Апробація й застосування гикали соціальної дистанції в Україні

У 1990 році мною була проведена перша апробація методики в Украї­ні — перевірка того, як пересічні громадяни України сприймають форму­лювання запитання і варіантів відповідей. За першим підготовленим ва­ріантом було опитано ЗО осіб різної статі, віку, місця проживання та рівня освіти. Безпосередній контакт під час заповнення методики виявився ду­же корисним, адже супроводжувальні коментарі дали змогу збагнути, що стоїть за остаточним вибором тих чи тих варіантів відповіді. Скажімо, лю­дина, яка мешкає поблизу Києва у сільській місцевості, зазначаючи, що "німців" вона допустила б "лише як жителів країни", довго вагалася, перш ніж обрати мінімальну дистанцію, розмірковуючи приблизно так: "Німці, вони, звісно, охайні люди, полюбляють порядок. Йому може і не сподоба­тися в моїй хаті, бо в нас туалет лише на подвір'ї, вони до такого не звикли. Навіть якщо він буде тільки сусідом, все одно постійно дивитиметься — чи правильно я все роблю. Та й на роботі так само. Ні, якщо він так уже хоче, нехай сам знайде в Україні місце, де йому найбільше подобається жити". Або інше міркування міського жителя із вищою освітою, який обрав для американців варіант "допустив би як туристів": "Американці — нація пере­дова, вони звикли, що в них усе є. Будуть тут скрізь свого носа пхати й усе критикувати. Ну, хіба що в гості приїдуть, тоді й показати можна буде лише найкраще, що ми маємо".

У результаті апробації, позаяк найбільші труднощі викликали форму­лювання, що визначають мінімальну і максимальну дистанції ("Поріднив­ся б, узявши шлюб" і "Вигнав би геть зі своєї країни"), вони були дещо по­м'якшені. Перше формулювання сприймалося надто конкретно — "Як же я можу поріднитися в шлюбі, коли я вже давно у шлюбі перебуваю". Тому його було змінено на формулювання "Допустив би як члена сім'ї". Тут вар­то зважити на те, що Богардус, подібно до більшості американських со­ціальних психологів, збираючи емпіричний матеріал, працює переважно зі студентами, натомість ми мали за завдання підготувати методику для ма­сових опитувань населення. Останній варіант відповіді — "Виключив би зі своєї країни" (у деяких випадках Богардус навіть ставив варіант "Вигнав би геть із країни") — відлякував моїх співрозмовників надто "активною по­зицією". "А з якого дива я буду когось виганяти, нехай це роблять ті, кому належить". Зрештою я спинилася на більш м'якому варіанті — "Не пускав би в країну". Цей варіант дорікань не викликав. Я гадаю, почасти тому, що когось кудись "не допускати", принаймні подумки, у нашій країні багато хто вже звик.

У серпні 1990 року я вперше включила шкалу соціальної дистанції у ма­сове репрезентативне опитування жителів Києва. У вересні 1991 року було проведено повторне дослідження у Києві із застосуванням цієї методики. Головні висновки з отриманих даних були опубліковані як у наукових, так і в публіцистичних виданнях [див.: 8-11].

Отримані результати виявилися вельми несподіваними. Насамперед це стосувалося величини індексів національної дистанціиованості. З'ясувало­ся, що кияни значно "далі відсторонювалися" від соціальних контактів із представниками більшості національностей порівняно з американськими студентами. Всі зіставні індекси національної дистанціиованості були знач­но вищими за відповідні показники, отримані під час сорокарічного моніто­рингу, здійсненого Е.Богардусом у США із 1926 до 1966 року.

На тлі даних, які засвідчують переваження в масовій свідомості киян установок на демократичні перетворення в країні (багатопартійна система, ринкові перетворення в економіці тощо), несподівано високе значення ін­дексу загальної національної дистанціиованості жителів столиці вже дово­дило, що Україні доведеться долати неблизький шлях до розбудови відкри­того демократичного суспільства. У 1992 році я вперше застосувала цю ме­тодику під час загальнонаціонального репрезентативного дослідження, що мало на меті вивчення психологічного стану населення України. Отримані результати підтвердили основні тенденції, виявлені в міжнаціональних установках жителів Києва [12-14].

Оскільки показники національної дистанціиованості дають змогу не тільки визначати ставлення до різних національностей, а й оцінювати рі­вень розвитку (або деградації) демократичних цінностей, то під час роз­роблення програми моніторингу соціологічних показників демократично­го розвитку України (разом із Є.Головахою) ми дійшли висновку стосовно доцільності введення шкали соціальної дистанції у загальнонаціональний моніторинг, проведення якого розпочали 1994 року в Інституті соціології НАН України. Результати цих досліджень оприлюднювалися в інформа­ційно-аналітичних матеріалах Інституту соціології, що висвітлюють ре­зультати моніторингу соціальних показників демократичного розвитку України [15-17]. Власне, ці дані й становлять емпіричне підґрунтя для по­дальших висновків, які трохи згодом я маю намір запропонувати читачеві у цій статті.

Невдовзі після перших публікацій результатів щодо застосування шка­ли соціальної дистанції в Україні до мене звернувся директор Київського міжнародного інституту соціології В.Паніотто з проханням надати йому мою модифікацію шкали Богардуса, щоб включити її у дослідження КМІС. Позаяк результати паралельних досліджень, що їх здійснюють у доволі схо­жих умовах, уможливлюють підтвердження або спростування об'єктив­ності соціологічної інформації, я радо пристала на цю пропозицію. Таким чином, зараз в Україні здійснюють два незалежні моніторинги ставлення населення України до інших націй, вимірюваного за шкалою соціальної дистанції. Відпрацьовану нами модифікацію методики взяли на озброєння й інші фахівці, котрі вивчають міжнаціональні відносини в Україні (щоп­равда, вже без надмірних тонкощів професійної етики, без "зайвих" звер­нень і посилань, отак просто "взяли" й годі). Широкий доступ до отримува­них у двох інститутах матеріалів мають також студенти, які вдосконалюють професійні навички аналізу складних соціальних явищ. Назагал не можна не радіти тому, що докладені зусилля не виявилися марними. Тим паче, що стосовно загальних особливостей і тенденцій дані за різними дослідження­ми збігаються [20; 21]. Проте я й досі відчуваю певну провину за те, що неда­лекоглядно названий мною у деяких публікаціях узагальнений показник соціальної дистанційованості як "індекс національної толерантності" міц­но "прив'язався" до даних, одержуваних за допомогою цієї методики, і в пуб­лікаціях інших авторів (незалежно від того, чи посилаються вони па мене).

Коли я писала про національну нетолерантність, я застерігала, що йдеться не про "нетерпимість" у повному обсязі цього явища, а лише про одну з ЇЇ складових — психологічну схильність до відторгнення можливих соціальних контактів із представниками іншої субкультури. На жаль, мої за­стереження часто-густо залишаються поза увагою деяких читачів. Тож хочу знову повернутися до питання стосовно того, якою мірою взагалі на підставі показників національної дистанційованості можна судити про рівень на­ціональної толерантності? Мені здається, що певною мірою можна. До того ж низка досліджень дає змогу розглядати прагнення дистанційованості як певний вияв передумов розвитку нетолерантної особистості [ 18; 19]. Але під час інтерпретації результатів вимірювань за шкалою Богардуса не варто за­бувати, що індекси національної дистанційованості — не безпосередній по­казник національної толерантності, а побічний. Тому не можна цілком ото­тожнювати ці поняття. І, наводячи прямі результати, отримані за допомо­гою шкали соціальної дистанції, коректніше говорити про індекси націо­нальної дистанційованості, що відбивають міру психологічної відкритості або закритості людей стосовно контактів із представниками інших ("чу­жих") соціальних культур. Переконана, що з огляду на специфіку цього по­казника можна судити про певні аспекти національної толерантності. Ці нюанси є ключовими у розумінні того парадоксального становища, про яке йшлося вище, коли в Україні на тлі досить безконфліктного міжнаціональ­ного співіснування відбувається зростання психологічного дистанціюван-ня населення практично від усіх інонаціональних співтовариств.

Наші багаторічні дослідження із 1990 до 2002 року із застосуванням шкали соціальної дистанції, про які говорилося вище, дали змогу виявити кілька феноменів національного менталітету у сфері особливостей ставлен­ня населення до інших національностей, що вможливлює, на нашу думку, розгляд певних передумов тенденцій загального розвитку політичної куль­тури в Україні.

Результати дослідження: феномени й парадокси міжнаціонального менталітету

Уже в перших дослідженнях (1990-1992 років) були отримані доволі несподівані дані. З одного боку, результати вимірювання індексів націо-

Таблиця 2

Результати моніторингу показників національної дистанційованості

населення України

Національна дистанційованість населення України від...	Індекс національної дистанційованості (пікала: 1-7 балів)
	1992	1994	1996	1998	1999	2000	2001	2002	2002 Студенти N = 80
Азербайджанців	-	-	-	-	-	-	-	5,8	5,8
Американців*	4,3	4,4	4,6	4,7	4,8	4,8	4,9	5,4	5,1
Арабів	5,4	-	-	-		-	-	6,1	5,9
Афганців	-	-	-	-	-	-	-	6,2	6,2
Білорусів*	2,9	2,7	2,6	2,5	2,4	2,8	2,7	4,2	4,3
Грузим*	5,3	4,9	5,0	5,1	5,0	5,4	5,3	5,4	5,1
Євреїв*	4,2	3,8	3,8	3,9	3,8	3,9	3,9	5,1	4,9
Китайців	-	-	-	-	-	-	-	5,9	5,4
Кримських татар*	5,1	4,6	4,8	4,8	4,9	4,9	5,0	5,6	5,3
Молдаван		4,6	4,7 _,	4,8	4,8	5,1	5,1	5,3	5,2
Негрів	4,5	-	-	-	-	-	-	6,0	5,5
Німців*	4,4	4,5	4,6	4,8	4,7	4,8	4,9	5,2	4,6
Поляків*	3,8	4,4	4,5	4,6	4,5	4,8	4,9	5,0	4,6
Росіян*	2,5	2,3	2,1	2,0	1,9	2,3	2,2	3,3	3,4
Румун*	4,6	4,7	4,9	4,9	4,9	5,2	5,2	5,4	5,0
Сербів	-	4,8	5,0	5,1	5,1	5,4	5,4	-	-
Словаків	-	4,6	4,8	4,8	4,8	5,0	5,0	5,1	4,7
Турків	-	4,9	5,2	5,3	5,4	5,6	5,6	5,9	5,4
Угорців*	4,2	4,6	4,8	4,9	4,8	5,1	5,1	5,4	5,1
Українців	1,6	1,8	1,4	1,5	1,5	1,6	1,6	2,4	2,2
Українців, які мешкають в інших країнах	3,5	-	-	3,9	3,8	4,0	4,1	3,5	2,9
Циган*	5,6	5,1	5,3	5,4	5,5	5,6	5,7	6,0	6,1
Чехів	-	-	-	-	-	-	-	5,3	5,0
Чеченців	-	-	-	-	-	6,1	6,1	6,3	6,3
Японців	4,6	-	-	-	-	-	-	-	-
Французів	4,5	-		-	-	-	-	-	-
Інтегральний індекс націо­нальної дистанційованості	4,6	4,5	4,6	4,7	4,7	5,0	5,0	5,5	5,3
Інтегральний індекс націо­нальної дистанційованості за 10 національностями, по­значеними "*"	4,4	4,4	4,5	4,6	4,5	4,7	4,8	5,3	5,1

У таблиці наведено індекси національної дистанційованості (середній бал за се­мибальною шкалою соціальної дистанції) стосовно представників кожної національності; а також інтегральний індекс національної дистаиційованості (ІІНД) — усереднене значення стосовно всіх національностей за винятком українців, росіян та української діаспори. Оскільки впродовж десяти років відбувалися зміни у переліку національностей, з метою нівелювання можливого впливу цих змін у таблиці наведено інтегральний індекс національної дистаиційованості за десятьма національностями, ставлення до яких оцінювали в усіх дослідженнях моніторингу.

нальної дистанційованості дали підстави поставити під сумнів низку поширених у той період стереотипних уявлень.

По-перше, були спростовані стереотипи стосовно поширеності антиросійських настроїв (русофобії ) у західних регіонах України.

По-друге, не дістав підтвердження й стереотип про масове поширення антисемітизму.

По-третє, не набуло підтвердження й поширене в кризових соціальних умовах уявлення про високу привабливість шлюбів із іноземцями (зокрема з представниками розвинених країн).

Разом із тим дані чітко демонстрували, що ставлення населення до представників різних національностей куди більш "нашорошене", ніж це можна було припускати на тлі відсутності серйозних міжнаціональних проведеного у зіткнень в Україні (див. табл. 2). До того ж індекси національної дистанційованості в населення України, подібно до мешканців Києва, були значно вище аналогічних показників міжнаціональних установок у США (див. табл. 1).