
- •Тема 6. Організація як функція управління.
- •Сутність функції організації
- •2. Основи теорії організації
- •3. Основи організаційного проектування
- •Після видокремлення окремих підрозділів здійснюється наступний етап організаційного процесу.
- •Вплив методів перепроектування робіт на базові параметри роботи
- •Повноваження, що передаютья підлелим, бувають трьох типів: лінійні; штабні; функціональні.
- •Порівняльна характеристика високої та плоскої структур організації
- •4. Типи організаційних структур управління.
- •Бюрократичні структури.
- •Адаптивні структури.
- •5. Управління організаційними змінами
Тема 6. Організація як функція управління.
План лекції
Сутність функції організації.
Основи теорії організації.
Основи організаційного проектування.
Типи організаційних структур управління.
Управління організаційними змінами.
Сутність функції організації
В процесі вивчення цієї теми важливо усвідомити, що в загальному розумінні, організація — це процес, спрямований на об'єднання та впорядковану взаємодію елементів або частин (людей, ідей, речей, матеріальних об’єктів) у ціле, у результаті чого утворюється життєздатна, продуктивна, стійка система, в тому числі і система управління і стадія управлінсго процесу і господарюючий суб’єкт.
Якщо ми звернемося до природи, то неодмінно з'ясуємо, що в ній усе належним чином організовано. Організація — початок природи, поза неї немає і людського життя.
Організаційний підхід до дослідження будь-якої системи означає вивчення її з погляду її внутрішньої структури і відношень з усіма зовнішніми системами. Необхідність організації визначається наявністю в елементах (частинах) системи (цілого) таких протилежних властивостей, як адаптивність один до одного та опір. Ступінь же організованості цілого (систем) визначається поєднанням цих елементів.
Бути організованим — означає бути роз'єднаним та бути об'єднаним одночасно. Розкрити організацію як процес означає з'ясувати структуру об’єкта, показати сам процес роз'єднання-об'єднання, показати переходи від однієї структури до іншої.
Підтримка організації самою організацією, як процесс самоорганізації — основоположна властивість організації, її внутрішня мета, самоціль.
Основний закон організації — закон синергії — полягає у тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує "арифметичну" суму властивостей елементів — складників даного цілого.
Ефект синергії виникає за рахунок взаємної співучасті, взаємодії елементів, які знаходяться в межах цілого. Цей закон має різне практичне використання (наприклад, при формуванні корпоративних стратегій).
В контексті розгляду організації, як функції управління, необхідно насамперед усвідомити сутність трьох ключових категорій: "організація", "організаційний процес (діяльність)", "організаційна структура". Всі вони тісно пов’язані між собою, але не є синонімами.
Організація, як функція управління – це процес поділу, групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.
Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.
Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є (докладніше вони розглядаються у третьому питанні лекції):
а) розподіл праці - розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;
б) департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) ;
в) делегування повноважень - це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання;
г) встановлення діапазону контролю - визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові;
д) створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності.
Організаційний процес – це достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає у необхідності вибору рішення з безлічі можливих альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення.
Це наочно підтверджує рис.6.1., на якому представлено континууми можливих рішень в межах організаційної діяльності. (Континуум – це безперервна сукупність, наприклад, в математиці – це сукупність всіх точок прямої, яка еквівалентна сукупності всіх дійсних чисел). Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції на всіх континуумах складових організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.
Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації (рис.6.2.).
Рис. 6.1. Континууми можливих рішень в процесі організаційної діяльності
Під складністю розуміється те, як багато виразних ознак має організація. Чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації.
Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх робітників і є ступенем формалізації. Чим більше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити співробітники, а що - ні, тим більш формалізованою є структура організації.
Централізація визначає місце, де переважно зосереджено право прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є
Рис. 6.2. Основні складові категорії "організаційна структура"
централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття певних рішень передається з вищих рівнів управління на нижчі.