2. Суть і структура суспільного виробництва. Відтворення.

Класики економічної теорії довели, що основою життя суспільства є праця або виробництво.

Економічна теорія розглядає виробництво у широкому і вузькому розумінні слова. В широкому розумінні – це суспільне виробництво, яке включає чотири стадії проходження товару від виробника до споживача: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Між ними повинна бути взаємодія, тому що, якщо не працює одна із стадій, все суспільне виробництво не розвивається відповідним чином.

У вузькому розумінні це суто виробництво або перша стадія суспільного виробництва.

Виробництво як таке є безперервний процес, в якому створюються необхідні матеріальні та духовні блага для задоволення потреб суспільства.

Оскільки потреби є безмежні і різноманітні, то і виробництво має відповідно, складну структуру. В ньому виділяють: сфери, підрозділи, галузі, підприємства.

Перш за все, розрізняють дві сфери виробництва.

Виробнича – та, де виробляються матеріальні блага і надаються виробничі послуги. Її галузі: промисловість, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, геологія та розвідка корисних копалин, громадське харчування, торгівля, галузь, яка доводить товар від виробника до споживача, а інколи і бере участь у доробці (пакування,фасування) і тим самим доповнює його вартість, вантажний транспорт, виробничий зв’язок – виробничі послуги, без яких не може обійтись виробництво.

Виробнича сфера поділяється на два підрозділи:

• виробництво засобів виробництва /техніка, обладнання, сировина/;

• виробництво предметів споживання.

Невиробнича сфера – в якій виробляються нематеріальні блага – задовольняються духовні і культурні потреби та надаються невиробничі послуги. Це: наука, культура, в тому числі і фізична культура, освіта, медичне обслуговування, побутові послуги, громадський транспорт і зв’язок, туризм, банківська справа, страхування, охорона правопорядку тощо.

Між сферами, підрозділами і галузями повинне бути пропорційне співвідношення. Тільки в цьому разі люди зможуть задовольняти всі свої потреби.

У зв’язку з безмежністю і безкінечністю потреб, виробництво повинно працювати безперебійно, тобто відтворюватись.

Відтворення – це безперервний процес відновлення і повторення виробництва.

Розрізняють відтворення: просте, розширене, спадне.

Просте відтворення – повторення виробництва у незмінних розмірах.

Розширене відтворення – повторення виробництва у зростаючих масштабах.

Зростання виробництва, в свою чергу, може бути двоякого характеру.

Екстенсивне зростання – за рахунок залучення додаткової техніки, сировини, робочої сили. Цей тип зростання був властивий нижчим формам організації виробництва. Перважав він і в СРСР.

Інтенсивне зростання – за рахунок кращого використання наявних ресурсів – модернізації виробництва, запровадження нових технологій, підвищення кваліфікації працівників, покращення організації виробництва.

Україна за час своєї незалежності продемонструвала спадний тип відтворення.

Спадне відтворення – звуження або скорочення виробництва.

Процес відтворення виробництва не може здійснюватись без взаємодії і постійного відтворення його факторів, тобто складових елементів процесу виробництва.

3. Фактори виробництва – це всі ресурси, які задіяні у виробництві і взаємодіють між собою.

Існують різні класифікації факторів виробництва.

Класики економічної теорії А.Сміт та Д.Рікардо виділяли три фактори: землю, працю і капітал. Де:

– земля – включає все, що дає земля, тобто всі природні ресурси;

– праця – робоча сила, задіяна у виробництві;

– капітал – охоплює засоби виробництва, вироблені людиною /машини, обладнання/.

В сучасній економічній літературі переважає двоїстий поділ факторів виробництва. Це: матеріальні ресурси та людські ресурси.

1. Матеріальні ресурси включають всі засоби виробництва, які, в свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці.

Предмет праці – це річ, на яку спрямована праця людини і є прообразом майбутнього продукта праці.

Предмет праці, до якого ще не була застосована праця людини, називаеться первинним предметом праці.

Предмети праці, які були добуті з природи і зазнали первинної обробки, називаються сировиною. Далі вони стають деталями, півфабрикатами, вузлами тощо.

Засіб праці – це річ або комплекс речей, які людина поміщає між собою і предметом праці і за допомогою яких вона діє на цей предмет.

Розрізняють активні і пасивні засоби праці.

– Активні – це ті, що безпосередньо беруть участь у виробництві / верстати, робочі інструменти тощо/.

– Пасивні засоби праці – ті, що беруть опосередковану участь у виробництві / споруди, приміщення, дороги та ін./.

2. Людські ресурси включають робочу силу.

Робоча сила – це набір фізичних, розумових, психічних здібностей людини та її професійна підготовка, які вона використовує у праці.

Найкоротше, робоча сила – це здатність людини до праці.

Розрізняють робочу силу:

• виконавську;

• управлінську (керівники, менеджери);

підприємницьку ( власників підприємств, які займаються підприємницькою діяльністю).

Матеріальні та людські ресурси або засоби виробництва і робоча сила об’єднуються в поняття продуктивні сили суспільства.

В умовах сучасної науково-технічної революції до продуктивних сил належать також: наука, передові технології, інформатика, зв”язок, знання тощо.

Продуктивні сили суспільства є основою економічного потенціалу суспільства.

Виходячи із переліченого складу продуктивних сил (і його самостійного аналізу), можна зробити висновок, що Україна має достатній економічний потенціал для побудови багатої, заснованої на ринкових засадах, самостійної держави.

Виробничі або економічні відносини – це відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільних благ /товарів і послуг/.

Основою виробничих відносин є відносини власності.

Власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу володіння речами, перш за все засобами і результатами виробництва.

Розрізняють два основні типи власності:

– приватна

– суспільна

Вони утворюють ряд похідних і змішаних форм.

Приватна – індивідуальну або одноосібну, сімейну, акціонерну, корпоративну тощо.

Суспільна – державну, муніципальну, кооперативну, акціонерну та ін.

Змішані форми – державно-акціонерну, державно-акціонерно-приватну, акціонерно - приватну тощо.

В залежності від переважаючої форми власності розрізняють способи господарювання або виробництва.

У виробничих відносинах виділять два рівні:

1. організаційно-економічні;

2. суспільно-економічні.

1. Організаційно-економічні відносини – це відносини, що виникають безпосередньо у процесі виробництва на його первинно-структурному рівні /підприємстві/.

Вони включають: технологічну і трудову дисципліну, розстановку кадрів, кооперацію виробництва, управління тощо. Базуючись безпосередньо на продуктивних силах, вони мало чим відрізняються в різних економічних системах. Наприклад, виробництво автомобілів приблизно буде однаковим, незалежно від того, де це відбувається, у американському Детройті чи українському Запоріжжі. Технології мусять бути приблизно однаковими. Різниця може полягати лише у рівні технічної та технологічної оснащеності.

Організаційно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять технологічний спосіб виробництва. Історія знає три таких способи:

1. ручна праця;–2. машинна праця;

3. автоматизована праця.

2. Суспільно-економічні відносини - це відносини, які визначають характер суспільного виробництва в цілому, тип економічної системи.

Вони визначаються пануючими відносинами власності, взаємодією економічних інтересів різних груп і прошарків суспільства, дією об’єктивних економічних законів.

Суспільно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять суспільний спосіб виробництва. За всю історію це були:

1. первісно-общинний спосіб виробництва;

2. рабовласницький;

3. феодальний;

4. капіталістичний;

5. соціалістичний.

Спосіб виробництва в свою чергу входить в ту чи іншу економічну систему. Рабовласницький, феодальний та капіталістичний – у ринкову економіку, соціалістичний – в адміністративно-командну економіку.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки , інформатики та кінезіології

Лекція