Література

1. Р.Макконнелл, С.Брю. Економікс. – М.: 1992

2. П.Самуельсон. Економіка.– Львів: 1993

3. Економічна теорія /За ред. С.М Панчишина. – К.: 2003.

4. Основи економічної теорії /За ред. С.В.Мочерного. – К.: 2003

5. Основи економічної теорії /За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: 2004

7. Основи економічної теорії /За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка.– К.: 1994.

8. Економічна теорія /За ред. Є.М.Воробйова.– К.–Х.: 2001.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра економіки та менеджменту

Лекція

Фінансово – кредитна система. Роль і функції банків

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедриЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2010 р.

План

1. Суть і функції фінансів.

2. Податкова політика. Види податків.

3. Державні фінанси. Державний бюджет.

а) бюджетний дефіцит

4. Кредитна система. Банки.

1. Суть та функції фінансів. Фінансово–кредитна система є важливим елементом успішного функціонування економічної системи. Завдяки успішному функціонуванню фінансів та кредитів підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється державна фінансова політика.

Термін „фінанси” (лат. finantia) означає платіж, дохід.

Фінанси – це сукупність економічних відносин, щодо формування, розподілу і використання грошових коштів. Формування та використання грошових коштів необхідне для нормального відтворення соціально–економічного життя суспільства.

Матеріальною основою фінансів, а сукупність грошових коштів, які є фінансовими ресурсами держави.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють населення, позики, лотареї, вклади в ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава у свою чергу надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально–економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Функції фінансів. Повніше суть фінансів виявляється у тих функціях, які вони виконують це:

1. розподільча;

2. відтворювальна;

3. стимулююча;

4. контрольна.

Об’єктом розподільчої функції є валовий національний продукт а на рівні підприємств доход. Суб’єктами виступають юридичні та фізичні особи (держава, підприємство, громадяни), що є учасниками відтворювального процесу і формування необхідних фондів.

Відтворювальна функція полягає у заміщені спожитих засобів виробництва.

Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, зростання продуктивності праці і якості продукції.

Контрольна функція фінансів передбачає перевірку дотримання підприємствами та окремими відповідальними розпорядниками коштів фінансової дисципліни, встановлених нормативів та зобов’язань перед державою тощо. Вартісний розподіл може бути належним якщо розподільча і контрольна функція реалізується у взаємодії.

Фінансові відносин суспільства та заклади і організації, що забезпечують їх нормальне фінкціонування, утворюють фінансову систему країни. Остання включає три взаємозв’язані підсистеми:

1. державні фінанси;

2. фінанси юридичних осіб;

3. фінанси населення (фізичних осіб).

Державні фінанси – включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, соціальне страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Через державні фінанси перерозподіляють значну частину. ВВП (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні це частка складає менше половини ВВП.

Фінанси юридичних осіб складаєтюся з двох елементів – фінанси підприємств і фінанси неприбуткових та громадських організацій. Фонди підприємницьких суб’єктів використовується для здійснення інвестиційних та інших витрат. Вони виступають базовим елементом фінансової системи, бо саме завдяки їм створюються ВВП – джерело всіх видів фінансів.

Фінанси населення – це фінансові ресурси, які використовуються для задоволення особистих потреб громадян. Фонди фінансових ресурсів населення включають заробітну плату, доходи домогосподарств від продажу продукції, підсобних господарств, доходи від здачі в оренду майна, відсотки на банківські вклади, вклади у акції, облігації (цінні папери), доходи від продажу власного майна, землі та ін. В свою чергу фізичні особи, домогосподарства сплачують податки, приймають участь у формуванні страхових фондів, оплачують надані послуги і виконані роботи.

Органи управління фінансової системи:

1) Міністерство фінансів України;

2) Фінансові підрозділи галузевих міністерств та відомств;

3) Державна податкова адміністрація;

4) Державна контрольно–ревізійна комісія;

5) Державне казначейство (скарбниця);

6) Пенсійний фонд;

7) Міжбанківська валютна біржа;

8. Національний банк України;

11) Комерційні (депозитні) банки;

12) Страхові компанії та ін.

Error: Reference source not found 2. Податкова політика. Види податків. Фінанси держави формуються за

Бюджетна система ґрунтується на устрої, що визначається Бюджетним кодексом України. Бюджетний устрій – це організація і принцип побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

рахунок податків.

Податки це обов’язкові платежі на користь держави, як з фізичних, так і юридичних осіб, які збираються з усіх видів доходів і забезпечують державі її функції.

Функції податків:

• фіскальна – збирання коштів у державний бюджет. Вона не повинна переважати у податковій політиці держави, оскільки вона може перетворитися у звичайного збирача податків;

• регулююча. Держава може з допомогою податків регулювати економіку;

• стимулююча, дозволяє стимулювати капіталовкладення у виробництво;

• соціальна, система оподаткування повинна бути спрямована на соціальний захист населення;

• виховна, виховує економічну культуру, спонсорство, благодійництво тощо.

Принципи оподаткування:

• Пропорційний – відсоток оподаткування однаковий для всіх, незалежно від доходів.

• Прогрессивний – ставка податків збільшується разом із збільшенням доходів.

Різновиди податків:

1.Прямі – безпосередньо сплачуються з доходів і прибутків. Це:

– податок з прибутку підприємств;

• податок з доходу громадян (стягається із зарплати)

• податок на землю;

• податок на нерухоме майно;

• податок на транспортні засоби;

• єдиний фіксований податок на підприємницьку діяльність з фізичних осіб;

• податок у пенсійний фонд;

• податок у страховий фонд;

• податок у фонд зайнятості та ін..

2.Опосередковані або приховані податки – сплачуються непомітно від громадян, переважно під час купівлі товарів.

– податок на додану вартість (ПДВ – 20%). Сплачується переважно в краВона може бути значноюїнах, які перебувають в перехідному періоді і відчувають нестачу бюджетних коштів. Якщо вартість товару

В = ЗВ + РС + П,

то ПДВ накладається на частину (РС + П), тобто додану або нову вартість. Засоби виробництва (ЗВ) – стара вартість. Теоретично ПДВ повинен сплачувати виробник з власного прибутку, проте він закладає його в ціну і в кінцевому результаті ПДВ сплачує покупець у роздрібній ціні.

– Податок з обороту – пряма державна націнка на певні групи товарів ( горілчані, тютюнові вироби, бензин та ін..). Вона може бути значною і давати значні надходження у бюджет. В Радянському Союзі собівартість 0,5 л. горілки була 10 коп., а продажна ціна – 3,75 крб.

– Акцизний збір – плата за право продавати високорентабельні товари. Як правило це бензин, тютюнові і горілчані вироби.

– Ввізне мито – сплачується за право ввозити товари в країну. Підвищує ціни на імпортні товари і є способом боротьби з демпінгом.

Основною проблемою оподаткування є встановлення оптимальних розмірів податків. Існує обернена залежність між зростанням податків і доходами у державний бюджет.

Крива Лафера

Американський вчений Лафер довів (Крива Лафера), що спочатку, із збільшенням податків, доходи у державний бюджет зростають, потім починають зменшуватись і врешті–решт падають. Це відбувається тому, що надмірне оподаткування знижує стимули до підприємництва, змушує приховувати свої доходи і недоплачувати податки. Вчені підрахували, що максимальні розміри оподаткування сумарно не повинні перевищувати 50%.

У США сума федеральних і місцевих податків становить 40% доходів. Найвищі вони у Скандінавських країнах (до 50%) але там і найвищий рівень соціального захисту громадян.

Розрізняють податки:

• державні або федеральні;

• місцеві.

В Україні це:

Державні: Податок з обороту, податок на додану вартість, акцизний збір, ввізне мито, податок з доходу громадян (12% із зарплати), податок на землю, на нерухоме майно, транспортні засоби, у пенсійний фонд, фонд зайнятості, фонд соціального страхування тощо.

Місцеві: За паркування, за виграші з місцевих лотерей та на іподромах, за право користуватися державною і місцевою символікою, рекламу, за право торгувати, комунальний та готельний збір тощо.

Всі податки так чи інакше збираються у бюджетах різних рівнів.

3. Державний бюджет – це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними і фізичними особами щодо розподілу і перерозподілу Валового Внутрішнього Продукту (ВВП).

Бюджет – це кошторис доходів і видатків держави.

Суть державного бюджету проявляється у його функціях: по–перше, перерозподільча; по–друге, державного регулювання і стимулювання економіки; по–третє, забезпечення соціальної політики; по–четверте, контроль за утворенням і використанням ресурсів, має сприяти економічним та соціальним витратам бюджетних засобів.

Держбюджет займає в фінансовій системі центральне місце. Він як система економічних відносин охоплює фактично все суспільство, це пов’язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій: управління, оборони, регулювання економіки, соціальні.

Структура доходів та видатків бюджету.

Доходи Видатки

1. Податок на додану вартість 1. Соціальний захист населення

2. Податок на прибуток

3. Акцизний збір 2. Затрати на ліквід. наслідків аварії ЧАС

4. Подоходний податок з громадян 4. На народне господарство

5. Внески у фонди(ПФ, СЗ, ФЗ) 5. Наука, освіта, культура, в тому числі фізична культура 6. Охорона здоров’я

6. Надходження від зовнішньо– 7. Утримання армії

економ. діяльності

7.інші 8. Законодавча, виконавча і судова влада

та прокуратура, СБ, правоохоронні органи

9. Обслуговування державного боргу

10.інші

Головне джерело доходів у державний бюджет – національний дохід. Основними методами акумулювання державою грошей є податки, позики, емісія грошей. Держбюджет на – 80–90% формується із податків, місцеві бюджети – 50%.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які створюються на різних рівнях державних структур влади і управління.

В основі бюджетної системи кожної держави покладений адміністративний поділ. Бюджетна система України включає наступні види бюджетів:

1) державний (центральний) бюджет;

2) республіканський бюджет АР Крим;

3) місцеві бюджети: обласні, районні, міські.

На місцеві бюджети у федеративних державах припадає 40-50% усіх ресурсів фінансової системи (США, Канада) в унітарних – близько 30% (Англія, Франція…)

Крім того розрізняють бюджети:

• державний;

• місцевий;

• зведений, який являє собою суму державного і місцевого бюджетів.

Наприклад, у 2005 році зведений бюджет Укріїни становив 41,969 млрд. грн., державний – 34,333 млрд., місцеві, в сумі – 19,511 млрд.грн.

а) Бюджетний дефіцит. Стан бюджету характеризується трьома показниками:

• баланс доходів і видатків;

• перевищення доходів над видатками – профіцит;

• перевищення видатків над доходами – дефіцит.

Складним явищем є дефіцит бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості. Джерелом його покриття є державні позики (внутрішні у населення і зовнішні) або емісія паперових грошей. Світовий досвід вказує на необхідність обмеження бюджетного дефіциту (2% ВНП вважається допустимим). Іноді бюджетний дефіцит може бути і більшим. Граничні обмеження залежить від таких факторів як наявність кредиторів. Кредитори є тоді коли є довіра про повернення кредитів. Кошти треба не проїдати, а вкладати у виробництво, що дає змогу збільшити дохід.

Крім запозичень дефіцит бюджету можна скоротити за рахунок:

• піднесення власного виробництва;

• випуску і продажу державних лотерей і облігацій;

• скорочення непродуктивних витрат бюджету (апарат управління, армія, поліція тощо).