8 . Технології розвивального навчання. Технологія л,Занкова, Ельконіна, Давидова.

Термін „розвивальне навчання” наприкінці XVIII століття запровадив

Й.-Г. Песталоцці, чиї ідеї про розвиток здіб­ностей дітей К.Ушинський назвав "відкриттям значні­шим, ніж відкриття Америки". А сам Й.-Г.Песталоцці розвиток вважав „всезагальною потребою всього людс­тва”.

Дидактична система розвиваючого навчання в молодших класах Л.Занкова базується на положенні Л.Виготського про те, що навчання йде попереду розвитку.

Головною метою розвивального навчання є формування активного, само­стійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання.

Технологія розвиваючого навчання – сукупність змісту, методів і прийомів навчання, спрямованих на розвиток розумових (і фізичних) сил учня, в основі вибору яких лежить ідея орієнтування не на досягнутий рівень розвитку учня, а на „зону ближнього розвитку”.

Завдання розвивального навчання - формування особистості з:

1) гнучким розумом;

2) розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій;

3) певними навичками та творчими здібностями.

Розвивальне навчання - основа формування творчої особистості, а в подальшому - креативної особистості, яка має внутрішні передумови, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.

Під керівництвом Л.Занкова у 50—60-ті роки XX ст. створено нову дидактичну кон­цепцію початкового навчання, спрямовану на загаль­ний розвиток дітей.

Згідно з цією концепцією загальний розвиток тлумачився як розвиток здібностей учнів.

Основними крите­ріями при визначенні його рівня були:

-розвиток спосте­режливості,

-розвиток абстрактного мислення,

-розвиток практичних дій.

Основні дидактичні принципи розвивального навчання:

1) принцип навчання на високому рівні складності;

2) принцип навчання швидким темпом;

3) принцип провідної ролі теоретичних знань;

4) принцип усвідомлення школярами процесу учіння;

5) принцип ці­леспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

У педагогічній практиці великого поширення набула технологія особистісно-розвивального навчання, побудована на концепції Д.Ельконіна-В.Давидова, основою якої є навчальна діяльність, яка сприяє розвитку теоретичного мислення. Цілі розвиваючого навчання - формування теоретичної свідомості і творчого мислення, формування не тільки знань, умінь,навичок, але й способів розумових дій.

9.Технологія проблемно-розвиваючого навчання.

Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і при цьому активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно задовольняє такі вимоги: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в учнів; опирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Види дидактичних проблем: а) за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні і позаурочні; б) від ролі в пізнавальному процесі: основні і допоміжні; в) за способом організації їх розв'язку: фронтальна, групова та індивідуальна.

Основні способи і прийоми створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення вчителем учням інформації, яка містить у собі суперечність; б).сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища; в) невідповідність між системою знань, навичок і вмінь учнів і новим фактом, явищем; г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемне навчання розглядається як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання учнями знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості, виховання соціально значимих рис особистості. Проблемне навчання засноване на конструю­ванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність учнів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.

Проблемне навчання – це інтегроване поняття, що поєднує в собі принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.

Навчан­ня, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчан­ня. Учень одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності, однак, при цьому виникає необхідність здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, тобто такі кроки, після яких учень проблему сприйняв би як свою власну.

І.Лернер і М.Скаткін, відомі дидакти й ініціатори впровадження технологій проблемного навчання у школах колишнього Радянського Союзу, розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого учні система­тично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.

Основне дидактичне призначення проблемного навчання — в педагогічному ке­руванні активною пошуковою діяльністю учнів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити учням.

Проблемна ситуація — психологічний стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб'єкта (учня) з об'єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення

Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.

Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.

За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають:

 текстовими (виникають під час осмислення учнями інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);

 безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію — демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища;

за часом вирішення:

 короткочасними (використовують для оперативної активізації діяльності учнів);

 тривалими (розв'язується не на одному занятті, а через два-три).

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість їх використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.

Створення проблемної ситуації — найвідповідальніший етап у проблемному навчанні.

Проблемне навчання — система регулятивних прин­ципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибір і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.

Проблемне навчання полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості учня до пошуку невідо­мого результату.

Методи проблемного навчання:

1) показовий (показове викладання),

2) діалогічний (діалогічне викладання),

3) евристичний (евристична бесіда),

4) дослідницький (дослідницькі завдання),

5) програмований (програмовані завдання).

Відомий теоретик проблемного навчання М. Махмутов розглядає його як тип розвивального навчання, в якому поєднуються система­тична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними гото­вих висновків науки, а система методів побудована з врахуванням цілепокладання і принципу проблемності.

Схема проблемного навчання виглядає так:

1. постановка проблемного завдання, яке створює в учнів проблемну ситуацію;

2. осмислення, прийняття і вирішення проблеми, яка виникла, і на цій основі оволодіння узагальненими способами здобування знань,

3. застосування цих способів для розв'язування конкретних завдань.

Переваги технологій проблемного навчання:

1. сприяє розвитку розумових здібностей дітей;

2. викликає підвищений інтерес до навчання;

3. пробуджує нові сили. розкриває творчий потенціал особистості;

4) проблемне навчання активізує навчальний процес, навчає учнів методів наукового пізнання.

Недоліки технологій проблемного навчання:

1) непідготовленість учнів до такого виду навчальної діяльності;

2) вимагає великих затрат часу;

3) не завжди можна використати технології проблемного навчання, в зв’язку із характером та змістом навчального матеріалу;

4) недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок;

5) низька ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Отже, проблемне навчання — це тип розвивального навчання, зміст якого можна передати системою проблемних завдань різного рівня складності, у процесі вирішення яких учні, в їх сумісній діяльності з учителем і під його загальним керівниц­твом оволодівають новими знаннями і способами дій, а через це — у них формуються творчі здібності, продуктивне мислення, уява, пізна­вальні мотивації.