Права та обов'язки власників землі і землекористувачів

Регламентуючи правомочності власності, чинне земельне законодавство закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки власників земельних ділянок.

Так, відповідно до ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши- рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Обов'язки власників земельних ділянок законодавець закріпив у ст. 91 Земельного кодексу України. Вони полягають в:

а) забезпеченні використання земельної ділянки за цільовим призначенням;

б) додержані вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасній сплаті земельного податку;

г) не порушені прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищенні родючості ґрунтів та збереженні інших корисних властивостей землі;

д) своєчасному наданні відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотриманні правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) збереженні геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Правове регулювання охорони та раціонального використання земель

Охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки - невід'ємна умова усталеного економічного й соціального розвитку України як суверенної держави1. Оскільки земля є одним із основних компонентів навколишнього природного середовища, то охорона довкілля, в тому числі й правова, одночасно охоплює і охорону та раціональне використання землі2.

Важливе значення в регулюванні охорони та раціонального використання земельних ресурсів відіграють наступні нормативно-правові акти: Конституція України, Земельний кодекс України, закони України: «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року № 1389-XIV3, «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV4, «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року № 963-IV5, постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-XII6 та ін.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Розділ VI Земельного кодексу України повністю присвячений врегулюванню відносин з охорони земель в Україні. Але його правові норми виявилися не зовсім дієвими і як наслідок - Верховна Рада України 19 червня 2003 року прийняла Закон України «Про охорону земель»1.

Стаття 162 Земельного кодексу України визначає, що охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель (ст. 163 Земельного кодексу України).

За своєю суттю правова охорона земель є видом комплексних правовідносин. Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов'язки людини. Вони можуть бути формально визначені (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необхідних формальних ознак (наприклад, природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими2.

Правова охорона земель сприяє зміцненню законності в галузі земельних відносин. Ці поняття взаємопов'язані. Правова охорона земель і законність передбачають:

-наявність необхідних законодавчих та інших правових актів;

-точне застосування і неухильне дотримання вимог закону державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами, землевласниками і землекористувачами;

-неминучість відповідальності за порушення чинних норм права, спрямованих на охорону земель3.

Значне місце серед заходів щодо охорони земель відводиться їх меліорації. Меліорація земель відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» та Земельного кодексу України

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:

-забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;

-пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами;

-повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України;

-поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель (ст. 3 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Ефективність охорони земель в багатьох випадках залежить від дієвості тих норм права, які регулюють її охорону. Тому важливо мати правові норми, які б забезпечували надійну охорону земель. Будь-яка правомочність має значення лише тоді, коли реально забезпечується, інакше вона втрачає своє значення, силу і дієвість.

Законодавче визначення поняття «раціональне використання землі» відсутнє. У науці під раціональним використанням землі необхідно розуміти досягнення потрібного результату від господарської експлуатації землі при мінімальних затратах з одночасним її збереженням і покра­щенням в процесі використання.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови і межі використання земель для конкретних цілей згідно з категоріями земель1.

Зміна цільового призначення земель згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико- культурного призначення.