1.2.2. Морфологія культури

Морфологія культури вивчає її внутрішню структуру, її організаційно-функціональну будову. Поділ культури на матеріальну і духовну не можна вважати достатнім з огляду на розкриття її смислового аспекту. Сучасні погляди на. будову штучного середовища існування людини ґрунтуються на. концепції російських дослідників Е. Орлової та А. Флієра, які виділяють два рівні функціонування культури – спеціалізований і буденний. Буденна культура пов'язана із побутовою практикою людини, засвоюється на рівні виховання і соціальних контактів. Спеціалізована культура вимагає спеціальної освіти.

В межах спеціалізованої культури виокремлюються її кумулятивний і трансляційний компонєнти. Кумулятивний компонент реалізує процеси накопичення професійного соціокультурного досвіду, акумуляції цінностей суспільства, Кожному кумулятивному елементу на спеціалізованому рівні відповідає елемент на буденному рівні. Відповідно, кумулятивний компонент складається з культури соціальної організації і регуляції (господарча, правова, політична культури на спеціалізованому рівні, домашнє господарство, мораль і суспільна думка, міжособистісні стосунки і звичаї – на буденному рівні); культура пізнання і рефлексії світу та людини (філософська, наукова, релігійна, художня культури на спеціалізованому рівні, буденний світогляд, практичні технології, магія і містика, ужиткове мистецтво на буденному рівні); культура фізичної репродукції, реабілітації і рекреації людини (сексуальна культура, культура фізичного розвитку, медична культура, культура відновлення енергобалансу людини (кулінарія), культура відпочинку на спеціалізованому рівні, масовий спорт, самолікування, традиції споживання, неорганізовані форми відпочинку на буденному рівні).

На трансляційному рівні здійснюється взаємодія між кумулятивними і побутовими рівнями, відбувається обмін культурною інформацією. Він об'єднує культуру міжпоколінної трансляції соціального досвіду, культуру масової інформації, інформаційно-кумулятивну культуру (освіта, телебачення, радіо і преса, музеї, бібліотеки, архіви на спеціалізованому рівні, домашнє виховання і народна педагогіка, чутки і плітки, вірування і легенди на буденному рівні).

Виявлення структури культури уможливлює з'ясування функціональних позицій культури щодо людського суспільства. Відповідно, основними функціями культури можна визначити адаптаційну, інтеграційну, нормативну, пізнавальну, комунікативну.

Адаптаційна функція культури забезпечує пристосування людських спільнот до динамічних природних і суспільних умов їхнього існування. Вона виступає одним з основних факторів культурогенезу, інноваційних процесів у людському суспільстві, а також підтримання балансу між людиною та її оточенням.

Інтеграційна функція культури здійснює соціальну консолідацію людей, підтримує комфортні умови їхнього колективного існування на основі формування системи соціальної ідентичності шляхом вироблення спільних смислів, спільних цілей та спільних ідеалів. Все це надає існуванню людини певної захищеності та виступає засобом маніфестації її лояльності до соціальної групи,

Нормативна функція культури передбачає існування системи конвенцій, що впорядковують життєдіяльність людей у суспільстві. Ця система звичаїв, стандартів поведінки, способів життя базується на значному досвіді соціокультурної регуляції шляхом ціннісного детермінування і підтримання соціальної взаємодії та консолідації.

Пізнавальна функція культури сприяє здійсненню процесу накопичення соціально значущих раціональних або ірраціональних знань і досвіду, процесу впорядкування і систематизації уявлень про навколишній світ з метою перетворення і реформування навколишньої дійсності. Основним результатом реалізації цієї функції стає створення універсальної картини світу.

Процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності шляхом обміну інформацією між людьми за допомогою прийнятих певною культурою знакових систем забезпечується комунікативною функцією культури. Символізація об'єктів і явищ дійсності на вербальному і невербальному рівнях виступає способом досягнення розуміння однією людиною іншої. Наведені функції не вичерпують усієї повноти взаємодії культури і людського суспільства, проте дають певне уявлення про ті завдання, які вона покликана виконати.