1. Суть світової системи господарства.

У світі існує понад 250 самостійних країн. Населення становить понад 6 млд., яке розмовляє близько 2800 мовами. Країни розрізняються за рівнем економічного культурного розвитку, релігією, ментальністю. Загалом розрізняють:

- Індустріально розвинуті країни (США, Англія, Німеччина, Японія);

- Середньорозвинуті – країни Латинської Америки;

- Аграрні слаборозвинуті країни (колонії бувші - Африка);

- Країни перехідного типу до ринку (Україна, Росія, СНБ).

Проте всі країни світу взаємозв’язані, взаємозалежні одна від одної і становлять єдину систему світового господарства. Її історія пройшла кілька етапів розвиту:

1. зародження системи світового господарства, сягає до виникнення міжнородного поділу праці і світової торгівлі,

2. технічна революціа кінця XVIII початок XIX ст., які дали поштовх розвитку машинного виробництва і зокрема транспорту, який дав можливість зв’язати міжт собою держави і континенти і створив матеріальну базу для розвитку світової торгівлі,

3. рубіж XIX - XX ст. коли завершується формування колоніальної системи і слаборозвинуті країни ввійшли в економічний простір розвинутих метрополій (Англія, Франція, Італія, Португалія, Голандія).

4) завершився цей процес виникненням монополій, які поділяють між собою світ економічно і посиленням економічних взаємозв’язків між країнами і регіонами.

Система світового господарства ­ це сукупність національних економік, які пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Ці відносини можна поділити на дві групи:

1. дво сторонні. Вони включають:

а) економічні міжнародні відносини:

- міжнародна торгівля;

- економічна і виробнича інтеграція;

- міграція робочої сили,

б) валютно-фінансові і кредитні відносини

2. колективні відносини. Це відносини, які потребують об’єднання зусиль всіх держав для вирішення загальних проблем.

2. Економічні відносини у світовій системі господарства.

Світова торгівля - це вихідна і початкова форма економічних відносин.

Причини виникнення світової торгівлі ті самі, що і причини товарного виробництва взагалі. Це: суспільний поділ праці та економічна відособленість виробників. Проте ці причини мають свої особливості.

1) Поділ праці зумовлений перш за все природніми умовами, місцем розташування країни, наявністю природніх ресурсів, а також рівнем розвитку продуктивних сил і станом розвитку економіки країни. 2) Щодо економічних відособленості, то вона поширюються далі від відособленості підприємства. Це відособлення цілої країни, яка базується на політичній і національній незалежності.

Форми світової торгівлі:

1. торгівля ресурсами або сировиною - зв’язана з природніми умовами і розміщенням країни, а також рівнем її розвитку, як правило низьким;

2. торгівля кінцевими товарами - нею займається розвинуті країни;

3. торгівля послугами - зв’язана з природніми умовами, розташуванням країни, забезпеченістю природними ресурсами, рівнем розвитку (якщо нічого не має іншого, то залишається торговельні послуги. Як правило це туризм).

У світовій торгівлі розрізняють: експорт або вивіз товарів і імпорт або ввіз товарів. Співвідношення експорту і імпорту складають торговий баланс країни. Він буде позитивним, якщо переважає експорт і від’ємним, якщо імпор.

Структура експорту теж має значення, якщо в експорті переважає сировина, це свідчить про відсталість країни.

Якщо кінцева продукція особливо високотехнологічна, наукомістка, складна - це країна передова.

Розрізняють торгову політику держави:

1. політика вільної торгівлі або фрітредерство. Коли в країні не обмежується імпорт товарів, чим виховується власний конкурентно здатний виробник. Проте вона повинна проводитись на етапах, коли власна економіка вже зміцніла. В іншому випадку - вона тільки придушить власне виробництво;

2. політика протекіонізму - коли імпорт товарів обмежений. Вона проводиться особливо на початкових стадіях розвитку з метою підтримки власного виробника. Проте надто довге дотримувати її може призвести до зниження конкурентноздатності власної продукції (така політика проводилась в колишньому СРСР).

Засоби впливу держави на міжнародну торгівлю:

1. мито ввізне і експортне;

2. імпортні квоти - встановлення розмірів ввозу тих чи інших товарів;

3. експортні премії і страхування експорту, - спрямовані на підтримку експорту товару;

4. акцизні збори ­ плата за право торгівлі високорентабельними товарами;

5. антидемпінгова політика - барєр на шляху розвитку світової монополії.

Ціноутворення на світовому ринку. Ціни тут формуються під впливом основних економічних законів: вартості, попиту пропозиції. Проте вони мають свою специфіку. Якщо в середині країни встановлюється національна суспільна вартість, то на світовому ринку ціни диктують ті країни, які поставляють на нього основну масу продукції. Це ­ розвинуті країни і зокрема, монополії цих країн, які панують на світовому ринку.

Економічна інтеграція та інтернаціоналізація.

Інтеграція - посилення економічних зв’язків між країнами аж до їх взаємопроникнення одна одну.

Форми інтеграції:

1. вивіз або експорт капіталу:

а) експорт підприємницького капіталу, який відбувається в двох формах: прямі інвестиції - будівництво підприємств на чужих територіях; портфельні інвестиції - вкладання капіталу в іноземні цінні папери (акції, облігації);

б) вивіз позичкового капіталу або надання кредитів банками, фірмами, державами одних країн іншим.

2. інтеграція виробництва.

Інтернаціоналізація - своєрідна кооперація країн у виробництві одного товару або створення спільних підприємств. На практиці, найвищим проявом інтернаціоналізації виробництва є створення великих міжнародних корпорацій (або монополій).

Розрізняють корпорації:

1. транснаціональні (ТНК) ­ національні монополії, які мають світове значення (“Форд”, “Дженерал Моторс”, “Фіат”);

2. міжнаціональні корпорації (ЛІНК), які застосовані на об’єднанні різнонаціональних капіталів (Дансько-Англійська нафтова компанія “Датч-Шел”).

За критеріями ООН у світі до світових монополій відносять фірми з активними понад 1 млд. дол. і дочірніми фірмами в понад 20 країн світу. Таких монополій налічується понад 500.

Світові монополії конкурують між собою, поглинаючи одна одну, розмежовуючи території, утворюючи союзи.

Найвищою формою економічного монополізму є залучення до конкурентної боротьби сили держав і створення міжнародних економічних об’єднань (ЄС, ОПЕК, Північно-Американський Союз).

Міграція робочої сили. Вона базується на використанні дишевої робочої сили зі слаборозвинутих країн в розвинуті країни. Міграція - це взаємовигідний процес, в якому більше виграють розвинуті країни, які використовують дешеву робочу силу. Слаборозвинутим країнам це теж вигідно, оскільки міграція забезпечує роботою надлишкове населення, яке повертаючись в країну, привозить в неї гроші.

Основні потоки міграції:

1. класичний шлях. У США зі всіх країн світу.

2. У США з країн Латинської Америки (це найбільша проблема для США).

3. з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я у Європейські країні.

4. новий напрям - з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я в країни Аравійськокого півострова і Червоного моря.

5. із постсоціалістичних країн в розвинуті європейські країни і країни Півніяної Америки.

Особливе цієї хвилі є те, що значна частина еміграції - це кваліфікована робоча сила, працівники творчих і наукових професій.