Розділ 2. Внутрішня організація парламентів зарубіжних країн.

2.1. Одноосібні та колегіальні органи роботи парламенту.

Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо).

У англомовних країнах, Японії і деяких інших державах керівництво палатами здійснюють їх голови. У однопалатних парламентах і нижніх палатах голови обирають самі депутати, іноді тільки на період сесії. Проте реально вони залишаються на цій посаді впродовж всього періоду роботи парламенту цього скликання.

У англомовних країнах голову парламенту називають «спікером». Обсяг його повноважень в різних країнах різний. Зазвичай спікер стежить за дотриманням регламенту, керує дебатами, організовує виконання парламентських рішень тощо.

Кількісний склад колегіальних керівних органів істотно відрізняється. Як правило їх склад: 3 – 5 осіб. У Швейцарії бюро нижньої палати – 10 осіб, верхньої - 5; у Франції відповідно 22 і 25; у Італії – 16 осіб. У президію Бундестагу ФРН входить 19 осіб.¹⁴

До складу колегіальних органів окрім голів і їх заступників можуть входити секретарі і квестори. Останні підтримують порядок в залі засідань, кулуарах, буфеті, забезпечують підрахунок голосів при відкритому голосуванні.

Роль керівного колегіального органу в керівництві парламентом досить обмежена. Відповідальність за ведення парламентських справ несе голова цього органу. Колегіальні органи палат парламентів зазвичай розглядаються як робочі органи палат. У більшості країн ці органи не виконують політичних функцій загального характеру і обмежуються внутрішньо парламентськими справами.

Окрім керівних органів, в парламенті нерідко створюються інші колегіальні структури, які також вирішують лише організаційні питання і, зокрема, займаються парламентськими процедурами (конференції голів). До їх складу, окрім керівників палат, входять голови постійних комісій (Франція) або керівники фракцій (Австрія, Бельгія, Португалія).

Основним елементом внутрішньої структури палат парламентів є комісії або комітети. Найважливішою їх функцією є детальний розгляд законопроектів.¹⁵

Комітети (комісії) парламентів можуть бути постійними або тимчасовими. У переважній більшості випадків вини мають предметно-визначену компетенцію. Їх система певною мірою відповідає системі міністерств, діяльність яких підконтрольна цим комітетам.

В деяких випадках палата парламенту може ухвалювати рішення про перетворення в комітет всієї палати. У такому випадку комітет тільки обговорює питання, але не приймає рішення.

У Франції при проведені закритих засідань палата перетворюються в секретний комітет.

У двопалатних парламентах комісії створюються в кожній палаті.

В залежності від цілей діяльності комісії бувають:

1) Законопідготовчі – доопрацювання законопроектів в проміжках між читанням.

2).. Слідчими – організація проведення парламентських розслідувань.

3)...Погоджувальними – такі комісії існують тільки в двопалатних парламентах з «сильною» верхньою палатою, думка якої має бути врахована при прийняті рішення по дискурсивному питанню.¹⁶

Партійні об’єднання депутатів називаються партійними фракціями (Німеччина), парламентськими групами (Франція, Італія), парламентськими партіями (Великобританія), партійними клубами (Австрія, Польща, Хорватія).

Фракції використовують свій вплив при контролі за діяльністю уряду, в парламентських республіках та монархіях вони формують уряд (фракція, що має більшість формує уряд, а інші фракції об’єднуються і формують коаліційний уряд). Не входять в структуру парламенту, проте вважаються його органами (внутрішні органи) омбудсмени, рахункові палати, контрольні палати. Поточну діяльність парламенту забезпечують його допоміжні органи – експерти і консультанти, допоміжні і технічні служби (бібліотека, секретаріат, служба охорони).¹⁷