2. Депресія.

Виникає в наслідок надвиробництва товарів і перевищення пропозиції над обігом, ціни на них падають ще під час кризи і залишаються такими в час дипресії. Це сприяє тому, що товари поступово розпродуються, частково цьому розпродажу сприяє держава, за рахунок державних закупок. Частина товарв просто знищуються. Підприємці шукають шляхи виходу з дипресій, зокрема пристосування до низьких цін.

Пожвавлення. Щоб пристосуватись до низьких цін треба знизити собівартість продукції, це можливо за рахунок впровадження нової, дешевшої, або продуктивнішої техніки. Пошук такої техніки, знаменує собою пожвавлення виробництва. Даючи замовлення на нову техніку, виробники сприяють підвищенню виробництва в галузях, де вона виробляється. Сюди залучається робоча сила, яка пред’являє додаткові вимоги на продукти споживання, стимулюючи тим самим пожвавлення у відповідних галузях. Таке поступове втягнення галузей у процес піднесення, (або спаду) називають мультиплікатором.

Піднесення. Виробництво розвивається швидкими темпами, досягає попереднього рівня і перевищує його. Відповідно зростає зайнятість, заробітна плата, ціни на товари. Поки все не обривається новим спадом.

Антикризове регулювання.

В сучасних умовах держави навчилися регулювати виробництво,тому тепер не виникає дуже різких коливань (спадів і піднесень).

Антикридитне регулювання зводиться до 2 напрямів дій:

– стримування виробництва у періоди піднесень;

• стимулювання у періоди спадів.

Спад або криза виробництва:

Дії держави в цей період спрямовані на підтримку власного виробника. Вона здійснює державні замовлення, контролює банківський процент, не даючи йому надмірно підніматися.

Не допускає банкрутств великих фірм, надає їм дотації і податкові пільги. Заморожує заробітну плату з тим,щоб надмірно не зростала собівартість продукції. Допомагає безробітним, як матеріально, так і забезпеченням їх зайнятості шляхом громадських робіт (будівництво доріг, громадське будівництво, комунальні роботи, ремонти тощо).

Період піднесень. Держава обмежує зростання, за рахунок податків, зняття контролю з банківського відсотка і цін, підвищення заробітної плати для зростання купівельної спроможності населення.

б) Особливості економічної кризи в Україні. На відміну від ринкових економік, в яких кризи є кризами надвиробництва, в Україні це структурна криза недовиробництва.

Вона має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Об’єктивні :

– розрив економічних зв’язків;

– втрата економічних партнерів у зв’язку з розпадом СРСР;

– структура народного господарства України, спрямована на потреби всього Союзу, а не окремої самостійно держави. Деякі галузі треба було скорочувати (особливо пов’язані з воєнно–промисловим комплексом), деякі розширювати, а деякі – створювати заново;

– загально–технічна і технологічна відсталість;

– нестача власних енергетичних ресурсів і залежність в цьому плані від сусідніх країн.

Суб’єктивні причини :

– політичні дискусії між різними партіями про подальші шляхи розвитку України;

– невдале керівництво, часті зміни керівних органів.

Шляхи виходу:

1. Приватизація і пошук реального господаря зацікавленого у результатах виробництва;

2. Демонополізвція виробництва і створення конкурертного середовища;

3.Технічне переозброєння виробництва, створення власно вітчизняної матеріальної бази;

4. Продовження сільськогосподарських реформ. Право купівлі– продажу сільськогосподарської землі.

5. Завершення податкової реформи. Розробка податкового кодексу.

6. Реформа кредитної системи, і створення умов для виконання банками своїх першочергових функцій – надання кредитів, а не спекуляцією валютою.

7.Соціальна реформа: підвищення зарплат, пенсій, загалом життєвого рівня населення і його купівельної спроможності.

3. Результати національного виробництва можна підраховувати за різними показниками.

Сукупний суспільний продукт (ССП) – всі вироблені за певний період часу (як правило – за рік) матеріальні і духовні блага або товари і послуги. В нього входять:

– вартість засобів виробництва;

– робоча сила;

– прибуток.

ССП є результатом діяльності всіх підприємств і галузей, які виробляють як проміжний продукт, так і кінцевий.

Проміжний продукт – це той, який іде в подальше виробництво (сировина деталі).

Кінцевий продукт – той . який надходить у кінцеве споживання.

Розрізняють споживання:

– виробниче (верстати, машини)

– особисте (товари для населення – їжа, одяг)

Сукупни й суспільний продукт, включаючи в себе всі вироблені товари і послуги (кінцевий і проміжний продукт ) містить повторний рахунок. Наприклад: руда + метал + деталь + вузли + готова машина = сукупний суспільний продукт.

Тому він не стільки відображає реальний результат виробництва, як участь всіх галузей у процесі виробництва. Реальний результат виробництва показує валовий національний продукт.

Валовий національний продукт сума кінцевого результату виробництва товарів і послуг за певний період часу (1 рік).

Валовий національний продукт – це сукупний суспільний продукт, звільнений від повторного рахунку.

Методи підрахунку ВНП :

1. За складом ВНП включає частину спожитих засобів виробництва, вартість робочої сили і прибуток .

ВНП = ЗВ (А+С) + РС + П

ВНП – валовий національний продукт

ЗВ – засоби виробництва

А – амортизація, частина основних фондів, яка переносить свою вартість на вироблений продукт

С – вартість сировини

РС – робоча сила

П – прибуток