Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра економіки , інформатики та кінезіології

Лекція

Механізм ринкового саморегулювання та межі державного регулювання ринку.

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц. Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІтаК

Протокол № 1, 28.08.2010р.

Тема 7. Механізм ринкового саморегулювання та межі державного регулювання ринку.

План

1. Механізм ринкового саморегулювання:

а/ конкуренція та її різновиди;

б/ ринкова ціна;

в/ попит;

г/ пропозиція.

2. Державне регулювання ринку та система маркетингу.

1. Механізм ринкового саморегулювання. Ринок – це саморегульована система. Регулюючи себе, він одночасно регулює все суспільне виробництво, спрямовуючи дії окремих виробників у потрібне русло. Адам Сміт говорив про “невидиму руку ринку”, яка сама все врегулює, тому держава не повинна втручатись в його роботу. Такою “невидимою рукою” є ринковий механізм.

Ринковий механізм – це набір важелів і засобів впливу на ринкові процеси.

Ринковий механізм – це система засобів саморегулювання ринку.

Основними ринковими важелями є:

– конкуренція;

– ціна;

– попит;

– пропозиція.

а/ Конкуренція – це пошук свого місця та боротьба між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва та реалізації своєї продукції.

Конкуренція – це змагання за можливість краще від інших реалізувати свої економічні інтереси на ринку.

Конкуренція сприяє вирішенню трьох проблем економіки:

1. Що виробляти? – Те, на що є менша конкуренція.

2. Як виробляти? – Так, щоб товар був конкурентоздатний: кращий за якістю і нижчий за ціною.

3. Для кого виробляти? – Для свого споживача, якого треба, або знайти на ринку, або відбити у конкурента.

Види конкуренції.

1. За суб’єктами ринкової діяльності:

– конкуренція між продавцями – основний вид конкуренції, який є стимулом ринкової економіки. Вона сприяє зниженню цін і покращенню якості продукції.

– конкуренція між покупцями – цей вид конкуренції майже не властивий ринковій економіці. Він існував переважно в адміністративно-командній системі, коли був постійний дефіцит товарів, що спричинювало черги, спекуляцію. Загалом призводить до підвищення цін і зниження якості продукції і зрештою до економічного застою.

– конкуренція між продавцями і покупцями – в ринковій економіці виникає ситуативно. В ній виграє той, хто більше згуртований. З одного боку це можуть бути монополісти продавці, з другого – покупці, інтереси яких захищають антимонопольні комітети та різні державні і громадські організації (Держстандарт, санітарна служба, товариства захисту прав споживачів тощо).

2. За кількістю продавців:

– вільна або досконала конкуренція, коли на ринку діє безліч продавців і ніхто не має вирішального впливу на ціну;

– обмежена або недосконала конкуренція, коли на ринку виділяється група або один продавець, які диктують умови продажу і ціни на ринку. Тут розрізняють:

• олігополію – дослівно панування небагатьох продавців;

• монополію – панування одного продавця.

Методи конкуренції:

1. Цінова – коли основною формою конкурентної боротьби є зниження цін.

2. Нецінова – реклама, обслуговування при покупці і після неї, якість товару, пільги, скидки, кредит, різні акції тощо.

б/ Ціна – наступний важіль ринкового механізму. Це вартість товару, виражена в грошах.

Класифікація цін:

• за територіальною ознакою:

• регіональні або місцеві ( області, району, міста тощо);

• внутрішні або національні (внутрідержавні);

• зовнішні або світові.

• За кількістю товарів на ринку:

• гуртові ціни, за партію товарів;

• роздрібні або поштучні;

• трансферні ціни або внутрівиробничі. За ними реалізуються частини товару під час його виробництва при проходженні по технологічному ланцюгу з попереднього до наступного виробничого підрозділу (напр. цеху). Або це ціни всередині одної вузької галузі, наприклад, продаж футболістів з одного клубу в інший.

• За суб‘єктами формування ціни:

• ціна виробника;

• ціна посередника;

• ціна роздрібного продавця.

Кожна ціна вираховується за єдиною формулою:

Ц = В(ЗВ + РС) + П, де:

Ц – ціна

В – витрати, які в свою чергу включають:

ЗВ – засоби виробництва

РС – робоча сила

П – прибуток

Структура роздрібної ціни

Витрати	Прибуток	Витрати	Прибуток	Витрати	Прибуток
Ціна виробника
Ціна посередника
Роздрібна ціна

– За ринковою ситуацією або кількістю продавців:

– вільні ціни, які сформовані в умовах досконалої конкуренції під впливом дії ринкових економічних законів (вартості, попиту, пропозиції);

– монопольні ціни, які формуються в умовах недосконалої конкуренції і монополізації ринку.

Розрізняють монопольні ціни:

• монопольно високі, за якими продають свій товар ринкові монополісти. Ці ціни, як правило, значно перевищують вартість товару і формуються не під впливом ринкових законів, а визначаються тільки монопольним становищем продавців. Монополіст може підвищувати ціну доти, поки його товар купують.

• Монопольно низькі ціни, за якими монополісти, виробники кінцевого продукта закуповують товари у немонополізованих постачальників. Як правило, це сировина, деталі, півфабрикати. Наприклад “Форд” – загальновідома фірма–монополіст у виробництві автомобілів – закуповує деталі у понад 40 тис. дрібних постачальників. Останнім часом ціни все більше визначаються кінцевим виробником–монополістом і все меншу питому вагу в них становить продукція немонополістів. Виняток становлять природні монополісти, особливо продавці енергетичних ресурсів (нафта, газ), які значною мірою визначають світові ціни.

• Найнижчою ціною є демпінгова ціна. Це спеціально занижена ціна з метою витіснення з ринку конкурента. Коли останній не витримує такої низької ціни, монополіст, який залишився на ринку піднімає ціну до монопольно високої.

Із демпінгом борються всі країни, приймаючи спеціальне захисне законодавство. Україну часто звинувачують у демпінгу (напр. США, Росія за нібито низькі ціни на сталь і трубопрокат, Європа за дешеву олію та інші продукти харчування та ін.). Проте це скоріше намагання не пустити конкурента на свій ринок, ніж боротьба з демпінгом.

Ціна на ринку формується під впливом попиту і пропозиції, разом з тим вони в свою чергу залежать від ціни.

в/ Попит – це потреба, забезпечена грошима. Закон попиту виражає обернений зв’язок між ціною і попитом. Чим вища ціна, тим менший попит і навпаки, чим ціна нижча, тим попит більший. Співвідношення попиту і ціни відображає крива попиту на графіку.

Еластичність попиту. Ступінь зміни попиту у відповідь на зміну ціни характеризує еластичність попиту. Чим швидше попит реагує на зміну ціни, тим він еластичніший. Наприклад, якщо одночасно знизити ціну на цукерки і хліб, то попит на цукерки зросте швидше, ніж на хліб. Отже попит на цукерки виявився еластичнішим.

Проте, крім ціни на попит можуть впливати і інші фактори, які або знижують, або підвищують попит. Наприклад:

• наявність на ринку взаємозамінних товарів (м’ясо – соя, масло – маргарин, натуральна шкіра – штучна). Наявність на ринку замінників зменшує попит на натуральні товари.

• Насиченість ринку певним товаром зменшує еластичність попиту на нього ( як, наприклад, на хліб).

• Смаки і вподобання покупців.

• Мода.

• Психологія покупців, які хочуть притримати і зекономити гроші, а не купити перший ліпший товар та ін..

г/ Пропозиція – це товари, які знаходяться на ринку або можуть бути швидко туди доставлені. Закон пропозиції виражає пряму залежність між ціною і пропозицією. Чим вища ціна, тим вища пропозиція і навпаки. На графіку крива пропозиції є оберненою до кривої попиту.

Якщо на попит впливають різні додаткові фактори, які можуть знизити або підвищити його еластичність, то пропозиція, як правило, переважно має тенденцію до зростання. Якщо ціна піднімається, то продавці намагаються поставити на ринок якомога більше відповідного товару. В результаті з'вляється надлишок товару на ринку, його затоварювання, що зрештою призводить до економічної кризи надвиробництва.

У місці перетину кривих попиту і пропозиції на графіку знаходиться точка рівноваги, в якій формується ціна рівноваги. Якщо на ринкову ціну постійно впливають три фактории: вартість, попит, пропозиція, то ціна рівноваги залежить тільки від вартості. Попит і пропозиція врівноважуються між собою і ніяк не впливають на ціну. Ціна рівноваги є оптимальна і справедлива . В ній ніхто не виграє і не програє. Продавці продають товар за вартістю і одержують відшкодування своїх витрат плюс прибуток, покупці не переплачують за товар, а купують його також за вартістю.

Проте ціна рівноваги в житті буває дуже рідко, скоріше це теоретична ціна ніж практична.

Співвідношення попиту і пропозиції називається кон’юнктурою ринку. Вона може бути сприятливою або насприятливою, залежно від того кому вигідне перевищення попиту чи пропозиції.

3. Державне регулювання ринку та система маркетингу. В умовах сучасної змішаної економіки, коли держава втручається у всі сфери суспільного життя, відбувається державне регулювання ринку. Його методами є:

– законодавча творчість (митне, податкове законодавство, з підтримки середнього і малого бізнесу та ін.);

– планування і програмування, в тому числі і ринкових процесів;

– господарська діяльність держави у державному секторі;

– цінова політика держави, з одного боку, спрямована на обмеження монопольних цін, з другого – утримання цін на певному стабільному, досить високому рівні, відповідно до доходів населення;

– фінансово–кредитна політика, спрямована на стабільність національних валют і контроль за банківським процентом;

– соціальна політика держави, спрямована на підвищення життєвого рівня та купівельної спроможності населення.

Починаючи з кінця Х1Х – початку ХХ століття або другої промислової революції, запровадження нової техніки і технологій, виробництво товарів різко зросло. Великі фірми починають відчувати все більші труднощі в реалізації своєї продукції і шукають нові способи торгівлі. У 20-х роках ХХ століття виникає система маркетингу.

Маркетинг від слова ”марк” – торгувати.

Маркетинг – організація збуту товарів, заснована на комплексному вивченні ринку.

Маркетинг – наукова система просування товарів на ринок в умовах його насиченості.

Мета маркетингу подвійна: з одного боку пристосування виробника до потреб ринку ї створення відповідного ассортименту продукції; з другого – формування попиту на свій товар, нав’язування його покупцеві.

Основні напрямки маркетингової дільності спрямовані на вирішення трьох проблем економіки.

1. Що продавати? Тут передбачається вивчення ринку, попиту на товар з метою виробництва відповідної продукції.

2. Як продавати? Якими методами? Це предбачає:

а/ формування відповідних торгових закладів (магазини, ринки, ярмарки);

б/ створення відповідно підготовленого персоналу (продавців, касирів, менеджерів).

3. Де і кому продавати? Включає вивчення ринку з метою знаходження свого сегменту, партнерів, посередників, покупців.

Рівні маркетингової діяльності

– Окремі одноосібні виробники;

– малі і середні підприємства;

– великі фірми і корпорації;

– держави і уряди;

– міжнародні об’єднання і організації (ЄС, ОПЕК, ПАС тощо).

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки та інформації та кінезіології

Лекція