- •1) Принципи догляду, спостереження та лікування психічнохворих.
- •2) Психотерапія як один із основних методів лікування психічнохворих.
- •4) Психопаталогія емоцій, уваги, рухово-вольової сфери.
- •5)Психічні розлади при соматичних неінфекційних та інфекційних хворобах, інтоксикаціях: причини, симптоми. Порушення психіки при сніДі, нейросифілісі.
- •6.Проблеми пацієнтів, хворих на шизофренію. Етіологія, патогенез, основні клінічні форми, принципи лікування. Характеристика дефектів особистості.
- •8) Порушення інтелекту (природжені – олігофренії, набуті – деменції). Етіологія, види, основні симптоми, лікування і нагляд за хворими.
- •9) Епілепсія. Етіологія, патогенез, основні прояви: великий судомний напад, безсудомні напади, дисфорії, присмерковий стан свідомості. Особливості нагладу, прогноз.
- •10)Невідкладна медична допомога при великому судомному нападі та епілептичному статусі.
- •11) Розлади психіки на фоні судинної патології мозку: атеросклерозу судин головного мозку, гіпертонічної хвороби.
- •12) Стареча деменція: етіологія, патогенез, клінічні прояви. Догляд та нагляд за пацієнтами з деменцією.
- •13) Пресенільні деменції (хвороба Піка, Альцгеймера):етіологія, патогенез, клініка, лікування. Прогноз.
- •14)Неврози: патофізіологічні механізми виникнення, їх види, клінічна характеристика. Особливості лікування та нагляду. Диспансеризація.
- •15) Реактивні психози: механізм виникнення, клінічні форми. Особливості догляду та нагляду. Експертиза. Прогноз.
- •16) Психопатії: основні критерії, роль сімейного виховання у виникненні психопатій. Клінічні типи, особливості лікування. Профілактика.
- •17) Розлади особистості та поведінки. Акцентуація особистості.
- •18) Клінічні прояви алкоголізму та алкогольних психозів.
- •19)Терапія алкогольних психозів.
- •20) Клінічні прояви наркоманій та токсикоманій. Етапи лікування. Прогноз.
- •21) Тютюнопаління. Клініка абстинентного синдрому. Профілактика та диспансеризація пацієнтів з токсикоманіями.
- •22) Охорона праці в установах психіатричного профілю.
8) Порушення інтелекту (природжені – олігофренії, набуті – деменції). Етіологія, види, основні симптоми, лікування і нагляд за хворими.
Інтелект - система усіх пізнавальних здібностей індивіда, і здатність до пізнання і вирішення проблем, що визначають успішність будь-якої діяльності.
Порушення інтелекту буває вродженим і набутим.
Олігофренія - це уроджений недорозвиток інтелекту
За ступенем вираження олігофренії поділяють на дебільність, імбецильність та ідіотію.
При дебільності розвиток мислення в дітей зупиняється на рівні наочно-дійового й образного. Абстрактні поняття їм не доступні. Ці діти можуть навчатись у школах-інтер- натах для розумово відсталих, де вони отримують елементарні знання з мови, письма і рахункових операцій (за 8 років засвоюють програму трьох класів).
При імбецильності діти не отримують знань, не пов'язані із самообслуговуванням, але вони можуть обслужити себе. Це інваліди II групи з дитинства.
При ідіотії розумовий недорозвиток сягає найтяжчого ступеня і такі діти не можуть обслуговувати себе. Вони є інвалідами I групи з дитинства.
Набуте зниження інтелекту називають деменцією (недоумством). її можуть зумовити органічні фактори і функціональні зміни психіки.
Деменцію органічного генезу поділяють на тотальну (глобарну) і лакунарну. При тотальній деменції, крім запасів знань, втрачається ядро особистості. Хворі не можуть критично оцінити свій стан, вони не усвідомлюють свого дефекту, втрачають загальнолюдські етичні норми поведінки. Глобарна деменція є характерною ознакою старечого недоумства, хвороб Альцгеймера, Піка і прогресивного паралічу. При лакунарній деменції, незважаючи на втрату пам'яті на теперішні й минулі події, ядро особистості збережене і хворі критично оцінюють свій стан. Вони усвідомлюють хворобу, стараються компенсувати втрату пам'яті (ведуть записи). Лакунарна деменція виникає при атеросклерозі судин головного мозку.
Псевдодеменція є функціональним розладом інтелекту. Це несправжнє недоумство найчастіше розвивається внаслідок тяжкої пси- хотравми (передусім у злочинців, яких заарештували і посадили в камери попереднього слідства). Псевдодеменція характеризується підсвідомо удаваною втратою простих навичок, звичайних знань та звичайних форм поведінки. Такий розлад інтелекту є тимчасовим і, як правило, проходить.
Лікування олігофренії можна умовно розділити на специфічне, симптоматичне і корекційне (лікувально-педагогічне).
Специфічна терапія можлива при деяких різновидах олігофренії із встановленими етіологією та патогенезом.
Дієтотерапія ефективна при ферментопатіях при фенілкетонурії — обмеження натурального білка та заміна його гідролізатом казеїну, бідного фенілаланіном; при гомоцистинурії — обмеження продуктів, багатих метионіном (м'ясо, риба та ін.); при галактоземії, фруктозурії, сукрозурії — виключення з раціону вуглеводів.
При уроджених ендокринопатіях, насамперед кретинізмі і мікседемі, показана гормональна терапія.
Специфічна терапія при уродженому сифілісі проводиться за схемами у залежності від термінів виникнення клінічних явищ (ранній або пізній уроджений сифіліс) і від того, чи є залишкові явища або ознаки активного процесу. В останньому випадку терапія повинна бути особливо інтенсивною і наполегливою з обов'язковим вживанням пеніциліну й інших антибіотиків. Якщо переважають залишкові явища без прогредієнтності (резидуальний уроджений сифіліс), то проводиться симптоматичне лікування.
Для лікування токсоплазмозу застосовують сульфаніламідні препарати у поєднанні з хлоридином (дарапримом) у вигляді повторних курсів.
Специфічною терапією можна вважати й обмінне переливання крові немовляті при резус-конфлікті. Нарешті, специфічна терапія можлива при мозкових інфекціях (антибіотики і сульфаніламідні препарати).
Ефективність терапії багато в чому залежить від своєчасного застосування відповідних засобів і звичайно тим вища, чим раніше починають лікування. Терапія спрямована не стільки на усунення дефекту, скільки на попередження його розвитку і прогресування.
Симптоматична терапія олігофренії принципово не відрізняється від лікування інших захворювань (дегідратаційна, розсмоктуюча, загальнозміцнююча, протисудомна, седативна терапія). Значно розширилися її можливості у зв'язку з досягненнями психофармакології. До симптоматичних засобів можна віднести й медикаменти, що стимулюють психічний розвиток — ноотропи (аміналон, гаммалон, пірацетам), а також ніамід і інші психостимулятори.