1.1.4. Культурологічний метод

Метод культурології, за формулюванням М. Вебера, полягає в єдності розуміння і пояснення. Як система смислів з відповідною внутрішньою логікою, культура пізнається шляхом раціональної реконструкції культурно-історичного процесу. Водночас культура звернена до людської суб'єктності, тому потребує розуміння як цілісної інтуїтивно-смисл свої причетності дослідника до об'єкта пізнання. В культурології розуміння передує поясненню, направляє його і, в свою чергу, корегується ним.

Отже, пізнавальна модель аналізу культури передбачає кілька етапів. Починається культурологічне дослідження з гуманітарної проблематизації матеріалу, яка має описово-емпіричний характер. Вона передбачає виявлення парадоксальних еле ментів культурної системи: способу життя, мови, поведінкових і пізнавальних моделей, цінностей, антропологічних уявлень тощо. Культурологічна проблематизація спирається на роботу з текстом як джерелом культурних смислів, що, як вважає В. Біблер, визначає специфіку гуманітарного мислення.

У такому контексті потреба в осмисленні цих специфічних явищ постає як проблема зняття бар'єра нерозуміння чужої культури та вимагає здійснення компаративного аналізу культур. Співставлення культур може розгортатись як у діахронному, так і синхронному рядах. У ході такого діалогу актуалізуються власні цінності досліджуваної культури, виявляються її інваріантні та специфічні смисли.

На третьому етапі здійснюється синтез окремих культурних елементів в єдине ціле, виявляється неповторна конфігурація її культурних універсалій, що визначає унікальність культури. Характеризуючи цей етап, Е. Орлова зазначає наявність прагнення підкреслити специфічність аспекту розгляду соціокультурного життя, провести диференціацію культурних об’єктів за антропогенними (не метафізичними) засадами, побудувати інтегральну картину досліджуваної сфери явищ як такої, що породжується і підтримується людьми, ідентифікувати її як певний „тип культури”.

Слід зазначити, що образ світу, відтворений культурологом, є водночас об’єктивним і суб’єктивним. Він виростає із внутрішнього почуття цілого, яке віддзеркалюється в його частинах. Допустимість мета художнього мислення відрізняє культурологію від інших наук. Біля його витоків – наукова творчість М. Вебера. Його ідеальні типи культур представляють не логічно вибудовані моделі (що в принципі неможливо), а цілісні образи, утворені окремими, точно встановленими культурними рис л ми з драматичними взаємовідносинами між ними.

Четвертий етап культурологічного аналізу вимагає виявлення того, що може суперечити її парадигмі (наприклад, різні субкультури), проте виявляє в аналізі внутрішні зв'язки із цілим культури. На підсумковому етапі культура "вмонтовується в масштабні динамічні трансформації загального цивілізаційного розвитку. Німецький філософ Е, Кассірер стверджував, що головне завдання аналізу культури полягає в тому, щоб відтворити, загальний світ думок і почуттів, світ людяності, "єдиний космос", ті рушійні сили, відмінності, взаємодії, ту ментальну активність, які потрібні для її виникнення. Отже, вищим досягненням культурологічного аналізу є повнота розуміння, що спирається на повноту пояснення.