Методи стандартизації

При прямій стандартизації повікові коефіцієнти смертності реального населення перезважуються за віковою структурою стандарту. У такий засіб отримують те число смертей, яке мало б місце в реальному населенні, якби його вікова структура була такою ж, як і вікова структура стандарту. Розділивши це число на число смертей у стандартному населенні, одержують індекс прямої стандартизації. Якщо загальний коефіцієнт смертності стандарту помножити на цей індекс, то одержимо стандартизований загальний коефіцієнт смертності, що показує, якою була б величина загального коефіцієнту смертності в реальному населенні, якби його вікова структура була такою ж, як і вікова структура стандарту.

При прямій стандартизації є небезпека, що й індекс стандартизації, і стандартизований коефіцієнт будуть зазнавати впливу повікового коефіцієнту, вага якого мала в реальному населенні і, навпроти, велика у населенні стандартному. Уникнути цієї небезпеки дозволяє непряма стандартизація.

У випадку непрямої стандартизації вчиняють прямо протилежним чином: повікові коефіцієнти смертності стандарту перезважуються за віковою структурою реального населення. У такий засіб отримують те число смертей, яке б мало місце в реальному населенні, якби його вікова смертність була такою ж, як і повікова смертність стандартного населення. Розділивши число смертей у реальному населенні на їхнє очікуване число, одержують індекс непрямої стандартизації. Якщо загальний коефіцієнт смертності стандарту помножити на цей індекс, то одержимо стандартизований загальний коефіцієнт смертності, що показує, якою була б величина загального коефіцієнта смертності в реальному населенні, якби повікові коефіцієнти смертності в ньому були такими ж, як і в населенні стандарту.

Метод зворотної стандартизації, інакше називаний методом очікуваної чисельності населення, застосовується в тому випадку, коли відсутні дані про вікову структуру даного населення, але є дані про його загальну чисельність і про число демографічних подій у ньому (випадок нерідкий у багатьох країнах, що розвиваються, де переписи населення стали проводитися лише недавно). А також, зрозуміло, відомі повікові коефіцієнти смертності стандарту. Знаючи це, можна відновити умовну середню чисельність усіх вікових груп реального населення за умови, що реальне населення має ті ж повікові коефіцієнти, смертності, що і населення стандарту. Для цього треба просто поділити відоме число смертей на стандартний повіковий коефіцієнт смертності.

Помноживши індекс зворотної стандартизації на загальний коефіцієнт смертності стандарту, одержимо стандартизований загальний коефіцієнт смертності, саме те значення загального коефіцієнта смертності для реального населення, яке б мало місце, якби його повікові коефіцієнти смертності були такими ж, що й у населенні стандарту.

Кількісні індикатори рівня смертності і його динаміки є важливим інструментом аналізу демографічної ситуації в країні. Однак тільки кількісних показників, хоча б гранично точних і не залежних від демографічної структури населення, зовсім недостатньо для повної характеристики як самої смертності, так і загальної соціально-економічної ситуації, умов праці й життя населення, його способу життя, поведінки, пов'язаної зі здоров'ям та тривалістю життя, екологічної й санітарно-гігієнічної обстановки. Коефіцієнти смертності й показники таблиць смертності повинні бути доповнені якісними показниками, які характеризують причини смерті, те, від чого вмирають люди в тому або іншому віці. Іншими словами, мова йде про аналіз причин смерті, про аналіз структури смертності із причин. Важливість цього аспекту аналізу смертності обумовлена тісним зв'язком причин, від яких вмирають люди, з умовами їхнього життя й праці, з рівнем розвитку охорони здоров'я, із загальним рівнем соціально-економічного розвитку, нарешті, з поведінкою самих людей, з їхнім відношенням до власного здоров'я, до життя й смерті.

Під причинами смерті розуміють хвороби, патологічні стани або травми, які привели до смерті або сприяли її настанню, а також обставини нещасного випадку, який викликав травму зі смертельним результатом, або насильницької смерті. Причина, за якої наступила смерть, установлюється відповідним медичним органом або лікарем. При цьому сучасна статистика причин смерті заснована на виділенні однієї головної або початкової причини смерті.

Показниками смертності із причин є загальні й повікові коефіцієнти. Загальні коефіцієнти смертності із причин смерті обчислюються як відношення числа померлих від зазначених причин смерті до середньорічної чисельності наявного населення за поточною оцінкою.

На відміну від загальних коефіцієнтів смертності вони розраховані, як видно з формули, не на 1000 населення, а на 100000 населення. Загальні коефіцієнти смертності із причин смерті-аддиктивні, тобто їх можна складати, оскільки в їхньому знаменнику стоїть та ж сама чисельність населення, а сума померлих від всіх причин, зрозуміло, рівняється загальному числу померлих. Інакше кажучи, сума загальних коефіцієнтів смертності із причин смерті дорівнює загальному коефіцієнту смертності.

Загальні коефіцієнти смертності за основними класами причин смерті можуть залежати від розходжень у віковому складі померлих. У зв'язку із цим розраховують коефіцієнти, стандартизовані за віком прямим засобом, тобто отримані для кожного класу причин смерті як середня арифметична з показників для п'ятирічних вікових груп, зважена за єдиною віковою структурою. Ці стандартизовані коефіцієнти смертності із причин у цей час регулярно публікуються в Демографічних щорічниках України.

Повікові коефіцієнти смертності із причин смерті обчислюються аналогічно загальним як відношення числа померлих від зазначених причин смерті у віці х років до середньорічної чисельності наявного населення даного віку за поточною оцінкою.

Коефіцієнти смертності в працездатному віці за основними класами причин смерті обчислюються за один рік як частка від ділення числа померлих у працездатному віці від зазначеного класу причин смерті на середньорічну чисельність осіб того ж віку.

Коефіцієнти дитячої смертності із причин смерті розраховуються аналогічно коефіцієнтам смертності від всіх причин, але, на відміну від них, обчислюються не на 100000 середньорічного населення, а на 10000 народжених.

Аналіз повікових коефіцієнтів смертності із причин показує, що на зростання середньої очікуваної тривалості життя немовляти найбільший вплив зробило зниження смертності від “зовнішніх” причин у віці від 25 до 55 років і від хвороб системи кровообігу у віці 50-70 років.

Привертає увагу те, що 80 % всієї смертності в чоловіків й 82 %-у жінок поділяється всього на три класи причин смерті з 17: це хвороби системи кровообігу, новоутворення, нещасні випадки, отруєння та травми. Варто помітити, що всі ці причини у великому ступені носять “поведінковий” характер, обумовлений в значній мірі способом життя людей, відношенням людей до свого здоров'я, їх самозберігальною поведінкою. Здоров'я та тривалість життя, все більшою мірою в порівнянні з минулими епохами, починає залежати від волі й зусиль самої людини, окремої особистості. Тому зростає роль суспільних наук, зокрема соціології та психології, особливо соціальної психології, у боротьбі за збільшення середньої тривалості життя народу.