2. Внутрішні і зовнішні функції держави

Система вищезгаданих органів утворюється для виконання державних функцій. Функції держави - це основні напрямки і сторони її діяльності, в яких відображається та конкретизується сутність, завдання і цілі держави. Є різні класифікації функцій держави. Залежно від напрямків державної діяльності всередині чи за її межами функції поділяються на внутрішні і зовнішні. Під внутрішніми функціями розуміють такі напрямки і сторони діяльності Української держави, в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільства. Розрізняють такі види внутрішніх функцій Української держави: а) економічні; б) культурно-виховну; в) регулювання міри праці і міри споживання; г) соціального обслуговування; д) охорони і захисту всіх форм власності; е) охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина; є) екологічну та інші.

Зовнішні функції - це основні напрямки і сторони діяльності Української держави за її межами у взаємо­відносинах з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим співтовариством в цілому. До зов­нішніх функцій Української держави відносяться: а) організація співробітництва з іншими державами, окремими органами, міжнародними організаціями і світовим співтовариством в цілому; б) захист державного суве­ренітету; в) підтримка миру і мирного співіснування у світі.

3. Форми держави

Для організації державної влади важливе значення мають форми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетен­ція і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Розрізняють такі форми правління: монархія і рес­публіка. Монархія - така форма правління, при якій верховна влада в державі повністю чи частково здій­снюється однією особою, що належить до царюючої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. д.).

Монархія буває абсолютною і обмеженою. Абсолют­на монархія - це форма правління, де верховна влада зосереджена в руках одноособого глави держави (монарха) та ніким і нічим не обмежується. При обмеже­ній (конституційній, парламентській) монархії законо­давча влада належить парламенту, виконавча - монар­ху (чи Кабінету Міністрів), судова - судам, що виби­раються чи призначаються. Таким чином, влада монар­ха обмежується повноваженнями інших державних органів.

Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить і здійснюється колегіальним вибор­ним органом. В теорії держави розглядають аристокра­тичні і демократичні республіки. В аристократичній рес­публіці формальне право обирати і бути обраним належить частині населення (вищим прошаркам).

В демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить всьому населенню країни, особам, які досягли визначеного віку не визнані судом недієздатними чи їх право не обмеже­не на підставах, передбачених законом. Демократичні республіки бувають трьох видів: парламентські, прези­дентські і змішані. В парламентських республіках: а) президент обирається парламентом; б) уряд формується з представників партії, що одержали більшість у парламенті; в) уряд підзвітний парламенту; г) парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.

Президентська республіка характеризується такими ознаками: а) президент обирається всенародне або по особливій процедурі; б) президент є главою держави і здійснює виконавчу владу; в) законодавча влада на­лежить представницькому органу (парламенту); г) президент має право відкладального вето та деякі інші пра­ва (наприклад, право розпустити парламент).

В змішаній республіці є елементи президентської і парламентської форми правління (наприклад, в Україні).

Форма державного устрою - характеризує поділ території держави на політико-територіальні (республіки, штати, землі) або адміністративно-територіальні оди­ниці (області, провінції і т. д.), взаємовідносини між цими одиницями та між ними і державою в цілому.

В теорії держави розрізняють просту і складну фор­ми державного устрою. Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не містить в собі державних (політико-територіальних) утворень, які користуються певною самостійністю, а поділяються на адміністративно-тери­торіальні одиниці. До ознак унітарної держави відносять наявність: а) єдиної системи державних органів; б) єдиної системи законодавства; в) систему оподатку­вання; г) єдиного громадянства; д) єдиної загально­державної символіки та інше.

Складна держава (форма державного устрою) — складається з політико-територіальних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми дер­жави відносять федерацію, конфедерацію, а деякі авто­ри — імперію.

Федерація — суверенне державне утворення (союз держав), що має особливу структуру державного меха­нізму і включає в себе як загальнофедеративні держав­ні органи, систему законодавства, так і аналогічні орга­ни і законодавство суб’єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах і, як правило, шляхом укладення відповідних угод. Наприклад, Російська Федерація, США та інші.

Конфедерація — добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедера­ції немає єдиної (або подвійної) системи органів законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об’єднання, що з часом або розпадається, або перетво­рюється в федерацію.

Деякі автори до складних держав відносять також імперію. Це примусово утворена складна держава, як правило, шляхом завоювання однієї держави іншою, в якій ступінь залежності її складових частин від вер­ховної влади є абсолютною.

Державно-правовий режим — сукупність засобів, при­йомів і методів реалізації державної влади, що відобра­жають її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний і недемократичний режими. До основних ознак демократичного режиму відносять: а) проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів; б) плюралізм в політичній, економічній, ідеологічний та духовній сферах життя суспільства; в) рівноправність громадян, реальність гарантій здійснення ними їх прав і виконання обов’язків; г) демократизм правосуддя, прі­оритет методів переконання перед методами примусу та інше.

Таким чином, демократичний правовий режим здійснення державної влади на засадах діючого права з використанням демократичних форм народного господарства, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправності громадян, а також гарантування їх прав, свобод, законних інтересів, ви­конання кожним своїх обов’язків.

Недемократичні режими поділяються на тоталітарні і авторитарні. Під тоталітарним режимом розуміють сукупність таких засобів, прийомів і методів реалізації державної влади, при яких вся життєдіяльність суспіль­ства і кожного окремо взятого громадянина (особи), абсолютно регламентована, влада на всіх рівнях форму­ється закрито однією чи декількома особами з правля­чої верхівки, не контролюється населенням, відсутня всяка можливість для вільного висловлення і врахуван­ня інтересів всіх груп населення, будь-яке відхилення від встановлених правил негайно придушується.

Авторитарний режим — така сукупність засобів, при­йомів, способів реалізації державної влади, при яких вона концентрується в руках правлячої верхівки, допускається деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об’єднання відстоювати інтереси певних верств населен­ня, але коли опозиція починає набувати помітного впли­ву в суспільстві, тоді включаються механізми дії реак­ційних законів, спрямованих на її централізацію.

На інших підставах демократичні режими класифі­куються на: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та інші. Недемократичні – поділяються на: військово-поліцейський, фашистський, расистський, диктатура певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально-неоднорідному суспільстві та інші.

Таким чином, форма держави характеризується відповідною організацією і реалізацією публічної влади, взаємозв’язком держави з особою і громадським суспільством.