13. Збалансована система показників л. С. Мейзела

Протягом десяти років з моменту публікації першої статті Каплана і Нортона, присвяченої BSC, з'являлися числені модифікації базової моделі. Наприклад, Лоуренс С. Мейзел, який працював над проблемою робробки збалансованої системи показників одночасно з Капланом і Нортоном, влітку 1992 р. (через декілька місяців після Каплана і Нортона - прим. авт.) опублікував статтю, у якій виклав свою концепцію побудови BSC'. Не зважаючи на те, що Мейзел назвав свою модель альтернативною до моделі Каплана і Нортона, насправді вона такою не є. Єдина суттєва відмінність моделі Мейзела - те, що він замінив четверту перспективу «Навчання і зростання» Каплана і Нортона на блок індикаторів «Кадровий потенціал».

Отже, BSC в інтерпретації Мейзела - це лише модифікація, а не альтернатива класичної BSC Каплана і Нортона, хоча ця модифікація, очевидно, є історично першою такою спробою. Головна заслуга Лоуренса Мейзела полягає у тому, що він розпочав вперше продемонстрував гнучкість BSC, у відсутності якої так часто звинувачують цю концепцію її опоненти. Далі нами буде розглянуто й інші модифікації класичної моделі Каплана і Нортона, які значною мірою сприяли швидкій популяризації BSC у різних галузях і різних країнах.

14. Система показників відповідальності (Ассоuntability Sсогесагd – аsс)

Система показників відповідальності (АSС) призначена для пошуку своєрідного "балансу інтересів" між самим підприємством і різними зацікавленими сторонами.

Процес практичного впровадження моделі ASC здійснюється у декілька етапів.

На першому етапі необхідно ідентифікувати ключові зацікавлені сторони. На нашу думку, оптимальна кількість груп - від трьох-чотирьох до шести-восьми. Не варто занадто ускладнювати модель, оскільки орієнтація на велику кількість груп зацікавлених осіб призводить до «розмивання» стратегічних цілей і пріоритетів підприємства. Ключові зацікавлені сторони практично для будь-якого підприємства - це споживачі (покупці, клієнти), власники (акціонери), постачальники, менеджери і персонал. До цього переліку можуть також бути зараховані кредитори (інвестори), державні органи, громадські організації тощо, але тільки за умови, що їхні внески є справді значними і важливими для підприємства. Наприклад, для підприємства, яке значною мірою залежить від кредитів банку, включення у модель АSС групи кредиторів є цілком виправданим, але якщо частка отриманих від банку кредитів у пасиві є незначною - краще цього не робити.

Для кожної групи зацікавлених осіб мають бути визначені внески, які підприємство одержує від них, і стимули (вигоди), які отримують від підприємства зацікавлені сторони. Вигоди і стимули потрібно згрупувати за пріоритетами, тобто розташувати таким чином, щоб було видно найважливіші з них.

Наступним етапом є визначення головних показників для внесків і стимулів. Наприклад, головним внеском акціонерів є капітал, а отриманим взамін стимулом - приріст ринкової вартості акцій та дивіденди.

На останньому етапі вибрані показники аналізують і використовують в процесі прийняття стратегічних управлінських рішень.

Таким чином, послідовність впровадження моделі АSС є такою:

1. Ідентифікація зацікавлених сторін.

2. Визначення внесків, отриманих від кожної зацікавленої групи осіб, і стимулів, наданих підприємством цим групам.

3. Ранжування внесків і стимулів за пріоритетом (важливістю).

4. Визначення показників для кожного внеску і стимулу.

5. Практичне застосування вибраних показників для підготовки і прийняття стратегічних управлінських рішень.