2. Доходи бюджету
Доходи бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру доходів впливають, з одного боку, обсяги і характер функцій держави, а з іншого – фінансові можливості держави, обмежені обсягами ВВП та оптимальним рівнем його централізації.
Відповідно до Бюджетного кодексу України доходи бюджету це – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. При формуванні основного централізованого фонду грошових коштів, держава вступає у відносини з:
— підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності з приводу сплати податків, зборів, відрахувань та інших платежів;
— фізичними особами: громадянами країни та особами без громадянства з приводу сплати податкових і неподаткових платежів;
— юридичними, фізичними особами, іноземними державами, міждержавними об’єднаннями з приводу одержання державних позик і фінансової допомоги;
— органами місцевого самоврядування з приводу передачі до Державного бюджету України та місцевих бюджетів частини коштів з інших місцевих бюджетів;
— іншими суб’єктами відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, під доходами бюджетів можна вважати об’єктивне економічне явище, яке пов’язане із сукупністю економічних відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП із метою формування основного централізованого фонду грошових коштів держави. За своєю сутністю доходи бюджету, з одного боку є результатом розподільчих процесів, а з іншого – об’єктом дальшого розподілу коштів централізованого грошового фонду на окремі цільові фонди відповідно до функцій держави.
За формою доходами бюджету вважають суму бюджетних коштів, мобілізовану державою у вигляді податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, цільових фондів та міжбюджетних трансфертів в обсягах, необхідних їй для виконання своїх конституційних повноважень і функцій.
При дослідженні бюджету за його організаційною побудовою доходи бюджету виступають у вигляді власних, закріплених, регулюючих доходів і міжбюджетних трансфертів. У правовому відношенні процес формування доходів регулюється чинними законами і нормативними актами. Саме завдяки законодавчому і нормативному забезпеченню доходи бюджету із невидимих економічних відносин перетворюються у конкретні форми і види, а саме: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти.
Отже, доходи бюджету – це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування основного централізованого фонду грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади, управління та місцевого самоврядування.
Раціонально побудована система доходів бюджету повинна розв’язувати три найважливіші взаємопов’язані завдання: фіскальні, регулюючі та стимулюючі. У зв’язку з цим процес формування дохідної частини бюджету має базуватись на таких наукових принципах: політичного підходу та політичної доцільності; соціальної справедливості; рівнонапруженості; економічної ефективності; поєднання гнучкості і стабільності; демократичності; обов’язковості; відповідності доходів обсягам функцій та конституційних повноважень держави; поділу доходів на податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти; поділу доходів на власні, закріплені і регулюючі; єдності; повноти; реальності; наукової обґрунтованості; планомірності; системності; гласності; матеріальної зацікавленості; матеріальної відповідальності; бюджетного контролю.
В Україні, згідно із законодавством, склалась відповідна система доходів державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:
— щодо змісту: доходи загального фонду і доходи спеціального фонду бюджету;
— щодо груп: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, цільові фонди, міжбюджетні трансферти;
— щодо видів: податки, платежі, збори, відрахування, дивіденди, надходження, доходи від власності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру, доходи від державного і конфіскованого майна, власні надходження бюджетних установ, надходження від продажу основного капіталу, землі, нематеріальних активів, офіційні трансферти тощо;
— щодо відношення до бюджетної системи: доходи, які поступають у державний бюджет, доходи, які поступають у місцеві бюджети, змішані доходи, надходження до державних цільових фондів;
— щодо організаційної побудови та результатів розподілу між ланками бюджетної системи: власні, закріплені, регулюючі;
— щодо повноти зарахування до бюджетів: доходи, які зараховуються повністю і доходи, які зараховуються частково;
— щодо методів залучення: доходи, які залучаються податковим методом, неподатковим методом та методом міжбюджетних трансфертів;
— щодо джерел: доходи, джерелами яких є ціна, собівартість, прибуток, дохід;
— щодо періодичності зарахування: систематичні доходи, разові доходи;
— щодо об’єкта справляння: доходи, об’єктом справляння яких є додана вартість, доходи, прибуток, майно, земля, природні ресурси, послуги тощо;
— щодо суб’єктів справляння: доходи від юридичних осіб, доходи від фізичних осіб;
— щодо громадянства суб’єктів: доходи які сплачуються резидентами і нерезидентами.
Фінансова теорія і практика розрізняють сім основних методів формування доходів бюджету держави:
— продуктивна діяльність (підприємницька, державні послуги);
— від майна і майнових прав;
— від державних угідь;
— податковий;
— трансфертний;
— позиковий;
— емісійний.
У процесі використання методу формування доходів від продуктивної діяльності (підприємницька, державні послуги) до бюджету мобілізуються такі види доходів, як частина прибутку державних підприємств, державне мито, компенсаційні доходи.
За допомогою методу формування доходів від майна і майнових прав забезпечується наповнення бюджету постійними надходженнями від здавання в оренду державного майна і корпоративних прав держави, а також разові надходження, зокрема, від реалізації державного і прирівняного до нього майна.
Метод формування доходів від державних угідь дає можливість забезпечити мобілізацію до бюджету платежів за ресурси та концесій.
Використовуючи податковий метод держава наповнює бюджет податками та податковими платежами, які складають ¾ доходів бюджету.
Необхідність збалансування бюджетів в умовах міжбюджетних відносин обумовила використання трансфертного методу формування доходів бюджету, за рахунок якого мобілізуються до централізованого фонду грошових коштів держави трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, трансферти від органів державного управління та трансферти з іншої часини бюджету.
Специфічним є позиковий метод формування доходів, який дає можливість наповнити державну казну за допомогою внутрішніх та зовнішніх позик, які, на відміну від усіх інших видів доходів, є лише тимчасовими надходженнями. Методологія розвинутих країн світу передбачає включення позик не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування, а саме, до покриття дефіциту бюджету.
Останній емісійний метод наповнення дохідної частини бюджету полягає у додатковому залученні емісійних грошей (додатково випущених в обіг) для покриття державних видатків у зв’язку з недостатнім обсягом мобілізованих усіма попередніми методами доходів. Такий метод має великі недоліки, оскільки спричиняється до інфляції. Тому його використовують дуже рідко і в особливих умовах. Бюджетним Кодексом України застосування емісійного методу заборонено.
Серед усіх методів формування доходів бюджету найважливішим вважають податковий. Податки, збори та обов’язкові платежі є основною формою участі держави у розподілі і перерозподілі ВВП з метою залучення його частки до основного централізованого фонду грошових коштів держави.
Успішне вирішення питань формування доходів бюджету залежить від пошуку відповідних джерел. Фінансова наука і практика виділяє дві групи таких джерел:
— внутрішні;
— зовнішні.
До внутрішніх джерел відносять:
— національне багатство;
— ВВП;
— емісія грошей.
За рахунок національного багатства забезпечують мобілізацію:
— методом формування доходів від майна і майнових прав: разових надходжень, зокрема, виручки від реалізації державного і прирівняного до нього майна;
— методом формування доходів від державних угідь: платежів за ресурси, концесій.
— ВВП є джерелом надходжень:
— методом формування доходів від продуктивної діяльності (підприємницької, державних послуг); частки прибутку державних підприємств, державного мита, компенсаційних доходів;
Рис. Методи та джерела формування доходів бюджету
— методом формування доходів від майна і майнових прав: постійних (від здавання в оренду і корпоративних прав держави) надходжень;
— податковим методом формування доходів: забезпечується мобілізація усіх податкових надходжень;
— трансфертним методом формування доходів: мобілізуються офіційні трансферти від органів державного управління, трансферти з іншої частини бюджету;
— позиковим методом формування доходів: мобілізуються внутрішні позики.
Зовнішні джерела наповнення доходів бюджету використовуються у процесі мобілізації:
— податковим методом: податків від зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів відносин;
— позиковим методом: зовнішніх позик;
— трансфертним методом: офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій.
Конкретними джерелами доходів бюджету вважають:
— виручку від реалізації продукції та надання послуг (для податків на споживання, що містяться у ціні товару: податок на додану вартість, акцизний податок, мито);
— прибуток або капітал (для податку на прибуток тощо);
— валові витрати та собівартість продукції і послуг (для ресурсних платежів тощо);
— доходи фізичних осіб (для податку з доходів фізичних осіб тощо).