19)Терапія алкогольних психозів.

Невідкладна долікарська допомога. Хворим, у яких психоз розвинувся при яскравих проявах ААС, показана суміш Є.А. Попова: 0,4 г фенобарбіталу або будь-який інший снодійний препарат у чотирикратній одноразовій дозі подрібню­ють, змішують із 30-50 мл 96 % етилового спирту, додають 70-80 мл води і дають хворому випити. Спирт можна замінити горілкою (120-150 мл). Приймання цієї суміші усуває або значно зменшує прояви абстиненції, а інколи викликає сон. З метою дезінтоксикації внутрішньовенно вводять 10 мл 30 % розчину натрію тіосульфату і внутрішньом'язово 10 мл 5 % розчину унітіолу.

Необхідно якнайшвидше госпіталізувати хворого в найближчий наркологіч­ний, психіатричний чи соматичний стаціонар. При вираженому психомоторному збудженні слід ввести внутрішньом'язово 4 мл 2,5 % розчину аміназину і 4-6 мл 0,5 % розчину реланіуму (седуксену, сибазону). Під час транспортування вживають за­ходи безпеки, щоб хворий не вистрибнув з автомобіля і не завдав травм особам, які його супроводжують (див. "Психомоторне збудження"). Подальше лікування проводять у стаціонарі лікарі-фахівці (нарколог, а при необхідності - реаніматор).

Невідкладна долікарська допомога при алкогольному галюцинозі полягає у внутрішньо- м'язовому введенні 2 мл 2,5 % роз­чину аміназину або 2 мл 0,5 % роз­чину галоперидолу і 2-4 мл 0,5 % розчину діазепаму (седуксену, ре­ланіуму, сибазону). Хворий на гос­трий психоз підлягає негайній гос­піталізації в психіатричну лікарню. Після того, як хворого випи­сали з лікарні, медсестра контролює проведення призначеного протирецидивного або підтримувального лікування, сприяє виробленню установки на тверезий спосіб життя, а тоді, коли він знову починає приймати спиртні напої, або при загостренні психотичної симптоматики організовує консультацію лікаря-нарколога.

Лікування. Хворого з маяченням переслідування або ревнощів необхідно за невідкладними показаннями госпіталізувати в психіатричний стаціонар, де провес­ти лікування з приводу алкоголізму та психозу (трифтазин, галоперидол, аміназин, інсулінокоматозна терапія). Після виписування хворого із стаціонару дільнична се­стра повинна провести комплекс заходів щодо профілактики рецидиву пияцтва, на­лагодити спостереження за психічним станом пацієнта і при зміні його поведінки організувати терміновий огляд лікарем-наркологом або психіатром.

20) Клінічні прояви наркоманій та токсикоманій. Етапи лікування. Прогноз.

Токсикоманії і наркоманії, або зловживання психоактивними речовинами, - це хворобливий потяг до приймання певних речовин із метою досягнення стану ейфорії або отримання штучного збудження, внаслідок чого розвиваються психо­фізична залежність і своєрідна деградація особистості, нерідко настає передчас­на смерть.

Наркотичними є ті токсикоманічні засоби, які наказом Міністра охорони здо­ров'я країни віднесені до наркотиків, тому за їх незаконне виготовлення, зберігання та розповсюдження встановлено кримінальну відповідальність. Підлітки здебіль­шого приймають токсикоманічні речовини (вдихають пари бензину, ацетону, органіч­них розчинників, клеїв), снодійні препарати, протипаркінсонічні засоби тощо. Старші підлітки та юнаки приймають наркотики (препарати опійного маку, коноплі, ефедри­ну, кокаїн, барбітурати, транквілізатори).

Сучасна класифікація наркотичних засобів:

• Седативні препарати (опійні наркотики і снодійні барбітуратної групи тощо).

• Стимулювальні препарати (ефедрин, фенамін, кокаїн тощо).

• Психоделічні препарати, тобто ті, які змінюють свідомість (діетиламід лізер- гинової кислоти (ЛСД), препарати коноплі та інші галюциногени.

• Хронічна інтоксикація психоактивними ре­човинами проявляється синдромами зміненої ре­активності, психічної і фізичної залежності, а та­кож своєрідним симптомокомплексом наслідків і ускладнень зловживання токсикоманічними та наркотичними сполуками.

Синдром зміненої реактивності скла­дається із змін форми приймання токсикоманіч- ної чи наркотичної речовини, сп'яніння, толерант­ності й втрати захисних реакцій.

Синдром психічної залежності включає в себе нав'язливий (обсесивний) потяг до прий­мання звичної токсичної речовини, а також по­требу досягти психічного комфорту в стані інток­сикації.

Синдром фізичної залежності складаєть­ся з комплексу імперативного (компульсивного) потягу до інтоксикації звичним наркотиком і аб- стинентного синдрому.

Наслідки хронічної інтоксикації токси- команічними і наркотичними речовинами харак­теризуються прогресуючим порушенням сома- тоневрологічної сфери та різноманітними проява­ми морально-етичної й інтелектуальної деградації.

Запідозрити потяг до приймання токсикома- нічних і наркотичних речовин у підлітковому та юнацькому віці можна за низкою ознак: 1) втрата інтересу до навчання і часті пропуски занять без поважних причин; 2) невмотивоване зниження успішності; 3) ухилення від суспільно корисної праці; 4) втрата приязних стосунків із друзями, які негативно ставляться до приймання наркотич­них і токсикоманічних речовин; 5) контакти з осо­бами асоціальної поведінки; 6) різка зміна спект­ра інтересів, спонукань до діяльності та звичного стилю поведінки; 7) поява в характері негатив­них рис, зокрема брехливості, цинізму, егоїзму; 8) уникання побутових обов'язків; 9) пізні повернен­ня додому; 10) підвищений інтерес до відвідування розважальних закладів, зловживання тонізу­ючими напоями, куріння; 11) намагання будь-що роздобути кошти для задоволення невідомих батькам потреб; 12) затримування правоохорон­ними органами у зв'язку з асоціальною поведін­кою; 13) приймання з приводу різноманітних "не­дуг" непевних ліків, джерело отримання яких не­відоме близьким; 14) зміни емоційного та життє­вого тонусу: зранку - пригніченість, апатія чи дис- форія, а після повернення додому - ейфорія, жвавість, балакучість.

Діагностує стан наркотичного або токсико- манічного сп'яніння лікар-нарколог при виявленні відповідних речовин у крові або сечі. Діагносту­вати приймання опіатів у другій стадії опіатної наркоманії можна за допомогою викликання штучного абстинентного синдрому після введен­ня налорфіну (антагоніста опіатів).

Медичні проблеми включають: медикаментозне лікування наркоманії, сугестивну і гіпнотерапію, фізіотерапію, фізичну, психічну і соціальну реабілітацію хворих. З наукових проблем найбільш актуальною є вивчення патогенезу абстинентного синдрому та психічної залежності від наркотичних речовин як основи цілеспрямованого пошуку засобів лікування наркоманії. При лікуванні наркоманії користуються декількома загальними принципами: 1) добровільність, яка є одним з найважливіших факторів лікування; 2) індивідуалізація лікування; 3) комплексність терапії, яка включає медикаментозні, психотерапевтичні та реабілітаційні методи. Медикаментозне лікування наркоманії [22, 23, 25]  Загальні напрямки фармакотерапії при наркоманії: 1) лікування гострої інтоксикації при передозуванні наркотичних речовин; 2) терапія соматичних і неврологічних порушень, які виникають у хворих в результаті хронічної інтоксикації наркотичними сполуками; 3) купірування абстинентного синдрому, який викликається припиненням прийому наркотику; 4) медикаментозний вплив на мотиваційні та емоційні процеси, що визначають формування аддиктивної поведінки хворих. Терапія гострих отруєнь при передозуванні наркотику, а також захворювань певних органів і систем (ураження серця з ймовірним розвитком інфаркту міокарда, уражень печінки, розладів функції шлунково-кишкового тракту, парезів та паралічів периферичного походження, уражень різних структур центральної нервової системи) не має певної наркологічної специфіки. Вона грунтується на методах допомоги, які використовуються при будь-яких гострих отруєннях, також на методах, що використовуються для лікування терапевтичних, неврологічних хворих тощо.