Контрольні запитання:

1. Походження назви “демографія”.

2. Що входить у систему демографічних наук.

3. Предмет демографічної статистики, її задачі.

4. Назвіть традиційні для статистики і специфічні методи демографічної статистики.

5. Історичні етапи розвитку демографічної статистики.

Тест 1. Методологічні засади демографічної статистики

1. Предметом демографії є:

а) облік чисельності та складу населення;

б) кількісна сторона закономірностей чисельного та якісного відтворення населення в різних соціально-економічних формаціях;

в) закономірності відтворення населення;

г) якісна сторона закономірностей чисельного та якісного відтворення населення в різних соціально-економічних формаціях;

2. Термін “демографія” позначає:

а) систему демографічних наук;

б) демографічних та статистичних наук;

в) математичних наук;

г) фiлософських наук.

3. Теорія народонаселення вивчає:

а) закони вiдтворення населення;

б) закони народжуваностi населення;

в) закони розвитку населення;

г) закони депопуляцiї населення;

4. Економіка відтворення населення-це:

а) предмет соціальної демографії;

б) об’єкт економічної демографії;

в) предмет статистики;

г) предмет економічної демографії.

5. Cоціальний рух населення досліджує:

а) демографічна соціологія;

б) соціальна статистика;

в) демографічна соціологія та соціальна статистика;

г) економічна демографія.

6. Географія населення вивчає:

а) міграційні процеси та закони розселення;

б) процеси народжуваностi та смертностi;

в) процеси вiдтворення населення;

г) закони розселення та перепис населення.

7. Стан здоров'я населення розглядає:

а) демографічна соціологія;

б) соціальна гігієна та медична статистика;

в) процеси народжуваностi та смертностi;

г) соціальна статистика.

7. Населення минулих епох-предмет:

а) історичної соціології;

б) історичної статистики;

в) історичної демографії;

г) історичної філософії.

9. Статистичне спостереження-це:

а) одержання інформації про досліджувані процеси народжуваностi та смертностi;

б) використання інформації про досліджувані процеси та явища;

в) обробка інформації про досліджувані процеси та явища;

г) одержання інформації про досліджувані процеси та явища.

10. Практичне значення демографії визначається тим, що населення є:

а) одночасно і основною виробничою силою суспільства, і споживачем вироблених матеріальних благ;

б) одночасно і основною продуктивною силою суспільства, і споживачем вироблених матеріальних благ;

в) одночасно і основною виробничою силою суспільства, і споживачем матеріальних благ та послуг;

г) одночасно і основною виробничою силою суспільства, і споживачем матеріально-побутових послуг.

Тема 2. Статистичне спостереження

Хоча обліки населення відомі з найдавніших часів, вираження перепис населення відноситься тільки до так званих сучасних переписів, які ведуть свою історію з 1790 р., коли в США був проведений перший подібний перепис, і які проводяться за визначеними строгими правилами. Спочатку ці правила відкривалися чисто емпіричним шляхом, до них йшли як би навпомацки. Строго систематично вони були узагальнені великим бельгійським вченим Адольфом Кеглі (1796-1874 рр.) при підготовці першого загального перепису населення Бельгії 1846 р. Ці правила в доробленому виді були затверджені Санкт-Петербурзьким конгресом Міжнародного статистичного комітету в 1872 р. Надалі правила та принципи проведення переписів постійно розвивалися й удосконалювалися. В даний час цю роботу веде Статистична комісія ООН, яка регулярно видає відповідні методичні посібники, довідники.

Перепис населення – це основне джерело даних про населення.

Найбільш повне та вичерпне визначення було дано Статистичною комісією ООН. Відповідно до цього визначення, перепис населення-це “єдиний процес збору, узагальнення, оцінки, аналізу, публікації, поширення іншим засобом демографічних, економічних і соціальних даних, які відносяться за станом на визначений час до всіх осіб у країні чітко обмеженої частини країни”.

У цьому визначенні виділені найважливіші принципи і найбільш істотні риси, які характеризують сучасні переписи населення, і відрізняють їх від обліків населення, які проводилися в минулому. З нього випливає, що перепис-це спеціальна статистична операція збору, узагальнення й аналізу демографічних, економічних і соціальних даних. При цьому інформація, що збирається, прив'язана до деякого, цілком визначеного моменту часу та стосується кожного жителя країни або території. Тому можна сказати, що сучасні переписи характеризуються загальністю, одномоментністю, наявністю єдиної програми, поіменністю, а також самовизначенням, конфіденційністю та строгою централізацією управління.

Загальність перепису означає, що дані, включені в програму перепису, збираються від всіх і про всіх жителів даної країни території, а не тільки про яку-небудь специфічну їхню частину. Саме тому сучасні переписи населення називаються загальними. В загальності полягає головна відмінність сучасних переписів населення від його обліків, які проводилися в минулому.

У минулому враховувалися та переписувалися не всі жителі даної країни, а лише ті, хто був зобов'язаний служити в армії; ті, хто був зобов'язаний платити податі та податки. Звідси-неповнота інформації про населення, відсутність даних про значну його частину.

Одномоментністъ проведення перепису означає, що всі зібрані в його ході дані відносяться до одного визначеного і заздалегідь установленого моменту, який називається критичним моментом перепису, моментом підрахування населення. При цьому будь-які зміни, що відбулися в період часу між критичним моментом і часом, коли безпосередньо проводиться опитування, не враховуються.

Необхідність установлення критичного моменту перепису визначається тим, що населення, його чисельність і склад безупинно міняються.

Критичний момент перепису підбирається таким чином, щоб мінімізувати територіальну мобільність населення, тобто щоб імовірність застати осіб, які підлягають перепису, в місці постійного (звичайного) проживання була максимальною. Відповідно, вибирається місяць року, коли ця мобільність мінімальна.

Як критичний момент звичайно вибирається північ, тобто 0 годин 00 хвилин, першого дня проведення перепису.

Критичний момент перепису варто відрізняти від періоду проведення перепису. Перепис реально проводиться протягом декількох днів, але вся зібрана інформація, як уже сказано, відноситься до її критичного моменту. Зміни, що відбулися після критичного моменту, не враховуються.

Реально перепис проводиться протягом 7-10 днів. Але бувають і так звані одноденні переписи, коли весь збір інформації проводиться протягом одного дня.

Наявність єдиної програми перепису означає, що і збір первинних даних, і їх наступна обробка ведуться за єдиними для всіх учасників перепису правилами процедури, за загальним для всіх планом. Про всіх людей, які проживають на території країни та підлягають перепису, збираються дані за тими самими ознаками характеристиками, включеними в переписний лист. На етапі обробки перепису вся зібрана інформація розробляється та публікується за єдиним планом, що визначає, які саме і в якому розрізі будуватимуться статистичні таблиці.

Розробка програми перепису є важливим його етапом, який займає за часом кілька місяців навіть років. Вона включає в себе створення переписного листа-спеціального бланку, який містить набір ознак, що будуть фіксуватися в ході перепису. Одночасно формується перелік розроблювальних таблиць, у яких будуть узагальнені та представлені (опубліковані) підсумки перепису.

Поіменністъ, як принцип проведення перепису, означає збір персональних даних про кожну окрему людину, які можна легко ідентифікувати. У цьому відношенні перепис населення є протилежністю соціологічним опитуванням, які зазвичай анонімні. Дані про кожну людину збирає в ході особистих бесід спеціально навчений персонал (лічильники, реєстратори), який фіксує їх на іменних переписних листах.

Поіменність дає можливість детального комбінованого угруповання зібраних даних за різними ознаками. Зрозуміло, при обробці результатів перепису поіменність даних “гаситься” та вони розробляються винятково в узагальненій формі статистичних таблиць, позбавлених будь-яких особистісних ознак.

З поіменністю зв'язаний такий принцип проведення перепису, як самовизначення, який означає, що всі дані фіксуються винятково зі слів опитуваного, що зронено вимагати документального підтвердження цих даних.

Застосування принципу самовизначення обумовлене, з одного боку, прагненням підвищити ступінь довіри до перепису з боку населення, а з іншого-неможливістю об'єктивного віднесення людини до тієї іншої категорії за більшістю фіксованих ознак.

З принципом поіменності зв'язаний також принцип безпосереднього одержання даних від населення шляхом опитування конкретних людей. Зміст цього принципу ясний з назви.

Принцип конфіденційності одержуваних у ході перепису даних є логічним доповненням принципів поіменності, безпосередності, самовизначення. Він означає, що лічильникам і іншим учасникам перепису, які мають доступ до її первинних документів, зронено повідомляти будь-кому про одержувану в ході перепису персональну інформацію щодо опитуваних. Інформація переписів обробляється, використовується та публікується тільки в статистично узагальненому виді. Порушення цього принципу підлягає в нашій країні адміністративній відповідальності.

Строга централізація управління перепису випливає з того, що перепис населення-складна та дорога операція, яка вимагає координації зусиль величезного числа учасників. Як уже говорилося, дані, отримані в ході перепису, повинні бути порівнянні незалежно від того, хто саме і в якій частині країни проводить перепис. Уся зібрана інформація повинна направлятися для обробки в єдиний загальнонаціональний інформаційно-обчислювальний центр.

Усе це вимагає наявності спеціальних державних органів, відповідальних за проведення перепису. Кожен з таких органів має розгалужену мережу регіональних і місцевих підрозділів, які утворюють строгу ієрархічну вертикаль.Уся ця система працює відповідно до положень, встановлених законодавчо, спеціальними урядовими рішеннями, які приймаються за кілька років до проведення перепису та в яких встановлюються терміни її проведення, критичний момент, основні завдання, а також даються доручення іншим органам державної влади в частині надання сприяння проведенню перепису населення.

Принцип регулярності (періодичності) проведення переписів. Тільки у випадку регулярного, зі строгою періодичністю, проведення переписів населення можливе одержання порівнянних статистичних даних про населення за тривалий період часу. Відповідно до рекомендацій Статистичної комісії ООН, переписи повинні проводитися раз у 5-10 років, у роки, які закінчуються відповідно на 5 0, близькі до них. Це необхідно для забезпечення порівнянності даних за різними країнами світу і для розрахунку чисельності населення земної кулі. Крім того, це необхідно для забезпечення порівнянності даних про вікову структуру населення, які найчастіше публікуються у виді п'ятирічних угруповань. Завдяки строгому дотриманню цих принципів, переписи населення є джерелом найбільш точних і надійних даних про населення.

Говорячи про сучасні переписи населення, необхідно підкреслити таку їхню рису, як безвідносність до приватних інтересів держави будь-якої соціальної групи. Дані перепису можуть використовуватися й активно використовуються в самих різних областях державного та громадського життя.

Можна сказати, що ступінь демократичної зрілості суспільства, ступінь розвиненості в ньому цивільних інститутів виражається в тому, чи проводяться в країні, як і з якою регулярністю переписи населення. Регулярне проведення переписів населення є однією з важливих ознак демократичного суспільства, яке прагне відобразити та врахувати інтереси всіх соціальних груп, які його складають.

Сучасні переписи населення проводяться методом опитування, методом самовирахування. Різниця між ними полягає в тому, що в першому випадку переписний лист заповнюється лічильником (реєстратором) у процесі особистої бесіди з особою, яка переписується, а в другому-люди самі заповнюють бланк перепису. Після чого реєстратор перевіряє правильність його заповнення, уточнюючи пропущені неясні дані.

Вибір того чи іншого методу проведення перепису диктується, по-перше, ступенем підготовленості населення, рівнем, як говорять, “культурного розвитку”, а по-друге, прагненням одержати як можна більш точні дані при мінімальних витратах.

Самовирахування заощаджує як матеріальні ресурси, так і час проведення перепису, але пов'язане з великим ризиком одержати неточні та неповні дані, особливо в країнах з низьким культурним рівнем населення. Участь у заповненні переписних листів величезного числа людей, які не мають спеціальної підготовки, робить також необхідним приділення набагато більшої уваги формулюванням питань, щоб гарантувати їхнє однозначне розуміння всіма учасниками перепису.

Опитування дозволяє одержати більш точні дані, але пов'язане з великими витратами.

Баланс переваг та недоліків опитування та самовирахування обумовлює те, що в сучасних умовах іноді намагаються сполучити ці методи, застосовуючи, наприклад, метод опитування в сільських місцевостях, а само вирахування-в містах.

Вище вже говорилося про значення єдиної й обов'язкової для всіх програми перепису населення. Остання складається з двох частин: власне програми збору інформації в ході перепису населення та програми розробки її матеріалів, тобто переліку розроблювальних статистичних таблиць, які будуть побудовані й опубліковані після закінчення перепису, які включають перелік ознак окремих домогосподарств, а також перелік запитань переписного листа, за допомогою яких ці ознаки фіксуються, що, говорячи соціологічною мовою, є їх емпіричними індикаторами.

Розробка програми перепису повинна відповідати певним принципам, дотримання яких є гарантією одержання достовірної та надійної статистичної інформації про населення.

Насамперед повинна бути забезпечена порівнянність даних перепису з даними попередніх переписів. Це означає, що, принаймні, частину запитань переписного листа бажано задавати точно в тих же формулюваннях, що і відповідні запитання попередніх переписів.

Запитання переписного листа повинні задаватися в чіткій і ясній формі, що не допускало б неоднозначної їх інтерпретації. Простіше говорячи, усі люди повинні однаковим образом розуміти запитання переписного листа. При цьому бажано, щоб хоча б деякі запитання перепису були закритими, тобто утримуючими вичерпний перелік підказок. Переписний лист, як правило, складається з трьох частин: адресної частини, запитань, які представляють власне програму перепису, і запитань, включення яких у перепис обумовлене необхідністю забезпечити зв'язок перепису з якимись іншими опитуваннями й обстеженнями.

Адресна частина переписного листа складається з імені номера й адреси особи, яка переписується. Крім того, вона містить у собі запитання про відносини особи, яка переписується, щодо глави родини (домогосподарства) до особи, записаної на даному переписному бланку першою. Включення адресної частини необхідне для забезпечення можливості перевірки повноти охоплення переписом населення та якості заповнення переписних листів, а також для розробки в майбутньому даних перепису в територіальному розрізі.

Запитання про відносини щодо глави родини до особи, переписаної першою, необхідне для виділення і наступного вивчення домогосподарств.

Власне програма перепису звичайно містить у собі запитання, які можна об'єднати в такі групи:

- запитання, що дозволяють віднести особу, яка переписується, до тієї чи іншої облікової категорії, тобто до постійного наявного населення;

- запитання про особисті демографічні характеристики опитуваних. Це запитання про стать, вік і шлюбний стан опитуваного;

- запитання про соціально-економічні характеристики опитуваних, тобто про рівень освіти, професії, заняття, джерела доходу, соціальний стан;

- запитання про етнічні характеристики опитуваних, тобто про етнічну приналежність, рідну мову, інші мови, якими говорить опитуваний, а також віросповідання, конфесіональну приналежність;

- запитання, які мають відношення до вивчення відтворення населення, зокрема до шлюбності і народжуваності. Це запитання про порядковий номер шлюбу, дату вступу в шлюб його припинення, а також про запитання про число народжених жінкою дітей, як це було в переписі 1989 р., про бажане й очікуване число дітей у родині;

- запитання про міграції, тобто запитання про тривалість проживання в даній місцевості та про колишнє місце проживання. Ці запитання особливо важливі в тих країнах, де відсутні поліцейська реєстрація за місцем проживання (прописка) і, відповідно, поточний облік міграції.

Запитання, пов'язані з іншими обстеженнями, звичайно варіюються від перепису до перепису і цілком визначаються задачами поточного моменту. Це можуть бути запитання, пов'язані з тими чи іншими економічними проблемами, які стосуються житлових умов опитуваних, та ін.

Збір інформації за перерахованими вище ознаками дозволяє надалі в узагальненому виді представити комплекс демографічних, соціально-економічних та інших характеристик населення, починаючи від його чисельності та структури-закінчуючи, наприклад, даними, необхідними для прогнозування народжуваності.

Переписи населення, як уже говорилося, дають чисельність та структуру населення на той чи інший визначений момент часу. Дані про демографічні події за той чи інший період часу одержують з їхнього поточного обліку, тобто реєстрації по мірі виникнення цих подій. При цьому народження, смерті, шлюби та розлучення в країні реєструються в органах запису актів цивільного стану (ЗАГС), а переїзди-в органах внутрішніх справ і прикордонної охорони (у випадку зовнішньої міграції).

Реєстрація демографічних подій ведеться згідно із заявчим принципом, тобто населення саме повинне звертатися у відповідні органи і повідомляти про ту чи іншу подію. Це створює проблему можливої неповноти обліку демографічних подій. Для того, щоб зняти зменшити цю проблему, законодавство багатьох країн встановлює обов'язковість реєстрації демографічних подій у визначений термін покладає відповідальність за інформування державних органів на відповідні установи: родильні будинки, похоронні бюро та ін. Також цьому служить і видача на руки свідоцтв про народження, смерть, про реєстрацію шлюбу та реєстрацію розлучення. Ці свідчення мають юридичний зміст для тих, кому вони видаються, оскільки створюють відповідні права та обов'язки. Тим самим підвищується мотивація для реєстрації демографічної події.

Що стосується народжень, смертей, шлюбів і розлучень, то в даний час їхня реєстрація здійснюється відповідно до закону.

Акт цивільного стану (відповідно, програма поточної реєстрації) включає запитання, які можна умовно розділити на дві групи. Перша група-це запитання, які мають чисто адміністративний характер і не представляють інтерес для демографів (наприклад, персональні дані про те, з ким відбулася дана подія-прізвище, ім'я, по батькові; місце, дата його реєстрації та ін.). Друга група запитань-це власне змістовні запитання, які характеризують подію, а також осіб, з якими вона відбулося.

Дані поточного обліку і переписів населення є взаємно додатковими, повинні використовуватися спільно. Тільки знаючи кількість народжень, смертей і переїздів з місця на місце, можна розраховувати чисельність населення в міжпереписні періоди. Тільки володіючи інформацією про чисельність і структуру населення, можна обчислювати відносні показники демографічних процесів. Таким чином, поточний облік демографічних подій і переписи населення утворюють нерозривну єдність.

Зазвичай діяльність різноманітних державних і суспільних органів супроводжується складанням різного роду списків і картотек, які призначені для рішення тих чи інших конкретних завдань. Такими є, наприклад, списки виборців, платників податків, військовозобов'язаних, списки персоналу різних організацій, будинки книги в містах, книги господарського обліку в сільській місцевості та ін.

Особливістю більшості з них є те, що вони стосуються не всього населення, а тільки якоїсь його частини. Скажемо, у виборчих списках містяться деякі (досить обмежені, тільки стать і вік) дані про всіх осіб старше 17 років. Проте, якщо немає інших джерел даних про населення, такого роду списки можуть служити додатковим джерелом і використовуватися для рішення якихось конкретних завдань. Наприклад, після Великої Вітчизняної війни для оцінки чисельності та складу населення СРСР були використані списки виборців.

Особливим різновидом списків населення є так звані реєстри населення, які ведуться в деяких країнах. Вони не мають яких-небудь спеціалізованих цілей, крім цілей демостатистичного обліку, тому в них заносяться дані про усіх без винятку жителів країни. Хоча традиція ведення реєстрів населення існує досить давно, їхнє широке та ефективне використання почалося тільки з розвитком електронно-обчислювальної техніки, зі створенням відповідного програмного забезпечення. При народженні (при в'їзді на територію країни) людині привласнюється індивідуальний ідентифікаційний код (ІІК), який не міняється протягом усього життя. Усі події в житті людини, які вимагають документального оформлення, супроводжуються внесенням ІІК у відповідні документи. Оскільки один екземпляр цих документів в обов'язковому порядку направляється в орган, який веде реєстр, усі зміни в житті людини негайно фіксуються в базі даних. Одночасно міняється і вся сукупність, як за своєю чисельністю, так і за структурою. З'являється можливість у будь-який момент часу одержувати не тільки інформацію про поточні демографічні події, але й про ті характеристики населення, які звичайно фіксуються тільки в переписах. Автоматизований реєстр населення стає таким перманентним переписом, що створює передумови для відмовлення від проведення переписів населення, принаймні, для збільшення міжпереписного періоду, коли переписи проводяться тільки для коректування даних реєстру.