Загальна рецептура

Рецепти - це писемне призначення лікаря фармацевту,складено встановленою формою, в якій йдеться про виготовлення, видачу і способах прийому ліків. Рецепт - це важливий юридичний, у випадку безкоштовного або на пільгових умовах продажу ліків, і грошовий документ. До вивчення рецепту, напрацювання навичок його правильного заповнення потрібно відноситися з відповідальністю, бо як помилки або неточності у назві діючої речовини неприпустимі, вони можуть призвести до непередбачуваних, якщо навіть не трагічних наслідків.

Лікар повинен заповнювати усі передбачені у бланку пункти; на латинській мові - тільки середню частину рецепта, де він безпосередньо перераховує готові медикаменти або складові для приготування того чи іншого лікарського препарату і операції, необхідні для його приготовлення і застосування.

Рецепт виписується на стандартному бланку (105×148мм) чітко і розбірливо,без виправлення,чорнилом або кульковою ручкою. Лікарі, що мають право видачі рецепту,зобов’язані вказувати в них свою посаду і звання, ставити підпис і завіряти її особистою печаткою.

………………………………………………………………………………

Общая рецептура

Рецепт – это письменное предписание врача фармацевту, составленное в установленной форме, в котором говорится об изготовлении, выдаче и способах применения лекарств. Рецепт – это важный юридический, а в случае бесплатного или на льготных условиях отпуска лекарств, и денежный документ. К изучению рецепта, выработке навыков его грамотного заполнения надо относится со всей ответственностью, так как ошибка или неточность в названии действующего вещества недопустимы, они могут привести к непредсказуемым, если не трагическим, последствием.

Врач должен заполнять все предусмотрительные в бланках графы; на латинском языке – только среднюю часть рецепта, где он непосредственно перечисляет готовые медикаменты или составляющие для приготовления того или иного лекарственного средства и операции, необходимые для его приготовления и применения.

Рецепт выписывается на стандартном бланке (105×148мм) чётко и разборчиво, без помарок и исправлений, чернилами или шариковой ручкой. Врачи, обладающие правом выдачи рецептов, обязаны указывать в них свою должность и звание, ставить подпись и удостоверять её личной печатью.

Структура рецепта Структура рецепта

В рецепті зазвичай виділяють наступні пункти:

1. Inscripto – штамп лікувально-профілактичного закладу і його шифр.

2. Datum– дата виписки рецепта.

3. Nomen aegroti – прізвище, ініціали хворого.

4. Aetas aegroti – вік хворого.

5. Nomen medeci – прізвище, ініціали лікаря.

6. Praescriptio – «пропис», латинською мовою, яка складається з invocatio – традиційне звернення до фармацевта Recipe «візьми» і designatio materiarum – позначення речовин із зазначенням їх кількості.

7. Subscriptio – «підпис», частина, що містить певні вказівки фармацевту про лікарську форму, кількість доз, вид упаковки, видачу ліків.

8. Signatura – «позначення», частина, яка складається з обов'язкового латинського слова Signa «познач» (або Signetur «позначити») і вказівки хворому російською мовою (у Росії) або українською (в Україні) про спосіб і частоту прийому ліків.

9. Nomen et sigillum personale medici – підпис лікаря, скріплена особистою печаткою.

Якщо хворий потребує екстреного отримання ліків, лікар в правому верхньому кутку рецепта може написати Cito! - «швидко!», Statim! - «в той же час!», «негайно!».

Рецепти бувають складні та прості. Простий рецепт містить одну лікарську речовину, у складному перераховується декілька складових, що входять до складу певного лікарського засобу. У складному рецепті кожна нова назва пишеться з нового рядка та з великої букви. На першому місці виписується основний лікарський засіб basis seu remedium cardinal ( головний засіб), на фармацевтичну дію якого лікар розраховує в перше чергу. В наступному рядку вказується remedium adjuvans - допоміжний засіб, фармакологічна дія посилює дію основного або, навпаки, знижує його небажаний побічний ефект.

Якщо необхідно покращити смак ліків або зменшити його подразнюючу дію, надати колір, змінити запах, виписують remedium corrigens –корегуючий засіб (це можуть бути цукор, сироп, м’ятна вода і т.д.)

На останньому місці ставиться формоутворюючий засіб – remedium cinstituens, який надає лікам бажану форму, але фармакологічної дії на організм в більшості випадків не має. Наприклад , для приготування настоїв використовують очищену воду, для приготування мазей - жирову основу (частіше вазелін чи ланолін), для приготування свічок, клубочків – масло (олію), какао.

Завершується латинська частина рецепта у зверненні до фармацевта вказівкою, у якому вигляді та в якій кількості повинно бути приготовлено чи відпущено препарат. І хоча подібні випадки носять формальний характер, для їх правильного використання необхідно розуміти їх структурні особливості застосування. Без рецептурного формулювання рецепт неможливий. Так як майже всі формулювання базуються на основі дієслів, необхідно познайомитися з цією частиною в латинській мові.

………………………………………………………………………………

В рецепте обычно выделяют следующие части:

1. Inscripto – штамп лечебно- профилактического учреждения и его шифр.

2. Datum– дата выписывания рецепта.

3. Nomen aegroti – фамилия, инициалы больного.

4. Aetas aegroti – возраст больного.

5. Nomen medeci – фамилия, инициалы врача.

6. Praescriptio – «пропись», на латинском языке, которая состоит из invocatio – традиционное обращения к фармацевту Recipe «возьми» и designatio materiarum – обозначение веществ с указанием их количества.

7. Subscriptio – «подпись», часть, которая содержит определённые указания фармацевту о лекарственной форме, количестве доз, роде упаковки, выдаче лекарства.

8. Signatura – «обозначение», часть, которая состоит из обязательного латинского слова Signa «обозначь» (или Signetur «обозначить») и указания больному на русском языке (В России) о способе и частоте приема лекарства.

9. Nomen et sigillum personale medici – подпись врача, скрепленная личной печатью.

Если больной нуждается в экстренном получении лекарства, врач в правом верхнем углу рецепта может написать Cito! «быстро!» или Statim! «тотчас! немедленно!».

Рецепты бывают простые и сложные. Простой рецепт содержит одно лекарственное вещество, в сложном - перечисляются несколько ингредиентов, составляющих искомое лекарственное средство. В сложном рецепте каждое новое название пишется с новой строчки и с заглавной буквы. На первом месте выписывается основное лекарственное средство – basis seu remedium cardinale (главное средство), на фармакологическое действие которого врач рассчитывает прежде всего. В следующей строке указывают remedium adjuvans – вспомогательное средство, фармакологическое действие которого усиливает действие основного или, наоборот, снижает его нежелательные, побочные явления.

Если необходимо улучшить вкус лекарства или уменьшить его раздражающее действие, придать цвет, исправить запах, выписывают remedium corrigens – исправляющее, корригирующее средство (это могут быть сахар, сиропы, мятная вода и т.п.).

На последнем месте ставится формообразующее средство – remediun constituens, которое придаёт лекарству желаемую форму, но фармакологического действия в большинстве случаев на организм не оказывает. Например, для приготовления настоев применяется очищенная вода, для приготовления мазей – жировая основа (чаще вазелин или ланолин), для приготовления свечей, шариков – масло-какао.

Завершают латинскую часть рецепта обращенные к фармацевту указания, в каком виде и в каком количестве должно быть приготовлено или отпущено лекарство. И хотя подобные фразы носят формализованный характер, для их грамотного употребления необходимо понимать их структуру и особенности применения. Без рецептурных формулировок рецепт невозможен.