Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

кафедра філософії

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

Мелітополь, 2011

КУЛЬТУРОЛОГІЯ. Конспект лекцій з навчальної дисципліни. – МДПУ, 2011. – 115 с.

Укладач:

Будько М. В., к. філол. н., доцент

Ухвалено на засіданні кафедри

філософії

(протокол № 1 від 31 серпня 2011 р.)

Завідувач кафедри_____________

к. філос. н., доцент А. М. Землянський

МОДУЛЬ 1.

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

ЛЕКЦІЯ 1.1.

ТЕМА: КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Мета: Усвідомити специфіку культурологічного підходу до пізнання соціальної та природної дійсності.

Завдання: З’ясувати сутність культури як смислів, втілених у результатах культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.

Ключові поняття і терміни:

Антропологія – наука про походження, поведінку, фізичний, соціальний і культурний розвиток людини.

Артефакт – створений людиною, суспільством продукт культури.

Архетип – прообрази, вроджені психічні структури, які є результатом історичного розвитку людини.

Етос – узагальнена характеристика культури шляхом системи цінностей і поведінкового кодексу.

Контекст – загальні соціокультурні умови, що дають змогу виявити смисл людської життєдіяльності.

Культурна конфігурація – унікальна композиція зв'язків культурних елементів у системі певного історико-культурного типу.

Культурна система – впорядкована сукупність культурних елементів, яка характеризує унікальність певного історико-культурного типу, що історично склалася у практиці та свідомості певної людської спільноти.

Культурологія – наука, яка вивчає ціннісно-смислові аспекти культури.

Ментальність – світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Синергетика – міждисциплінарний науковий напрямок, який формує уявлення про альтернативність і нелінійність шляхів розвитку систем, здатних до самоорганізації.

Смисли культурні – ідеаціональні конструкти, які є значеннями для людини культурних об'єктів як знаків.

Універсалії культурні – інваріантна система понять осмислення світу, притаманна всім культурам і визначена базисни­ми потребами людини.

План:

1.1.1. Соціально-історичний контекст інституціалізації культурології.

1.1.2. Предмет культурології.

1.1.3. Категорії культурології.

1.1.4. Культурологічний метод.

1.1.5. Основні концептуальні парадигми культурології

1.1.1. Соціально-історичний контекст інституціалізації культурології

Рух соціального розвитку до політико-економічного співробітництва на основі компромісу і толерантності зумовлює визнання важливості освоєння людством гуманітарних цінностей, покликаних розкрити смисли та перспективи його буття. Культуроцентризм соціальних пріоритетів передбачає ґрунтування життєдіяльності людства на ціннісних значеннях культури. Наукові знання про культурне буття людства отримують праг-маточну сферу своєї реалізації. У міжнародній політиці та дипломатії гостро постає необхідність урахування культурних традицій різних країн. У державному управлінні па всіх його рівнях чітко усвідомлюється ефективність соціокультурних тех пологій. Культурної мотивації вимагає реалізація економічної політики. Очевидною є прагматична цінність культурних знань у сферах масової комунікації та бізнесу, Культуроцентрованість соціальних процесів у суспільстві виступає однією з передумов формування системного знання про культуру.

Важливим фактором інституціалізації культурологічного знання виступає також активізація самовизначення різних культур як спосіб протистояння стандартам західного способу життя, що є закономірною реакцією на процеси глобалізації світового співтовариства. Ситуація балансування світової цивілізації на межі культур вимагає усвідомлення рівноправності та унікальності культурних традицій. Відчування полікультурності планетарного середовища загострюється в соціокультурному контексті сучасності, який визначається як ситуація постмодерну. Постмодернізм як явище принципово антитра-диціоналістське щодо усталеного концепту західного світогляду ґрунтується на руйнуванні абсолюту прагматичності людського буття, раціональних цінностей буржуазного "здорового глузду". Постмодерна концепція релятивізму істини передбачає діалог, взаємодію, взаємозбагачення, культивує унікальність кожної культурної традиції.

Сучасна соціокультурна ситуація характеризується також зміною антропологічного виміру буття. Постіндустріальний тип соціальності базується на інтелектуальних взаємодіях з принципово творчим характером праці. Поліфонічність знань особистості забезпечує її професійну мобільність на сучасному динамічному ринку праці. Інтелектуальне виробництво стає основою цивілізації високих інформаційних технологій також завдяки зміні епістемологічної парадигми. Створення теорії відносності та квантової теорії позбавило науку якісних характеристик наочності, зруйнувало класичні уявлення про раціональну впорядкованість дійсності, викликало оформлення некласичної та постнекласичної наукових картин світу з принциповою неможливістю єдиного філософсько-методологічного підходу. Сутнісними рисами новітньої поліцентричної науки стають розповсюдження міждисциплінарних форм пізнання, відмова від сцієнтизму, поліконцептуальність, гіпотетичність, неоднозначність інтерпретацій, зближення наукових і позанаукових методів пізнання, актуалізація гуманістично - рефлексивних його методів. З огляду на це становлення культурології як сфери наукового знання виступає провідною інтелектуальною тенденцією нашого часу.

Інституціалізація культурології іде поруч з актуальними процесами інтелектуальної інтеграції, яка виявляється у взаємодії донедавна далеких одна, від одної наук і виникненні на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, екології, біофізики тощо, Інтегративні тенденції сучасного інтелектуального руху реалізуються також у поєднанні зусиль різних наукових дисциплін у комплексному вивченні тих чи інших проблем, намаганні отримати об'ємну, голографічну модель досліджуваного явища на основі спільних методологічних засновків. Культурологія з її принциповою неможливістю абсолютизації єдиного теоретичного дискурсу в культивуванні унікальності кожної культурної традиції є також інтегративною сферою знання. Визнання культурології й актуалізація культурологічної свідомості пов'язані з почуттям загрози цивілізації в цілому та загальним поворотом до проблем цілісності суспільства і цілісності біосфери.

Культурологія народжена на перехресті філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, археології, релігієзнавства, соціології, мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Культурологія належить до соціогуманітарних наук, однак активно використовує методи природничих наук.

Це співіснування, взаємовплив, взаємопроникнення різних типів знання сприяє створенню цілісної моделі культури.

Специфіка культурології саме в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Слід додати, що сучасна соціально-історична ситуація в Україні зумовлює специфічні фактори інституціалізації культурології як сфери наукового знання. По-перше, необхідність у висококласних фахівцях у верхньому ешелоні влади зумовлює важливість їх фундаментальної гуманітарної освіченості та ерудованості. По-друге, стрімкий розвиток процесів інтеграції України у світову спільноту потребує нових навичок міжнародної комунікації з принципово неагресивним, толерантним ставленням до інших культурних традицій. По-третє, посилення ролі етнічного фактора в українському суспільстві як умови збереження національно-державної консолідованості актуалізує проблему розвитку культурної компетентності усіх активних членів суспільства.