2. Класифікація підприємств:

– Галузева. Передбачає поділ підприємств за їх виробничою спеціалізацією: промислові підприємства, сільскогосподарські, транспортні, торгові, наукові, медичні, громадського харчування і т.д.

– За формами власності. Державні, приватні, колективні або товариства.

– За розмірами. Великі; середні; малі.

а/ За формами власності:

Державне підприємство, в якому засоби виробництва належать державі, виробнича діяльність спланована державою. Вона ж контролює його діяльність, заробітну плату, розподіл доходів і прибутку. Держава бере на себе реалізацію продукції підприємства, підтримує рентабельність підприємства і не допускає їх банкрутства. Така особливість державних підприємств у АКС, в якій перебувала Україна до одержання незалежності, зумовлює необхідність їх роздержавлення і приватизації при переході до ринку.

Форми приватизації :

1. Оренда і оренда з правом викупу. Це перший крок до реальної приватизації підприємств, вона дозволяє легітимним ( законним ) шляхом нагромадити кошти для викупу підприємства. Оренда, має ряд переваг порівняно з державним підприємством. Продукція виробництва на орендному підприємстві належить виробникові. Він самостійно розпоряджається і реалізує цю продукцію, самостійно розподіляє доходи і використовує прибуток. Тут створюються реальні стимули для продуктивної праці і випуску якісної продукції.

2. Акціонування – передача державного підприємства трудовому колективові із створенням акціонерного товариства, випуском і реалізацією акцій. Ця форма приватизації відбувалася на перших етапах приватизації. На сьогоднішній день створені таким шляхом акціонерні товариства майже не збереглися – сьали або пирватиними (капіталістичними), або акціонерними з приватним капіталом.

3. Комерційний конкурс або тендер. Право викупу тут надається тому, хто подасть найкращу програму використання даного підприємства і більше за нього заплатить. Ця форма зв’язана з наступною – аукціоном.

4. Аукціон. Це торги, в результаті яких підприємство одержує той, хто більше за нього заплатить. Може бути що і менше заплатить, якщо не хочуть купувати за первісною ціною. Як правило, тут продається земля, незавершене будівництво, дрібні торгові об’єкти (магазини, кафе тощо).

5. Сертифікатна приватизація. В Україні, з метою забезпечення соціальної справедливості і участі всіх громадян у приватизації, була здійснена сертифікатна приватизація. Кожен одержав сертифікат, який становив вартість частини загального майна держави. Їх можна було вкладати в любе підприємство, яке зобов’язане було виплачувати дивіденди на вкладений сертифікат. Проте частина підприємств збанкрутувала, змінила власника і фактично дивіденди майже ніхто не отримав. Така приватизація показала свою недієздатність і завдала тільки збитків державі за рахунок вартості друкування сертифікатів, утримання додаткового штату працівників, злочинності, яка на цьому паразитувала.

Приватне підприємство включає:

1. одноосібне приватне підприємство;

2. індивідуальне з найманими виробниками.

Одноосібне приватне підприємство – це таке в якому майно належить одній особі, яка одночасно є і працівником. Це: фермерське господарство, ремісники, сімейне підприємство.

Переваги одноосібного приватного підприємства:

• приватна власність зацікавлює підприємця в результатах виробництва;

• прибуток належить власникові;

• економія на витратах ( не треба платити зарплати );

• простота організації і ліквідації такого підприємства.

Недоліки:

1. обмежені можливості вкладання капіталу;

2. труднощі в одержані кредитів, оскільки банки сумніваються у платоспроможності таких підприємств;

3. труднощі в управлінні через брак компетенції;

4. повна відповідальність за результатом діяльності підприємства – банкрутство підприємства тягне за собою особисте банкрутство.

Приватне підприємство з найманими працівниками являє собою стійкішу форму бізнесу. Займає собою діапазон від малого підприємства до великої фірми.

Його переваги :

• одразу вкладається більший капітал;

• більші можливості кредитування.

Недоліки :

– повна відповідальність за справи фірми.

Колективне підприємство. Така форма організації бізнесу коли кілька осіб ведуть справу на основі об’єднання капіталу і юридичної угоди. Як правило, це різного роду товариства.

Товариства :

а) звичайне або повне, в якому всі партнери несуть однакову повну відповідальність за справи;

б) командитне – повну відповідальність бере на себе один або кілька із членів товариства;

в) товариство з обмеженою відповідальністю, в якому партнери несуть відповідальність за справи фірми тільки своїм внеском, а не особистим майном. Це найпривабливіша форма бізнесу і тому найпоширеніша.

Переваги товариств:

1. більші фінансові можливості за рахунок колективного капіталу;

2. більші можливості одержання кредиту;

3. краще управління за рахунок колективного розуму.

Недоліки:

1. прорахунок одного з партнерів тягне за собою наслідки для всіх;

2. за рахунок необхідності узгоджувати всі питання, управління є неповоротким;

3. при виході з товариства одного із членів інші повинні або викупити його частину, або товариство розпадається.

Акціонерне товариство або корпорація. В сучасних умовах найпоширеніша форма бізнесу.

Акціонерне товариство або корпорація – це об’єднання кількох капіталів із випуском акцій на вкладений капітал і їх розподілом між членами товариства відповідно до їх вкладу.

Шляхи виникнення акціонерного товариства :

1. Класичний або стихійний, який бере свій початок зі середини ХІХ ст., передбачає добровільне об’єднання капіталів. Тоді виникли майже всі відомі світові фірми, сучасні корпорації: “Форд” “Дженерал Моторс”, “Дженерал електрик”, “Дюпон де Немур”, “Мерседес Бенц”, “Фіат” та ін.

2. Постсоціалістичний – перетворення державного підприємства у власність трудового колективу і створення акціонерного товариства.

Головною ознакою акціонерного товариства є випуск акцій.

Акція – це цінний папір, який свідчить про вкладений капітал і дає право на на одержання прибутку у вигляді дивіденда.

Дивіденд – прибуток на акцію.

Акції розрізняють:

1. Проста, яка дає право на одержання частини прибутку підприємства після його розподілу. Виплата дивідендів відбувається після сплати всіх боргів (податків, банківського кредиту, здійснення всіх розрахунків і виконання зобов’язань).

2. Привілейована – дає право на одержання прибутку у вигляді твердого процента від вартості акції незалежно від прибутків фірми із першочерговою виплатою. Проте вона не дає право голосу, на відміну від простої, яка може мати один або кілька голосів.

3. Іменна – з позначенням прізвища власника.

4. Акція на пред’явника – без вказання прізвища власника ( вона є невидима для фірми, і тому становить певну загрозу, тим, що конкурент може скупити контрольний пакет акцій і стане власником фірми).

Контрольний пакет акцій – це така кількість акцій, яка дає право бути господарем фірми. Теоретично вважається, що це понад 50 % (51%) акцій. Проте на

практиці все залежить від ситуації у фірмі – кількості акціонерів, співвідношення кількості акцій у них в руках тощо. Це може бути звичайна більшість акцій.

Акціонерне товариство – випускає також облігації для додаткового залучення коштів.

Облігація подібна до привілейованої акції. На неї сплачується певний відсоток. Різниця полягає в тому, що акція раз випущена і продана, вже не повертається до фірми. Вона існує стільки, скільки існує фірма. Облігація по мірі виплати процента повертаться до фірми за рахунок так званої „стрижків купонів ”, тобто відрізання частини облігації і відсилання її на фірму з метою одержання на неї процента. Таким чином облігація з часом самоліквідується і повертається до фірми.

Різновиди АТ. Відповідно до Закону України “Про акціонерні товариства”, розрізняють:

– Закриті /ЗАТ/ – коли акції розподіляються тільки між засновниками акціонерного товариства.

– Відкриті /ВАТ/ – акції яких вільно продаються на ринку, засновники залишають собі тільки контрольний пакет акцій.

Особливості організації та структура АТ:

1.Вищим органом управління АТ є збори акціонерів, які є чинними при участі 60% голосів за умови: 1 голос – одна акція або, 1 акція – кілька голосів.

2. Постійне керівництво АТ здійснює Правління або Рада директорів, яка обирається на загальних зборах.

3. Голова або президент фірми обирається на загальних зборах або членами правління, залежно від того, як записано в “Статуті” АТ.

4. На загальних зборах вибирається Спостережна /Наглядова/ Рада, яка контролює діяльність Правління.

5. На загальних зборах вибирається Ревізійна комісія, яка перевіряє фінансову діяльність Правління і результати перевірок доповідає Спостережній Раді або зборам.

Переваги акціонерного товариства :

1. Акціонерне товариство – це найефективніша форма залучення капіталу.

– при утворені акціонерного товариства об’єднуються великі капітали;

– додаткові кошти акціонерне товариство отримує при заснуванні за рахунок випуску і продажу частини акцій. Як правило фірма на суму вкладеного капіталу випускає відповідну кількість акцій частину з них вона продає і одержує засновницький прибуток;

– від повторного випуску акцій;

– банки найохочіше дають кредити великим фірмам.

2. Акціонерне товариство дозволяє здійснювати великі проекти, які потребують значних капіталовкладеннь.

3. Акціонерне товариство – це товариство з обмеженою відповідальністю, що робить його особливо привабливим для вкладання капіталів.

4. Це найстійкіша форма бізнесу за рахунок великих капіталовкладень і відокремлення фірми від акціонерів. Фірма живе своїм життям і може існувати століттями, притому, що змінюються цілі покоління акціонерів.

Найбільш світові акціонерні фірми /корпорації/ були засновані, ще в кінці ХІХ ст. або на початку ХХ століття.

5. Акціонерне товариство – найпривабливіша форма вкладання грошей для дрібних власників, які не мають можливості або не ризикують розпочинати власний бізнес.

Сучасні тенденції розвитку підприємств.

Починаючи з кінця ХIХ–го і на початку ХХ ст. за рахунок другої технічної революції /перша промислова революція відбулась на рубежі XYШ – XIX ст.ст./, широкого запровадження техніки, нових джерел енергії /парової, електричної, двигуна внутрішнього згарання/, передових технологій відбувається швидке зростання продуктивності праці, виробництва товарів і, як наслідок, збагачення тих виробників, які змогли використати нові науково–технічні досягнення. В економічній сфері відбувається швидка концентрація і централізація капіталів.

Концентрація капіталу – це його нагромадження в одних руках.

Централізація – об’єднання капіталів. В умовах нагромадження в одних руках великих капіталів конкуренція набуває особливо руйнівного характеру. Тому стає вигідніше обєднати капітали, ніж конкурувати між собою. І те і друге веде до монополізації виробництва. Виникають великі корпорації – монополісти, які контролюють не тільки національну економіку, а й світовий ринок. Так, наприклад, 200 великих корпорацій США володіють ~ 50 % валового національного продукту.

Форми монополій

Картель – об’єднання капіталів із збереження їх економічної самостійності, проте вони домовляються між собою про ціни, розміри виробництва і про ринки збуту. Ця форма зародилась в Німеччині у Х1Х ст.

Синдикат – об’єднання самостійних фірм, які продають свою продукцію через спільні торгівельні структури. Зародилися в Росії у Х1Х ст.

Трест, корпорація ( або АТ ) – об’єднання капіталів із втратою економічної самостійністі в акціонерне товариство і випуском акцій на вкладений капітал. Зародился у США в Х1Х ст.. Розрізняють трестування :

а) горизонтальне, коли об’єднані фірми одної галузі ;

б) вертикальне, коли об’єднані фірми по технологічному ланцюгу – комбінати;

в) об’єднання підприємств різних галузей – конгломерати. Найпоширеніша форма об’єднання в сучасних умовах, тому що, вона знижує ризик банкрутства. Якщо в одній галузі застій, то фірма виживає за рахунок інших галузей.

Коцерн або холдинг – це об’єднання формально самостійних фірм – дочок, які контролюються головною фірмою – матір’ю, за рахунок скуповування у них контрольних пакетів акцій. Дочірні фірми, в свою чергу, скуповують контрольні пакети у внуків. Таким чином вибудовується, піраміда, в якій головна фірма із невеликим капіталом може контролювати значно більший капітал.

В сучасних умовах виникають спеціальні холдингові фірми, які не займаються виробництвом, а лише скуповують контрольні пакети акцій і перепродують їх.

Асоціація – об’єднання самостійних фірм із сплатою пайових внесків длявирішення тимчасових завдань ( будівництво аеропортів, каналів, доріг тощо ).

Консорціум – це переважно об’єднання банків із виробничими фірмами, для вирішення спеціальних завдань. Як правило це створення акціонерного товариства або повторний випуск акцій і їх розміщення.

Поряд із концентрацією і централізацією капіталів відбувається їх розпорошення, все більша кількість акцій великих фірм розпорошується між дрібними акціонерами, від 1 до 10 акцій. Таке розміщення акцій є додатковим джерелом залучення капіталів, але дрібні акціонери ніяк не впливають на справи фірми. В цих умовах незначна кількість акцій може становити контрольний пакет ( як напр. в Японії ~ 3 % ).

Дрібні акціонери намагаються боротися з таким становищем і утворюють свої організації, об’єднання з тим, щоб впливати на справи фірми. Як правило, дрібними акціонерами бувають працівники ( робітники ) цих фірм.

б/ Класифікація підприємств за розмірами.

Підприємства

Великі

Середні

Малі

Критеріями їх поділу є :

1. розміри вкладеного капіталу;

2. розміри фондів підприємств або засобів виробництва;

3. об’єм випуску продукції;

4. кількість зайнятих працівників.

На сьогоднішній день, останній критерій залишається поки - що переважаючим.

Великі підприємства відіграють провідну роль у виробництві. При їх незначній кількості ( 5 – 6 % ) вони випускають до половини продукції.

Переваги :

1. за рахунок великих капіталів вони мають можливість запроваджувати нову техніку і технології;

2. за рахунок масового випуску продукції мають економію на витратах, їх продукція дишевша;

3. мають найбільші можливості залучення коштів, як власних, так і кредитів.

Недоліки :

1. великі підприємства, як правило є монополістами у своїх галузях і в деякій мірі стримують конкуренцію;

2. великі підприємства повільніше орієнтуються в ринку, не можуть швидко реагувати на його зміни, тому, що їх перебудова потребує великих затрат.

3. громіздкість великих підприємств створює певні труднощі в управлінні, тому часто великі фірми розбивають на ряд менших дочірніх фірм або філіалів.

У колишньму СРСР переважали великі підприємства, що було зручно для контролю з боку держави ( ≈ із 240-ка галузей у 82-ох продукція вироблялася на одному підприємстві і біля 90 галузей зосереджувались на двох підприємствах ).

Гігантоманія – ( єдине на цілу галузь підприємство – напр. Московський шарикопідшипниковий завод, ГАЗ – Горьковський автомобільний завод та ін.. ) в АКС породила найбільшу у світі державну монополію. Тому при переході до ринку поряд із приватизацією необхідно здійснювати демонополізацію, створення середніх і малих підприємств.

Середні підприємства – це підприємства оптимальних розмірів, у яких органічно поєднуються, вкладений капітал, виробничі фонди і випущена продукція. Вони мають переваги і недоліки або великих, або малих підприємств, залежно від того, до якого із них тяжіють, оскільки, як правило, це підприємства перехідного типу.

Малі підприємства – є основною формою бізнесу в умовах вільної ринкової економіки ( за кількістю 60-65 % ), які дають до половини виробленої продукції.

Критерії визначення малого підприємства в різних країнах:

У США – до 500 працівників

У Японії – до 300 працівників

В Україні – до 200 працівників

Згідно із законом „ Про мале підприємство ” в Україні до нього відносять :

• у промисловості і будівництві – до 200 працівників;

• інших виробничих галузях – до 50 працівників;

• у науці – до 100 працівників;

• у побутовому обслуговуванні – до 25 працівників;

• у торгівлі – до 15 % працівників.

Переваги малого підприємства :

1. мобільність або рухливість. Це швидке орієнтування на потреби ринку, швидкість заснування і ліквідації.

2. швидкоокупність за рахунок невеликих капіталовкладень.

3. економія на витратах і рентабільність.

4. створення атмосфери конкуренції, ініціативності, які необхідні для підприємництва.

5. малі підприємства задовольняють потреби населення у виробництві товарів. Зокрема тих, до яких не доходять руки або не можуть виробляти великі підприємства.

6. малі підприємства значною мірою вирішують проблеми зайнятості, надаючи робочі місця самим підприємцям і найманим працівникам. Загалом дають до 60 % робочих місць.

Проблеми малого бізнесу в Україні :

1. бюрократичні проблеми – тяганина при заснуванні підприємств і їх ліквідації;

2. надмірна опіка з боку держави;

3. податковий тиск, нерозроблена до кінця податкова система;

4. проблеми матеріального характеру, нестача техніки, особливо для сільського господарства.

5. нестача кваліфікованих кадрів.

6. труднощі в одержанні кредиту, відсутність страхування малого бізнесу, нестача коштів.

7. недостатня підтримка з боку держави і відповідних структур, які повинні займатися малими підприємствами.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра економіки та менеджменту

Лекція

“Основи економічної діяльності підприємства

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц. Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕтаМ

Протокол № 1, 28.08.2011р

План

1. Капітал і виробничі фонди підприємства.

2. Витрати виробництва і собівартість продукції.

3. Дохід підприємства і його розподіл:

а) прибуток;

б) заробітна плата.