліджується. Отже, валідність методу — це відповідність того, що вимірюється даним методом, тому, що потрібно вимірювати. За цим критерієм встановлюється сфера дійсності, для якої метод дає статистично вірогідні результати. Якщо мова йде про тестування діяльності певного рівня, то кваліфікаційні завдання, що пропонуються у тесті, повинні відповідати саме такому рівню складності, тобто їх не можна виконати засобами діяльності нижчого рівня. При цьому говорять про функціональну валідність тесту.

Надійність методу вимірювання — це міра стійкості результатів, що впливає на точність, з якою можна виміряти ту чи іншу конкретну ознаку. Перевірка надійності методу стосується насамперед відновлення результатів при повторних вимірах.

Ступінь надійності методу залежить від об'єктивності методу, параметрів засобу вимірювання, стабільності характеристики, яку вимірюють.

Під надійністю контрольного завдання розуміють ступінь точності, з якою може бути визначена та чи інша ознака. Тобто визначено, наскільки можна довіряти результатам даного тесту. Про надійність тестів іноді роблять висновки за такою ознакою: якщо в усіх випадках перевірки тесту чи його варіантів виявиться, що учні в розподілі за показниками успішності займуть ті ж місця, то такий тест можна вважати надійним.

Надійність тесту залежить від кількості тестових завдань. Тому для достатньої надійності підсумкового контролю достатньо великих розділів курсу навчання тест має містити не менше як 40 завдань.

Ефективність — порівняльний критерій, що дозволяє порівняти тести. Ефективним можна назвати тест, за допомогою якого краще, ніж за допомогою інших тестів, вимірюються знання студентів потрібного рівня підготовки, з меншим числом завдань, якісніше, швидше, дешевше, і все це – по можливості одночасно.

Якщо порівняти поняття ефективність із поняттями надійність і валідність, то найістотніша відмінність нового поняття від двох традиційних полягає у переході від середнього показника до диференційованого. Достатньо пригадати, що надійність стосується тесту, який складається із фіксованої кількості завдань, що пред'являються всім випробовуваним; тільки тоді можна знайти коефіцієнт надійності тесту, як середню міру точності вимірювання. Аналогічно знаходиться і валідність тесту. Ефективний же тест, навпаки, допускає відхід від усереднювання і від фіксованої для всіх випробовуваних кількості завдань.

Особливістю ефективних тестів, на думку Пола Клайна, є дискримінативність. Досягнення задовільного розподілу показників тестових запитань є однією з цілей автора тестів.

До ефективних тестів зазвичай висуваються дві суттєві, вимоги — рівномірність кількісного розподілу за складністю множини тестових завдань в усьому діапазоні вимірювань.

Дискримінативність — це здатність окремих завдань тесту і тесту в цілому диференціювати обстежуваних відносно максимального і мінімального результатів тесту. Дискримінативність вимірюється показником дельта Фергюсона і набуває максимального значення при рівномірному (прямокутному) розподілі показників, у яких якнайповніше реалізовані усі можливі прояви вимірюваної властивості. Коефіцієнт Фергюсона — це відношення між показником дискримінативності, отриманими для деякого тесту і максимальним значенням дискримінативності, яку може забезпечити такий тест.

За допомогою ретельного конструювання тесту можна забезпечити відповідний рівень дискримінативності, а це саме те, в чому тести виграють у порівнянні з іншими формами випробувань.

Складність завдання тесту – характеристика завдання, що відображає статистичний рівень вирішуваності. Показником складності тестового завдання є частка випробуваних, які розв’язали або не розв’язали дане завдання. Наприклад, якщо лише 20% випробуваних виконали завдання, його можна вважати складним для даної категорії, якщо 80% — легким.

Добір завдань за показниками складності важливий для успішного використання тестів. Так при доборі надто складних тестових завдань валідність і надійність тесту різко зменшується. Надто прості тестові завдання призведуть до одноманітності тесту і його неефективності.

3.1.2.2. Практична перевірка

Практична перевірка займає особливе місце в системі контролю. Основна мета навчання студентів в технікумі – не лише засвоєння ними певної системи знань. Але і головним чином формування професійної готовності вирішувати практичні виробничі задачі. Така готовність визначається ступенем сформованості системи умінь і перш за все професійних.

Практична перевірка дає можливість виявити, як студенти вміють застосовувати отримані знання на практиці, наскільки вони оволоділи необхідними уміннями, головними компонентами діяльності. В процесі виконання професійних завдань студент обґрунтовує прийняті рішення, що дає можливість встановити рівень засвоєння теоретичних положень, тобто одночасно з перевіркою умінь здійснюється перевірка знань.

Цей метод застосовують при вивченні загальноосвітніх і загально технічних дисциплін, але найбільш широко – спеціальних дисциплін, на лабораторних і практичних заняттях, при виконанні курсових і дипломних проектів, при проходженні виробничої практики.

Для практичної перевірки пропонуються різноманітні завдання: провести різні вимірювання, виконати збірку, розбирання, налагодження машин та механізмів, визначити причини несправності, налагодити прилад, розробити технічну документацію, виготовити конкретне завдання, виконати практичну роботу, проаналізувати виробничу ситуацію, поставити експеримент. Наприклад, на лабораторних і практичних викладач має можливість перевірити не тільки знання теоретичних положень, необхідних для виконання завдання. В процесі спостереження за ходом таких робіт, послідовністю, впевненістю в діях виявляється сформованість умінь працювати з приладами, проводити вимірювання, виконувати розрахунки, аналізувати отримані результати, робити висновки, оформляти звіт про виконану роботу.

Широке застосування для контролю знаходять професійні задачі (технологічні, діагностичні), ділові ігри, підібрані відповідно з вимогами кваліфікаційної характеристики молодшого спеціаліста. Вони дають можливість більш об’єктивно визначати рівень готовності студента до практичної діяльності, сформованість таких важливих інтелектуальних умінь, як аналіз і синтез, узагальнення, порівняння, використання знань у нестандартних умовах.

Практична перевірка – це ведучий метод контролю в період виробничої практики. Контроль знань, умінь, навичок здійснюється як у ході виконання студентами конкретної виробничої діяльності, так і за її результатами.

Основні критерії, за якими оцінюється діяльність студентів, наступні: правильність застосування прийомів роботи, раціональна організація праці і робочого місця, виконання встановлених норм і вимог до конкретного виду праці (раціональне використання обладнання і інструмента, дотримання правил техніки безпеки, ступінь самостійності при виконанні завдань).