Лекція № 4

Тема: Мова. Мовлення. Спілкування. Мистецтво спілкування.

Зміст лекційного матеріалу:

План

1. Поняття про мову та її функції, різновиди мовлення. Фізіологічний механізм мовної діяльності.

2. Засоби, функції та різновиди спілкування.

3. Компоненти, які сприяють розвитку комунікації.

4. Одяг та його значення для ефективності спілкування.

5. Культура спілкування.

Список використаної літератури

1. Мовлення виникло і розвивалося в людини в проце­сі суспільної практики з потреби у спілкуванні і колек­тивній трудовій діяльності. Людина оволоді­вала мовою спочатку неначе стихійно, а потім свідомо. В онтогенезі мовлення і мову дитина засвоює від бать­ків, а потім у дитячому дошкільному закладі та школі. Роль впливу дорослих на якісний розвиток мовлення у дітей дуже значна. Розвиваючи мовлення в процесі спілкування ми удосконалюємо і мислення дитини.

Таким чином, мова діалектично пов'язана з мислен­ням і свідомістю людини.

Мовлення взаємозв'язане з аналізаторами першої сигнальної системи і через неї впливає не лише на сенсорні процеси, а й на все психічне життя людини. І. П. Павлов визначив слово як - «сиг­нал сигналів». З еволюцією головного мозку і розвит­ком у людини мовлення з'явилася можливість заміняти звичайні подразники (перша сигнальна система) слова­ми (друга сигнальна система). Слово є символом зви­чайних подразників. Друга сигнальна система діє в тіс­ному взаємозв'язку з першою сигнальною системою і утворює єдиний механізм, який здійснює вищу нервову діяльність людини.

Анатомо-фізіологічний механізм процесу мовлення складається з центральної і периферичної частин. Цент­ральні механізми процесу містяться в корі великого мозку. Збудження слухового нерва надходить до виско­вої зони лівої півкулі, де міститься кіркова частина слу­хового аналізатора. У ній здійснюються аналіз і синтез мовлення. Під час аналізу активуються сліди минулого досвіду і між знаннями щойно сприйнятими і раніше на­бутими встановлюються тимчасові нервові зв'язки. Ви­скові зони мозку пов'язані з лобовими, відповідальними за рухові мовні реакції.

Периферична частина анатомо-фізіологічного меха­нізму процесу мовлення складається з трьох частин.

До першої належать: органи дихання, що подають струмінь повітря до гортані, до другої — гортань. У гортані міс­тяться голосові складки, під дією струменя повітря вони коливаються. В результаті цього з'являються звуки, різні за висотою. До третьої частини відносяться порож­нини рота і носа, які виконують роль резонаторів.

У психологічній науці мовлення поділяють на усне і писемне.

Усне мовлення може бути монологічним і діалогічним.

Монологічне мовлення — це висловлювання однієї людини, вияв її думок (виступ лектора).

Діалогічне мовлення — це бесіда між двома або кількома однаково активними людьми; спів­бесідники знають предмет розмови і їхній діалог буває скороченим. Діалог може бути і розгорне­ним, особливо коли співбесідники дискутують з важли­вої проблеми. Монологічне і діалогічне мовлення — ус­ні види. На основі усного мовлення розвивалося писем­не. Засоби писемного мовлення - літери, ієрогліфи, інші знаки, за допомогою яких фіксуються звуки усно­го мовлення.

Розрізняють: зовнішнє і внутрішнє мовлення.

Зовнішнім є усне (монологічне і діа­логічне) і писемне мовлення. Внутрішнє мовлення — це мовлення про себе. Воно не є засобом спілкування, а функціонує тоді, коли людині треба щось осмислити.

Основні функції мови і мовлення — спілкування і пізнання. Ці функції не розривно пов'язані між собою. Мовлення передусім є засобом спілкування, оскільки кожне слово щось означає.

Пізнання навколишнього світу людиною також не­можливе без мови і мовлення. За допомогою слів збері­гається суспільно - історичний досвід людства, який є основою пізнання світу.

З основними функціями мовлення тісно пов'язані й - експресивна і функція впливу. У процесі спілку­вання люди висловлюють своє ставлення і переживан­ня до інших людей та подій у світі. Повідомляючи свої думки одне одному, люди впливають на діяльність своїх співбесідників.

Мовлення дуже впливає на емоційний стан людини, а через нього — на діяльність внутрішніх органів. Мов­лення може впливати на стан організму також умовно - ­рефлекторно.

Слово має стати найважливішим інструментом ме­дичних працівників. Правильно застосоване, воно завж­ди дасть позитивний ефект. Інакше воно буде руйнів­ного силою, що може спричинитися до виникнення або посилення того чи іншого захворювання.

2. Спілкуван­ня — це форма психологічного взаємозв'язку людей у процесі спільної життєдіяльності.

Головною характеристикою спілкування як діяльнос­ті є те, що через спілкування людина будує свої стосун­ки з іншими людьми. Спілкування є умовою, без якої неможливе пізнання дійсності, бо воно є обов'язковим компонентом тих видів діяльності, що передбачають вза­ємодію людей.

Об'єднуючись у малі групи, спілкуючись у процесі спільної діяльності, люди обмінюються інформацією. Спілкування є необхідною умовою формування особис­тості. Все життя людина спілкується з іншими людьми, а будь-яке спілкування корисне і вигідне для людей.

Головним засобом спілкування між людьми є сло­во — найважливіша мовна одиниця.

Мова — це система знаків, які мають певне значення і використовуються для передавання і зберігання інформації.

Немовні знаки — це знаки-символи (наприклад, державна символіка); знаки-копії (наприклад, репродук­ції, схожі на те, що вони означають); система знаків, що регулюють вуличний рух, та ін.

Засобом спілкування є ще невербальна мова. Це мова жестів, міміки, поз та інших виражальних рухів.

Знаки спілкування можна поділити на: знаки природ­них мов і знаки штучних мов.

Природні мови — це пере­дусім слова, речення усного і писемного мовлення.

Штуч­ні мови — це мова міміки і жестів (мова глухонімих), телеграфний код, мова спеціальних знаків, що вживаю­ться в математиці, фізиці, хімії, мова шифровок, мова мистецтва.

Мова потрібна як засіб спілкування, вона виконує ко­мунікативну функцію: в процесі спільної діяльності між людьми відбувається обмін інформацією, емоціями, ідея­ми тощо.

Спілкування не завжди передбачає спільну дія­льність людей, а може мати на меті підтримання власне процесу спілкування. Таке спілкування має назву фатичного спілкування. Окремою формою спілкування є дружнє спілкування, його харак­теризують взаємна прихильність, задоволеність співроз­мовників. Дружба передбачає відвертість, взаємодопо­могу, безкорисливість. Якщо цього немає в стосунках, то такі стосунки більш поверхові, їх можна характери­зувати як приятельські.

Особливо важливим є дружнє спілкування медичних працівників у колективі лікувального закладу.