Міжнародний маркетинг

1. Охарактеризуйте сучасну концепцію міжнародного маркетингу, його складові, етапи розвитку та теоретичні засади.

2. Розкрийте основні складові середовища міжнародного маркетингу та фактори, які впливають на нього

3. Дайте характеристику та класифікацію світових ринків. Які існують підходи вибору до визначення привабливих зовнішніх ринків?

4. В чому полягає об’єктивна необхідність сегментації світових ринків, її мета, підходи та етапи. Охарактеризуйте ознаки та критерії сегментування закордонних цільових ринків.

5. Охарактеризуйте сутність і значення міжнародних стратегій виходу підприємства на зовнішній ринок.

6. Розкрийте сутність та особливості стратегії міжнародного маркетингу: завдання і процес. Охарактеризуйте напрямки стратегічної діяльності підприємства: стратегія сегментації, стратегія диверсифікації, стратегія інтернаціоналізації.

7. Дайте характеристику етапів процесу планування у міжнародному маркетингу як основи розробки експортної маркетингової програми та назвіть особливості формування маркетингової програми стосовно імпорту.

8. Охарактеризуйте сутність міжнародної товарної політики, проаналізуйте її види та варіанти товарної стратегії виходу на світовий ринок залежно від форми експорту.

9. В чому полягає послідовність маркетингових дій у міжнародному ціноутворенні? Які бувають типи цінових стратегій відносно показників «ціна-якість»? Дайте характеристику цінових стратегій залежно від цілей фірми на зовнішніх ринках.

Відповіді на теоретичні питання

1. Міжнародний маркетинг – це забезпечення процесу планування та підприємницької діяльності поза національними межами, щоб створити найсприятливіші умови для бізнесу.

Багатонаціональний маркетинг - це складна форма міжнародного маркетингу, яка охоплює організації, що здійснюють маркетингові операції у багатьох державах на основі міжнародного поділу праці.

Концептуальні етапи розвитку міжнародного маркетингу:

Концепція виробництва - є системою організації комерційно-господарської діяльності суб’єктів міжнародного ринку, при якій продавець розраховує на успішну реалізацію за кордоном своєї продукції.

Використання концепції виробництва можливе в двох випадках:

1. В умовах “ринку продавця”, тобто коли попит на товар перевищує його пропозицію;

2. При високій собівартості продукції, що випускається, яку необхідно понизити.

Концепція товару - це систему організаціями комерційно-господарської діяльності, при якій продавець розраховує на успішну реалізацію своєї продукції за кордоном, якщо вона поєднуватиме високу якість з якнайкращими експлуатаційними характеристиками.

Концепція збуту - є системою організації комерційно-господарської діяльності, при якій продавець розраховує на успішну реалізацію своєї продукції за кордоном, якщо будуть докладені певні зусилля в області збуту. Концепція збуту може бути ефективною в певний час лише за наявності достатньої кількості потенційних покупців.

Концепція маркетингу - є організацією комерційно-господарської діяльності, при якій продавець розраховує на успіх на міжнародному ринку в тому випадку, якщо, визначивши потреби зарубіжних покупців, зуміє знайти найбільш ефективний, чим конкуренти, спосіб їх задоволення. Як основу досягнення своїх цілей виробник бачить задоволення конкретних потреб зарубіжних покупців. Тому акцент в управлінні переноситься з виробничої діяльності на створення, збереження і розширення потреб на свою продукцію за допомогою системи маркетингових методів.. Таким чином, концепція маркетингу - це орієнтація на зарубіжного споживача, заснована на підпорядкуванні виробництва його інтересам, і за умови, що виробництво буде прибутковим

Концепція суспільного маркетингу - є системою організації комерційно-господарської діяльності, при якій продавець розраховує на успіх в тому випадку, якщо може, визначивши потребу міжнародного ринку, задовольнити її ефективнішими, ніж конкуренти, способом відповідно до інтересів як окремого зарубіжного споживача, так і світової спільноти в цілому.

2. Маркетингове середовище міжнародного бізнесу - це сукупність зовнішніх факторів діяльності компанії, які впливають на її життєздатність і прийняття управлінських рішень.

Міжнародне середовище – це сукупність економічних, соціально-культурних, політико-правових та інших умов, процесів, чинників, що сприяють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності або ускладнюють її.

Маркетингове середовище міжнародного бізнесу поділяється:

• мікрофактори – це сукупність регульованих факторів кон’юнктури конкретного товарного ринку, що безпосередньо впливають на господарські суб’єкти (постачальники, посередники, клієнти, конкуренти);

• макрофактори – це сукупність загальногосподарських макроекономічних факторів кон’юнктури зарубіжних (світових) ринків, не підвладних впливові окремих суб’єктів, у межах яких компанія функціонує (політичні, правові, економічні, соціально-культурні, технологічні);

Зовнішнє середовище міжнародного маркетингу – сукупність факторів, що сприяють або протидіють придбанню маркетингових можливостей фірми при виході на міжнародний ринок, на які вона не в змозі впливати.

Основними елементами зовнішнього економічного середовища є: міжнародна економічна інтеграція, стан та прогноз економічного середовища, зовнішньоторговельні операції, міжнародна інвестиційна діяльність. регулювання міжнародної торгівлі.

Аналіз факторів маркетингового середовища міжнародного маркетингу є першим і дуже важливим кроком до розуміння суті й тенденцій розвитку світових ринків та видів бізнесу, що відповідним чином впливає на прийняття управлінських рішень щодо оцінки привабливості тих чи інших зарубіжних ринків, методів виходу та організації бізнесу за кордоном.

Середовище міжнародного маркетингу визначає: політико-правове, економічне соціально- культурне, технологічне, природне.

Політико-правове середовище охоплює такі аспекти, як політична система, законодавство приймаючої країни (торгове і господарське право, трудове право та ін.), національне законодавство про регулювання ЗЕД, норми міжнародного права та ін.

За моделями управління економікою політико-правове середовище можна класифікувати як ліберальне, що передбачає використання, як правило, економічних методів управління та обмеження державного втручання в економіку, і як директивне, де переважають організаційно-адміністративні, планові методи управління.

Міжнародне економічне середовище – сукупність економічних умов, процесів, чинників, що сприяють чи протидіють розвиткові міжнародної маркетингової діяльності

Економічне середовище включає в себе: рівень економічного та науково-технічного розвитку країн, життєвий рівень населення, економічні традиції, ступінь розвитку зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

Параметри економічного середовища: тип економіки, структура господарства та господарська орієнтація, темпи економічного зростання, направленість та ступінь державного втручання в економіку, стан конкретного товарного ринку, загальногосподарська кон’юнктура та кон’юнктура конкретного товарного ринку

До числа основних елементів соціально-культурного середовища міжнародного маркетингу відноситься мова, символи (жести, слова, об'єкти, зображення), особливості релігії, освіта, розподіл соціальних ролей між членами суспільства.

До технологічного середовища належать енергетичне, транспортне та інформаційне забезпечення країни.

До основних елементів природного середовища міжнародного маркетингу відносяться: клімат, характеристика рельєфу, наявність корисних копалин і природних ресурсів, особливості інфраструктури і т.п.

3. Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.

Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:

• він є категорією товарного виробництва, який виходить в пошуках збуту своєї продукції за національні межі;

• він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;

• він виконує контролюючу функцію, яка дозволяє забраковувати з міжнародного обміну товари і часто їх виробників, які не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

• на ньому існує особлива система цін – світові ціни.

Класифікаційні ознаки світового ринку:

1. За регіональною структурою розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань

2. За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, по­слуги.

3. За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн, країн, що розви­ваються та країн з перехідною економікою, країн соціалістич­ної орієнтації.

4. За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де панує один постачальник ;

- олігополістичний, де домінує група великих продавців;

- атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції то­варів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба .

5. За характером торговельних угод та взаєминами продавців та по­купців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується об­меженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відби­вають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - ма­лих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств.

Пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгостро­кових комерційних контрактів, які укладені на два і більше років та обумовлені преференційними (пільговими) еко­номічними умовами.

Виділяють три підходи до вибору зовнішнього ринку.

1. Суб'єктивний підхід ґрунтується на суб'єктивних відчуттях, очікуваннях, досвіді осіб, які приймають рішення про вихід на конкретний ринок. Цей підхід має тільки одну перевагу — відсутність витрат на обґрунтування рішення.

2. Дискретний підхід ґрунтується на оцінці 2—3 найбільш важливих для підприємства показників розвитку ринку або інших критеріїв. Успішність використання підходу залежить від правильного вибору цих показників, які мають відповідати цілям виходу підприємства на зовнішній ринок; об'єктивно характеризувати стан чи особливості розвитку зарубіжного ринку; бути дослідженими за певний період часу.

3. Комплексний підхід передбачає кількісну оцінку кожного ринку за системою показників або глибоке аналітичне обґрунтування. Цей підхід є найбезпечнішим, оскільки він мінімізує ризик від виходу підприємства на неадекватний ринок, підвищує обґрунтованість управлінського рішення, але і потребує значних витрат на проведення дослідження.

4. Міжнародна сегментація ринку - процес ідентифікації специфічних сегментів потенційних споживачів у вигляді групи країн або груп індивідуальних покупців з однаковими характеристиками, що з великою вірогідністю продемонструють схожу поведінку під час купівлі.

Сегмент міжнародного ринку -- група споживачів з однаковими очікуваннями та вимогами до товарів, незважаючи на культурні та національні відмінності.

Метою сегментації ринку є пошук власної ринкової ніші - вузького сегмента ринку з чітко обмеженою кількістю споживачів та асортименту товару.

Процес сегментації проходить певні стадії, такі як: виділення груп споживачів за однією або кількома ознаками та характеристика їх можливої кількості; визначення величини сегмента та його місткості; оцінка ефективності сегмента.

Критерії сегментування: економіко-географічні фактори (країна, регіон, місто/ село, клімат, наявність виробничої та транспортної інфраструктури); структурно-демографічні фактори (чисельність і щільність населення, стать, вік, сімейний статус, расова, національна, професійно-галузева приналежність, частка виробничо активного населення, рівень урбанізації); культурно-історичні фактори (освіта, релігійна приналежність, ступінь і характер поділу суспільства на прошарки, відданість історичним традиціям, мовні особливості, наявність комунікативних бар'єрів); політичні фактори (рівень політичної стабільності в країні, тенденції розвитку суспільства, нормативно-правова база ведення бізнесу); психологічні фактори (асоціативне сприйняття товару, міркування престижності, емоційна мотивація, психологічні особливості оцінювання товару); фактори індивідуального добробуту; фактори потреби (наявність на ринку покупців, які розрізняються за ступенем інтенсивності споживання товару; традиційна схильність окремих груп споживачів до певних товарів, виробників; відмінності в реакції на новації в товарах); фактори відносної ймовірності( наявність більш чи менш стабільного попиту на товари, наявність приводів для здійснення покупки, можливість здійснення випадкової покупки)

5. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

1. Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. Розрізняють: нерегулярний експорт - це пасивний рівень зовнішньоекономічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців; регулярний експорт - коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку. Експорт буває двох різновидів: непрямий, підприємство користується послугами посередників і прямий - проводить експортні операції самостійно.

2. Спільна підприємницька діяльність. Міжнародний маркетинг виділяє чотири види СПД:

- ліцензування є одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

- виробництво за контрактом, тобто укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару..

- управління за контрактом.. За такого способу підприємство надає закордонному партнеру "ноу-хау" у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал.

- підприємства спільного володіння. Таке підприємство є результатом об'єднання зусиль закордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і управляють спільно.

3. Стратегія прямого інвестування. Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД.

6. Стратегія маркетингу - формування та реалізація цілей та задач підприємства-виробника та експортера по кожному окремому ринку (сегменту ринка) та кожному товару на певний період часу для здійснення виробничо-комерційної діяльності у повній відповідності до ринкової ситуації та можливостей підприємства.

Стратегія міжнародного маркетингу - взаємопов’язана сукупність заходів, критеріїв, завдань і правил для прийняття рішень, що використовуються з метою впровадження фірми на нові ринки.

Завданнями стратегії в міжнародному маркетингу є:

- розробка концепції бізнесу – вибір довгострокових напрямів діяльності та формування стратегічної місії підприємства

- перетворення місії на сукупність цілей

- розробка стратегії для досягнення встановлених цілей

- здійснення і виконання стратегії маркетингу

- оцінка результатів, ситуаційний аналіз, розробка відповідних взаємодій.

При формування стратегії міжнародного маркетингу насамперед необхідно врахувати: на якій стадії життєвого циклу перебуває галузь; структуру галузі; сутність і потужність п'яти конкурентних сил (постачальники найбільш важливих ресурсів, покупці, конкуренція між продавцями всередині галузі, товари-субститути, потенційні продавці даного товару), масштаби діяльності конкурентів.

Процес розроблення міжнародної маркетингової стратегії містить кілька етапів.

Перший етап — розвиток базової концепції маркетингової діяльності фірми передбачає:

♦ ситуаційний аналіз;

♦ дослідження макро- та мікросередовища функціонування фірми;

♦ висування цілей та формування і оптимізацію стратегіч­ного вибору;

♦ конкретизацію тактичних завдань;

♦ періодичну ревізію та перегляд маркетингових програм.

Другий етап полягає у використанні різноманітних аналі­тичних підходів до розроблення методів експансії та життє­діяльності фірми на зарубіжному ринку. Експансія - це розширення сфери впливу об'єднань великих держав, що здійснюється економічними, воєнними та політичними методами. Експансія торгова - це розши­рення сфери впливу фірм (компаній) економічно високорозвинених держав у галузі зовнішньої торгівлі, спрямоване на підсилення боротьби за ринки збуту.

Третій етап включає формування та оптимізацію особли­востей поведінки (функціонування) фірми у міжнародному середовищі.

Найважливішими напрямами стратегічної діяльності підприємства можуть бути:

1. Стратегія сегментації - поглиблення ступеня насичення товарами та послугами, що пропонуються всіх груп споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків. Особливості стратегії сегментації:

а) сегментація є високоефективним засобом конкурентної боротьби;

б) орієнтація діяльності фірми на певну ринкову нішу;

в) ринкова сегментація допомагає більш обґрунтовано визначити маркетингові спрямування фірми;

г) з допомогою сегментації з'являється можливість установити реалістичні маркетингові цілі;

2. Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми області.

3. Стратегія інтернаціоналізації - освоєння нових, закордонних ринків, використовуючи не тільки розширення експорту товарів, але й експорту капіталів, коли закордоном створюються підприємства, що випускають в колишніх країнах-імпортерах товари, минаючи обмежувальні торгові бар'єри та використовуючи переваги дешевої робочої сили та багатої місцевої сировини.

7. Міжнародне маркетингове планування – це процес, який відбувається на міжнародному рівні продажу товарів підприємством. Воно є головною передумовою ефективної діяльності будь-якого підприємства на світових ринках, обумовлює розподіл ресурсів залежно від цілей та реальних можливостей.

Міжнародне маркетингове планування проявляється на трьох рівнях.

Перший рівень характеризується оперативним.

На другому рівні стратегічне планування

На третьому рівні визначається корпоративне планування, яке здійснюється у формах захисного планування та сприятливого планування. Захисне планування характеризується рисами стратегічного напрямку, яке здійснюється з метою врахування світових тенденцій розвитку міжнародної торгівлі, зовнішніх комерційних операцій, економічної інтеграції країн, міжнародної інвестиційної діяльності, які можуть вплинути на умови існування корпоративного бізнесу. Сприятливе планування орієнтоване на пошук нових напрямків бізнесу за чітким визначенням щодо ресурсних можливостей фірми.

У системі міжнародного маркетингу процес планування здійснюється за такими етапами:

1. Ситуаційний аналіз, в якому досліджується сучасний стан підприємства, визначається вплив зовнішніх факторів на його діяльність, прогнозуються можливі очікувані ситуації.

2. Визначення короткострокових і довгострокових цілей.

3. Програмування діяльності. Планування на цьому етапі концентрується в наступних напрямах: визначаються специфічні риси маркетингової стратегії, яку буде використано (це стосується товарної, цінової стратегії, каналів збуту, реклами тощо), розробляється план дій, складається бюджет.

4. Маркетинговий контроль, який включає збір інформації про результати діяльності, оцінку даних (тобто наскільки успішною виявилась діяльність фірми в досягненні поставлених цілей), виявлення причин розбіжностей результатів і цілей.

Маркетингові програми – довгострокові (стратегічні) і короткострокові (тактичні) програми, спеціально розроблені для виконання завдання, які дозволяють зберегти логіку та послідовність заходів, а також забезпечують чітке виконання поставлених завдань.

Експортний маркетинг - це функція підприємницької діяльності по реалізації продукції за межі національних кордонів.

Маркетинг експортної діяльності охоплює: розуміння мотивів купівельної поведінки споживачів за кордоном; вміння максимально задовольнити споживача своїм товаром (послугою);

- знання та дослідження зарубіжних ринків; спроможність вміло та своєчасно інформувати зарубіжного покупця; вміння вигідно продати товар за межами своєї країни.

Важливою складовою міжнародного маркетингу є система планування і розробка експортної програми.

Експортна програма – цільова програма діяльності – цільова програма діяльності підприємства в межах зовнішньоекономічної діяльності, яка передбачає вивіз товару, технологій, результатів наукових розробок та послуг за кордон для продажу на зовнішньому ринку

Структура експортної маркетингової програми складається з трьох взаємозалежних блоків: цілей фірми, стратегії розвитку господарського портфеля фірми і стратегії росту фірми.

1 блок. Незалежно від установленого терміну одержання результату розрізняють цілі короткострокові (результат очікується в найближчому майбутньому), середньострокові і довгострокові (результат очікується в перспективі через п’ять і більше років).

2 блок. Стратегія розвитку господарського портфеля фірми

Будь-яка фірма визначає варіанти випуску різних товарів:

1. Товари, які пов’язані один з одним.

2. Основні і додаткові товари. Додаткові товари не є профільними, але часто випускаються з відходів основних товарів. Наприклад, основна продукція друкарні - книги, додаткова - серпантин для новорічних ялинок, паперові іграшки, паперові закладки для книг, календарі тощо.

3. Товари, пов’язані одним технологічним ланцюжком,

4. Товари, абсолютно не пов’язані один з одним:

Залежно від того, які види продукції виготовляються, портфель фірми розбивається на підрозділи, що випускають товари однієї або кількох асортиментних груп або працюють на певний зовнішній ринок або його міжнародний сегмент.

Блок 3. Стратегія росту фірми

Виділяються такі основні напрямки:

1. Розширення активності фірми “углиб” - сегментація існуючих ринків із метою охоплення своєю продукцією нових груп споживачів.

2. Розширення активності фірми “в ширину ” - диверсифікація виробництва, тобто поповнення виробничої програми новими видами виробів, як пов’язаними з основним профілем підприємства, так і не пов’язаними з ним.

3. Розширення активності “через кордони” - інтернаціоналізація виробництва через освоєння нових закордонних ринків.

4. Кількісне зростання - нарощування обсягу виробництва незмінної номенклатури товарів для старого ринку.

8. Міжнародна товарна політика — певні дії виробника (експортера) з формування ефективного з комерційного погляду асортименту товарів для визначеного зарубіжного ринку (сегмента світового ринку).

Види товарної політики:

1. Концентрична товарна політика — пошук нових товарів, які б, з одного боку, в технологічному та/або ринковому відношенні були б схожі на вже існуючі товари, а з іншого — приваблювали нових покупців.

2. Горизонтальна товарна політика — розробка нового товару як продовження вже існуючого з огляду на стале коло покупців без суттєвих змін технології.

3. Конгломератна товарна політика — пошук для виробництва нового товару, який ніяк не пов'язаний з товарами, що існували раніше в номенклатурному портфелі фірми; потребує застосування інших технологій та освоєння нових ринків

Міжнародна товарна стратегія — розробка товарного асортименту підприємства на тривалий період з урахуванням особливостей зарубіжного ринку та етапу розвитку підприємства.

Виділяють три види міжнародної товарної стратегії.

1. Стратегія стандартизації розглядає товар як константу, а місце її реалізації як змінну величину. При виході на ринок зі стандартизованим товаром зазвичай мають місце такі економічні результати: виробництво зосереджене в одному місці, а не в декількох країнах, що дозволяє використати ефект масштабу; витрати на розробку розподіляються на більший обсяг виробництва.

1. Стандартизація товару зменшує складські витрати; витрати на просування товару зменшуються, тому що можливе забезпечення комплектуючими від головного підприємства; економія на уніфікованій технології; забезпечення високих прибутків завдяки стабільному попиту та спільності смаків на однорідних ринках.

2. Стратегія адаптації Види:

- залежно від особливостей обслуговування або симпліфікація– різновид адаптації товару до зарубіжного ринку сутністю якої є спрощення несуттєвих характеристик ( якостей) товару з метою пристосування його до особливостей використання/обслуговування зарубіжними споживачами.

- залежно від сприйняття символів або перцепційна адаптація – зміна другопорядних характеристик товару (колір, назва, пакування тощо) згідно особливостей їх сприйняття (перцепції) на зарубіжному ринку;

- залежно від витрат або вимушена адаптація товару – зміна фізичних характеристик згідно вимог міжнародних, або існуючих на зарубіжному ринку стандартів та технічних норм.

- залежно від фізичних характеристик продукту (обов'язкова або необхідна адаптація– зміна фізичних характеристик, деяких параметрів згідно вимог споживачів, традицій споживання тощо.

3. Стратегія розробки нового товару. Види:

- на новий ринок з новим товаром;

- створення експортного товару;

- створення "піонерного" товару;

- створення товару ринкової новизни.

9. Цінова політика — це визначення рівня цін і можливих варіантів їх зміни залежно від цілей та завдань, що стоять перед підприємством в короткотерміновому плані та в перспективі.

Завдання цінової політики підприємства полягає в тому, щоб установити на свій товар таку ціну і змінювати її залежно від ситуації на ринку так, щоб опанувати певним його сегментом, досягти бажаного обсягу прибутку, тобто вирішити завдання, пов'язане з реалізацією товару в певній фазі його життєвого циклу, відреагувати на діяльність конкурентів тощо.

Міжнародна політика ціноутворення –– це певний курс дій виробника, використання таких принципів, завдяки яким забезпечуються ефективні з комерційної точки зору підходи до прийняття фірмою цінових рішень стосовно зарубіжних ринків.

Стратегія ціноутворення повинна сприяти досягненню загальних цілей фірми. Сукупність цілей ціноутворення поділяється на три групи:

1. фінансові, що ґрунтуються на прибутку (досягнення максимального прибутку, отримання задовільного або визначеного прибутку, швидке отримання готівки тощо);

2. збутові, що ґрунтуються на цілях інтенсифікації чи екстенсифікації збуту;

3. ситуаційні, що ґрунтуються на цілях збереження чи створення для фірми більш прийнятних умов діяльності

Розрізняють види цінових стратегій залежно від цілей фірми на зовнішньому ринку:

1. Стратегія відшкодування повних витрат. Застосовується великими підприємствами чи підприємствами, що випускають унікальну продукцію або мають монопольне становище на ринку.

2. Стратегія "зняття вершків" застосовується до захищених патентом нових товарів і полягає в послідовному охопленні різних дохідних сегментів ринку. Застосовуючи цю стратегію, підприємство одержує можливість зняти "фінансові вершки".

3. Стратегія прориву або проникнення на ринок. Ґрунтується на встановленні низьких цін для швидкого проникнення на нові для підприємства ринки.

4. Стратегія пов'язаного ціноутворення. Її суть полягає у порівняно низькій ціні на основні вироби за одночасного високого рівня цін на супутні товари, особливо на запасні частини, витратні матеріали.

5. Стратегія престижних цін. Застосовується всесвітньо відомими підприємствами, що мають гарну репутацію, на товари, аналогічні за своїми властивостями товарам інших маловідомих підприємств.

6. Стратегія цінової диференціації полягає в тому, що на той самий товар встановлюється різний рівень ціни для різних груп споживачів (за визначеними критеріями).

7. Стратегії встановлення цін у рамках товарної номенклатури. Підхід до вибору стратегії ціноутворення змінюється, якщо товар є частиною товарної номенклатури. У цьому випадку підприємство прагне розробити систему цін, яка забезпечувала б одержання максимального прибутку по номенклатурі в цілому.

8. Стратегія цінового вирівнювання ґрунтується на тісній інтеграції цінової та асортиментної політики підприємства.

9. Стратегія трансфертних цін застосовується міжнародними корпораціями, які мають численні закордонні філії. Основні принципи, що лежать в основі трансфертного ціноутворення, такі: максимізація прибутків для корпорації в цілому; мінімізація податків, що сплачуються корпорацією в цілому; мінімізація митних платежів; удосконалення системи контролю материнською компанією фінансових потоків філій;

Типи цінових стратегій відносно показників «ціна-якість»:

Я кість Ціна	висока	середня	низька
висока	високих, демонстративних цін	глибокого проникнення на ринок	підвищеної цінності, важливості товару
середня	підвищеної ціни	середнього рівня	доброякісності (проникнення)
низька	пограбування	показного блиску	низької важливості