3. Крива Філіпса

Останнім відкриттям неокласичного синтезу стає крива Філіпса.

В 60-х рр. ХХ ст. гостро обговорювалася проблема, яка була фактично одним із останніх теоретичних досягнень представників кейнсіансько-неокласичного синтезу, що отримала назву ефект Філіпса.

1. Англійський економіст Албан Вільям Філіпс (1914 – 1974), (народився в Новій Зеландії), на основі статистичних спостережень за 1861 – 1957 роки у Великобританії прийшов до висновку, що існує обернена залежність між темпом зміни номінальних ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

Рис 5. Крива Філіпса

2. На рис.5 зображено графік, що отримав назву кривої Філіпса. За систему координат служить ΔW – зміна номінальних ставок заробітної плати та U – рівень безробіття.

3. До 1948 р. заробітна плата проявляла гнучкість в обох напрямках і в гору і вниз. В силу цього крива Філіпса перетиналагоризонтальну вісь в точці, що відповідала рівню безробіття в 6%.

4. В повоєнний період заробітна плата виявилась негнучкою в бік зниження і крива цього періоду лежала вище осі ОU. Розрахунки Філіпса показували, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5 – 3% вело до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати.

5. Річард Дж. Ліпсі теоретично обґрунтував криву Філіпса. Він припустив, що ступінь зміни номінальної заробітної плати є функцією величини надлишкового попиту на ринку праці.

6. Пол Самюелсон створив модифіковану криву Філіпса, замінивши темп зміни номінальних ставок заробітної плати на темп зростання товарних цін, або рівень інфляції.

В його інтерпретації крива Філіпса показувала, що існує обернена залежність між темпами інфляції і рівнем безробіття. Чим вищою є інфляції тим нижчим є рівень безробіття.

7. Використання кривої Філіпса дало змогу розраховувати умови рівноваги між високим рівнем зайнятості і певною стабільністю цін.

8. В 60-х рр. серед урядових кіл розвинутих країн утвердилася думка про можливість зменшення розмірів безробіття за рахунок більш високих темпів інфляції.

Саме ця теорія служила обґрунтуванням „війни з бідністю” Джона Кеннеді в США. Завдяки заходам грошово-кредитної та фіскальної політики вдалося знизити загальний рівень безробіття із майже з 7% до 3,3%.

9. Проте, практика показала, що крива Філіпса може бути застосована лише до короткострокового періоду і лише для аналізу в умовах помірної інфляції, з постійними темпами.

В кінці 1960-х гг. Мілтон Фрідман і Едмунд Фелпс, довели, что це лише короткостроковий еффект. Як тільки у робітників підвищаться інфляційні очікування, вони розпочнуть вимагати підвищення зарплати і безробіття через деякий час стабілізується на природньому рівні.

До того ж, кризові явища 70-х рр. кардинально змінили ситуацію. Статистичні дані вже не відповідали кривій Філіпса. Шоки пропозиції породили стагфляцію – поєднання економічного спаду, масового безробіття і високих темпів інфляції.

10. Не зважаючи на це, більшість економістів продовжували вірити, що крива Філіпса працює на коротких часових відрізках. З 1979 по 2003 р. очільники ФРС Пол Волкер і Алан Грінспен використали цю закономірність, підвищуючи відсоткові ставки заради підвищення безрабіття і, як результату, зниження інфляції.

Але поступово навіть короткостроковий вплив безрабіття на інфляцію став зменшуватися. Економісти ФРС визнали це лише недавно після масштабних досліджень.