1.3.Методи формування соціальної компетентності в навчально-виховному процесі
Навчання й виховання кожної конкретної дитини повинне відбуватися на основі її природних здібностей, а отже, основним стимулом навчання має стати інтерес дитини, задоволення її потреб у пізнанні, самопізнанні й розвитку. Для цього поряд із фронтальними формами роботи потрібно широко використовувати активні методи навчання та інтерактивні
педагогічні технології. Застосування таких методів сприяє набуттю учнями соціальних компетенцій.
Інтерактивне навчання — це навчання, яке ґрунтується на активній взаємодії учасників навчального процесу. По суті, це одна з моделей комунікативних технологій, якій притаманний двосторонній обмін інформацією. При цьому вчитель не стільки дає знання, керує процесом їх здобуття, скільки стимулює дослідницько-пізнавальну діяльність учнів, скеровує її на набуття практичного досвіду, формування ключових компетентностей.
Таким чином, формуючи соціальну компетентність учнів, варто практикувати як традиційні, так і інноваційні технології. Серед методів навчання: вербальні (бесіда, лекція, пояснення, розповідь, диспут); пояснювально-ілюстративні (демонстрація наочності й ТЗН); практичні (вправи, дослідження, самостійна робота учнів над проблемою, метод проектів); інтерактивні (рольові та дидактичні ігри) [7, с.207].
Схема 2
Шляхи формування соціальної компетентності в навчально-виховному процесі
Доповнити вищеназвані методи можуть такі цікаві прийоми, як: «Порожнє крісло», «Так—ні», «Шпаргалка», «Лови помилку», «Мікрофон», «Незакінчене речення», «Мозковий штурм», «Драматизація» тощо.
Робота над певною проблемою розвиває в учнів здатність до критичного мислення, яке завдяки його основним функціям (аналітичності, асоціативності, логічності, системності, самостійності) можна вважати підґрунтям для використання інтерактивних методів.
Соціальна компетентність формується, якщо регулярно ставити перед учнями проблемні запитання, для відповіді на які потрібно активізувати не
лише здобуті знання, а й залучити власний життєвий досвід, приклади з художньої літератури.
Під час обговорення на уроках якоїсь проблеми доцільно влаштовувати диспути, дискусії, проводити конференції, усні чи письмові дебати. Ці форми організації навчального процесу дозволяють не лише обговорити важливі питання, вислухати думки всіх бажаючих, а й прийняти групове рішення з одночасним тренуванням учасників у відповідних комунікативних уміннях та навичках (риториці, здатності працювати в команді, толерантності, навичках критичного та логічного мислення).
Ще одним ефективним методом формування соціальної компетентності є рольові ігри, моделювання подій і суспільних процесів. Гра — це одночасно й сукупність норм, що забезпечують стабільність буття, і школа соціалізації, готовність до непередбачуваних життєвих ситуацій. Саме ця особливість гри дає змогу дитині знайти спосіб поєднання емоційного та раціонального компонентів особистості, примирити тенденцію до самоствердження з тенденцією підкорення соціальним обмеженням.
Важливу роль у процесі формування соціальної компетентності учнів відіграють особисті якості педагога як активного партнера учнів у навчально-виховному процесі.
Таким чином, формування соціальної компетентності дитини через застосування інтерактивних технологій дає можливість досягнути таких результатів:
• виходу учня на позицію активного партнера навчання;
• досягнення багатовекторних зв’язків в обміні інформацією між учнем і вчителем;
• заохочення творчості учасників;
• активізації індивідуальних розумових процесів учнів;
• поєднання теорії та практики.
Але найголовнішим здобутком є формування самодостатніх, підготовлених до свідомої та ефективної діяльності в різних сферах життя людей.