2.2. Спосіб вчинення

З метою найбільш повного розкриття вбивств необхідно встановити спосіб вчинення. Якщо спосіб підготовки, як раніше нами відмічалося, може бути відсутнім в структурі способу вчинення вбивства з розчленуванням трупа, як іноді може бути відсутнім і спосіб прихо­вування, то спосіб вчинення вбивства поряд зі способом розчленування є його обов'язковими елементами (схема 1.1.).

Класифікація способів вчинення вбивств в криміналістичній літературі розроблена досить повно. Так, Борисенко І.В. поділяє їх на дві групи: умисні і необережні. В залежності від застосування знарядь і засобів класифікує на вбивства, що вчиняються: 1) без застосування яких-небудь знарядь і засобів (нанесення потерпілому смертельних ударів руками і ногами, задушення рука­ми тощо); 2) за допомогою певних засобів [18; 135].

Для вбивств даної категорії характерний механічний (фізичний )спосіб по­збавлення життя потерпілих: нанесення потерпілому ушкоджень тупими, твер­дими, колючо-ріжучими, рублячими предметами, задушення петлею або шля­хом закриття м'яким предметом дихаючих органів (рота і носа). Частіше знаряд­дями вбивства були колючо-ріжучі знаряддя, в більшості - різноманітні ножі (47%); на другому місці - тупі предмети: молотки, цеглини, предмети побу­тового призначення (25%); інколи такі вбивства скоювалися шляхом нанесення ушкоджень руками і ногами (16%); менш поширеними є хімічні способи вчинен­ня вбивств (6%) (при вбивствах з розчленуванням трупа, це, як правило, отруйні речовинами). Випадки застосування вогнепальної зброї поодинокі (2%). Мають місце і термічні способи вчинення вбивств (використання при вбивстві горючих і вибухових речовин) (4%). Убивство шляхом застосування вибухових речовин одночасно є однією з форм розчленування і останнім часом нерідко застосо­вується злочинцями при здійсненні вбивств на замовлення.

Незрідка вищеперелічені дії вчинюються в комплексі. При сексуально-садистських вбивствах використовувалося задушення жертви, яке часто поєднується із використанням колючо-ріжучих знарядь.

Щодо використання горючих речовин, то слід зазначити, що при вбивстві з розчленуванням трупа ці дії утворюють один із способів приховування, а не вчинення вбивства, оскільки злочинець вдається до них з метою подальшого знищення розчленованих частин шляхом їх спалення вже після вчинення вбив­ства і розчленування трупа. Вбивства з розчленуванням трупа охоплюють найрізноманітніші види вбивств на міжвидовому рівні, чим пояснюється і своєрідність досліджуваного виду злочинів - використання злочинцем різноманітних способів їх вчинення [32; 76].

2.3. Спосіб розчленування

Специфічною особливістю способу вбивств з розчленуванням трупів є те, що, крім комплексу по приготуванню, вчиненню і приховуванню, його зміст становить і такий структурний елемент як спосіб розчленування. Він грає важли­ву роль, і без його вивчення, як основного елемента системи, практично немож­ливе встановлення способу вбивства з розчленуванням загалом.

Дефензивне розчленування найчастіше зустрічається в судово-слідчій прак­тиці в цей час. Звернемося до матеріалів кримінальної справи, що ілюструє при­клад типового дефензивного розчленування. На протязі тижня (12.09.93-18.09.93р.) у різних районах міста Х. було виявлено розчленовані частини трупа. Деякі частини трупа зазнали впливу во­гню. Судово-медичним дослідженням частин тіла невідомої людини (при їх зіставленні) було встановлено, що виявлені частини тіла належать одній людині. Було порушено кримінальну справу, однак особу загиблого і злочинця не було встановлено і слідство було припинене.

13.01.97. від громадянки А. надійшла заява щодо зникнення безвісти (більше трьох років тому) її сина Б. Після цього, було встановлено особу загиблого, час­тини трупа якого було знайдено у період з 12.09.93-18.09.93 р., а попереднє слідство відновлене. У ході проведених слідчих дій було встановлено, що вбив­ство Б. вчинила гр-ка М., яка жила разом з ним. М. показала, що Б. був її співмешканцем і в стані алкогольного сп'яніння розпочав з нею сварку, завдаю­чи ударів в ділянку живота і голови. Після цього взяв сокиру і став загрожувати вбивством. М. схопила лежачий на столі кухонний ніж і нанесла співмешканцю декілька колото-різаних ушкоджень в ділянку лівої бічної поверхні грудної клітки, що спричинило смерть потерпілого. З боязні понести покарання, труп розчленувала, використовуючи при цьому набір кухонних ножів і пилку. Після цього стала розносити по частинах у різні райони міста Х. З метою подаль­шого приховування злочину (перешкоджання встановленню особи потерпілого) частини тіла обливала гасом і підпалювала [16; 68].

Слід зазначити, що, якщо стадія підготовки в подібного роду справах («по­бутових вбивствах») може бути відсутньою (наприклад, вчинення вбивства внаслідок раптово виниклого наміру, необхідної оборони), то дії з розчленуван­ня і приховання трупа досить часто продумуються злочинцем.

Офензивне розчленування, на думку В.П. Колмакова, являє собою відділення частин тіла від живої людини або частин трупа убитої людини [17; 195]. При цьому зло­чинець внаслідок цього розчленування отримує бажане для нього задоволення. Офензивне розчленування може бути прижиттєвим і посмертним, в першому випадку саме розчленування заподіює смерть. В історії відомо немало ви­падків прижиттєвого офензивного розчленування. Мова йде про розчленування, яке санкціонувалося державою - застосовувалося як покарання. Як законний (в юридичному значенні) вид смертної страти.

У Римській імперії страта здійснювалася шляхом спалення, повішення, утеплення, колесування, скинення в провалля і особливо часто - обезголовлю­вання, причому в Республіці для цього застосовували сокиру, а в Імперії - меч. У середньовічній Росії смертна кара (за Укладенням 1649 року) розподілялася на звичайну (просту) і кваліфіковану. До простої відносилися повішення, обезголовлювання і утеплення, до кваліфікованої - спалення, четвер­тування, колесування, посаження на кіл, закопування живцем в землю.

Обезголовлювання було одним з найбільш поширених видів страт і здійснювалася шляхом відсікання голови від тіла ударом меча. Завдання ката - вмить досягнути гострим лезом спинного мозку, щоб внаслідок шоку засудже­ний втратив свідомості. Мечем (або сокирою) рубали голови в Древньому Римі, в Османській імперії і в середньовічній Європі. Таким способом були страчені монархи світу - англійські королі Річард II і Карл І, шотландська королева Марія Стюарт, французький король Людовік XVI і його дружина Марія-Антуанетта.

Четвертування полягало в почерговому відсіканні рук і ніг, а потім вже го­лови. Особливо часто застосовувалося до всякого роду бунтівників і бунтівниками. У Росії таким способом були страчені самозванець Анкудінов, що видавав себе за покійного царя Василя Шуйського, і представник великого антиурядового повстання Степан Разін (обидва в XVII ст.).

Розривання тіла, як вид страти виконувався двома способами: тіло прив'язували за ноги до верхівок двох нахилених дерев, а потім розрізали вірьовку, що з'єднувала верхівки або тіло прив'язували за ноги до двох коней, яких пускали навскач в протилежні сторони.

Колесування як спосіб розчленування полягав в наступному. «До ешафота прив'язували в горизонтальному стані андріївський хрест, зроблений з 2-х колод. На цьому хресті розтягували злочинця так, щоб обличчям він був звернений до неба; кожний його край лежав на одній з гілок хреста, і в кожному місці кож­ного зчленування він також був прив'язаний до хреста. Потім кат, озброєний залізним чотирикутним ломом, завдавав ударів в ту частину тіла, яка лежала над виїмкою ...».

Вся­кого роду нестандартні страти застосовував Іван Грозний. Наприкінці липня 1570 року, коли на Красній площі в Москві відбулися масові страти, цар наказав у багатьох «вирізати з живої шкіри ремені, а з інших зовсім зняти шкіру і кож­ному своєму придворному визначив, коли і як той повинен померти: у одних на­казав відрубати праву і ліву руку і ногу, а потім тільки голову, іншим же розру­бати живіт, а потім відрубати руки, ноги, голову».

Адам Олеарій у путьових записках про Московію XVII ст. описує ще один вид прижиттєвого розчленування, коли за допомогою батога кат с кожним уда­ром по спині разом відриває шматок м'яса, відповідний товщині батога. Подібна страта застосовувалася ще в XIX ст. при Миколі І, коли формально смертної страти не існувало.

Обезголовлювання, як різновид страти, застосовується на практиці зараз в Саудівській Аравії, закріплене в законодавстві Йєменської Арабської Республіки і Об'єднаних Арабських Еміратів. Так, в Ірані, в жовтні 1987 року було страчено трьох чоловік шляхом скинення зі скелі. Цей вид смерті їм запропону­вали на вибір, причому альтернативними варіантами були: обезголовлювання або задавлення насмерть. У Саудівській Аравії відсікання голови проводиться публічно, і глядачі можуть ще 45 хвилин «любуватися» тілами страчених, що кровоточать [21; 43].

Екскурс в історію показує, що всі вищепоказані види розчленування, безу­мовно, є офензивними. Всі вони мають ознаки офензивного прижиттєвого розчленування, а ритуали виконання були розраховані саме на показовість. За­стосування того чи іншого способу розчленування, як виду смертної страти, ма­ло за мету не полегшити страту, а посилити страждання засудженого.

Характерні ознаки офензивного розчленування мають і так звані ритуальні вбивства, що часто супроводжуються поїданням частин тіла жертв. Французький письменник Жан Поль Бурре описує одну з сект «люциферів», що називається «Цигане-блазні». Прихильники цієї секти здійснюють свої ритуали, які називаються повним присвяченням, вночі в околицях великих європейських міст. Члени секти викра­дають людину, переважно дитину і проводять сам ритуал. При світлі факелів накривають ритуальний стіл, на якому розкладають предмети своєї жахливої літургії: ніж про шести лез для жертвоприносин, невеликий олтар, прикрашений зображенням зелених драконів. Потім жертву прив'язують до стола, пофарбова­ного в червоний колір, і жрець піддає її жахливим катуванням, вирізаючи магічні знаки (найбільш поширений з них - свастика) на живому тілі. Сектанти, перш ніж перейти до літургійного банкету, співають канибальскі гімни, а потім з'їдають серце й інші органи жертви. Ритуальні вбивства, що супроводжуються розчленуванням тіла жертви, існують і в ряді африканських країн. У 1989 році в Зімбабве були виявлені тіла двох покалічених дівчат. Їх геніталії, язики і частини внутрішностей були вийняті для продажу як амулети, що приносять щастя [21; 48].

Визначення виду розчленування дає слідчому можливість встановлення цілей розчленування, які в свою чергу дозволяють висувати версії про характер, мотиви і цілі, особу злочинця. Однією з ознак офензивного розчленування є надзвичайно недоцільне знівечення тіла: розпорювання живота, відрізання гру­дей і статевих органів, видобування внутрішностей, здирання шкіри з тіла. Вив­чення судово-слідчої практики розслідування серійних вбивств з розчленуван­ням тіла жертви показало, що вбивці, як правило, наносили ненормальні рани вмираючій або убитій ними людині. При цьому характерні безладність і безцільність знівечення. У залежності від форми сексуального відхилення для таких вбивць характерними є і ознаки незвичайних дій з трупом, розчленування трупа на дуже дрібні частини, нанесення величезної кількості ушкоджень, що може свідчити про садистські схильності або про вчинення вбивства психічно неповноцінною особою [12; 122].

Примітною в цьому відношенні є кримінальна справа по обвинуваченню Едмунда Д. У обвинуваченого були відмічені порушен­ня, що мають характер сексуальних відхилень {фетишизм і некрофілія). Дана форма статевої ненормальності рідко зустрічаються. Некрофілія є різновидом фетишизму, при якому в ролі фетиша виступає мертве тіло людини. У літературі дуже рідкісні випадки опису некрофілії, то­му вважаємо доцільним, приділити увагу одному з них, описаному в останні роки. Едмунд К. звинувачувався у вчиненні трьох вбивств за період 1970-1983 рр., в процесі яких вирізав у жертв статеві органи, а також в п'яти оскверненнях трупів, зв'язаних з тими ж діями. Проведене неврологічне і психіатричне обсте­ження Д. не виявило у нього органічних поразок центральної нервової системи. Відсутні також і ознаки розумової відсталості або психічного інфантилізму. У 1970 р. К. випадково познайомився з жінкою і домовився про вчинення з нею статевого акту. Жінка запросила його до себе додому і на шляху до будинку, проходячи через ліс, К. убив її, вирізав у трупа статеві органи, які потім викори­став як фетиш при мастурбації. Боячись покарання за вчинені дії, К. починає розкопувати могили, вирізає у трупів жінок статеві органи і молочні залози, які потім пришивав до виготовленого з ганчір'я манекена. Під час мастурбації по­ступово знімав надітий на манекен жіночий одяг, обмацував пришиті до нього груди і статеві органи, а після неодноразового використання статеві органи ви­кидав або спалював, а манекен размонтовував. Подібним чином поступав і в кожному подальшому випадку, коли добував жіночі статеві органи, заздалегідь убивши жертву.

У 1981 році, прогулюючись по передмістю Варшави серед ночі, побачив на вулиці самотню жінку і вирішив вирізати у неї статеві органи. Вбив жінку декількома ударами, здійснив свій задум і вранці повернувся в Познань. У 1982 році повернувся на кладовище, де дев'ять місяців тому вирізав статеві органи у трупа жінки, але трупа не знайшов, і тоді вбив 11-літню дівчинку, що випадково зустрілася, вирізав статеві органи з її трупа. Через п'ять місяців, у травні 1983 року, після перегляду фільму «Вовчиця» відчув сильне статеве збудження і найближчої ночі знову відправився на кладовище. Розкопав могилу, розкрив труну і за допомогою перекиненої через огорожу вірьовки витяг з могили труп жінки. Вирішив зняти з трупа всю шкіру передньої поверхні тулуба разом з молочними залозами і статевими органами, для чого став відділяти її з рівня пле­чей, але в цей час був помічений нарядом міліції, від якого сховався. Прийшов­ши додому, вирішив убити першу жінку (крім співмешканки), яка зайде в квар­тиру і зняти з неї шкіру подібним образом. Через декілька днів його було за­арештовано [16; 89].

Звертають на себе увагу висновки судово-сексологічної експертизи: «...в основі вчинених Едмундом К. вбивств лежать сексуальні мотиви, але дані дії не є вбивством з хтивості (сексуальним садизмом), оскільки сам процес вбивства не мав сексуального забарвлення». І хоч злочинець отри­мував задоволення не в самому факті розчленування, проте, в даному прикладі простежуються всі ознаки офензивного розчленування, які полягають в тому, що:

- вбивця проводив зняття шкіри, відносячи з собою частини з грудними за­лозами і зовнішніми статевими органами;

- не робилося спроб до приховування трупа і перешкоджання встановлення особи вбитого. Злочинець після неодноразового використання спалював або ви­кидав статеві органи, але цілей приховування це не переслідувало, бо викидав він їх через «непридатність».

Випадки офензивного розчленування зустрічаються в судово-слідчій прак­тиці досить рідко. Вивчення судово-слідчої практики на сьогодні, свідчить про те, що набагато частіше зустрічаються справи, що поєднують в собі ознаки як офензивного, так і дефензивного розчленування. Після укладення договору купівлі-продажу квартири між Б. і Є., останній, з метою позбавлення від матеріальних витрат по сплаті вартості придбаного, вчи­нив вбивство Б. - колишнього власника квартири. Після вбивства, злочинець відрізав ножем ліву вушну раковину потерпілого і приніс додому, де пред'явив її дружині як свідчення вчиненого злочину. В той же день, продовжуючи свої злочинні наміри, маючи єдиний намір на вбивство всіх колишніх власників квартири, Є. кухонним ножем з особливою жорстокістю і в присутності своєї дружини відрізав праву вушну раковину у І. (сина вбитого Б.), заподіявши по­терпілому відчуття болю. Після цього, став наносити удари ножем в голову і ту­луб, заподіявши колото-різані поранення потерпілому, внаслідок чого від гос­трої втрати крові наступила смерть. З метою приховування злочину обезголовив труп ножем, голову спотворив і закинув на дах підстанції високого напруження, а тіло викинув з балкона своєї квартири і приховав в каналізаційному люці.

Аналізуючи матеріали даної кримінальної справи, можна виділити таку оз­наку офензивиого розчленування, як отримання задоволення злочинцем від мук, заподіяних потерпілому в процесі відчленування вушної раковини. Причому, елементи офензивного розчленування присутні в обох епізодах вбивств: при вбивстві Б. відчленування носить посмертний характер, а при вбивстві І. - при­життєвий. Разом з тим, при розчленуванні трупа І. простежуються і цілі дефензивного розчленування: знівечення трупа, направлене на перешкоджання вста­новленню особи (виколювання очних яблук тощо); винесення розчленованих частин за межі місця вчинення вбивства.

Умисне розчленування вчинюється способом, який має свої специфічні оз­наки, що характеризують його. Тому виходячи з дифе­ренціації розчленування на види (офензивне, дефензивне і змішане) відповідно слід виділяти: офензивний, дефензивний та змішаний способи розчленування (додаток 1.2.).

Класифікуючи розчленування за формою і обсягом, І.В.Борисенко критерієм такого розмежування вважає цілі, які переслідують злочинці, а також умови й особу злочинця. З урахуванням цього, за обсягом, умисне розчленуван­ня поділяється на 3 групи:

1. Декапітація - відділення тільки голови від трупа людини (мета - перешкодити встановленню особи вбитого).

2. Часткове (неповне) - полягає у відділенні частин тіла по суглобах, голова відділяється в ділянці шийних хребців, рука в плечових суглобах, ноги в тазо­стегнових, крім того, до цієї ж групи відноситься перерубування трупа в ділянці живота, відділення голови і ніг з залишенням рук у тулуба.

3. Повне - розчленування трупа на дрібні частини. Відповідно розрізнюють і форми:

1. Проста форма розчленування. Проводиться злочинцем з метою полегшити транспортування і подальшого приховування трупа. До цієї форми відноситься і розчленування трупа без його знівечення, оскільки для вбивці бай­дуже чи буде встановлено особу вбитого.

2. Знівечення. Основна мета розчленування в формі знівечення полягає у перешкоджанні встановленню особи вбитого.

3. Комбінація простої форми і знівечення. Цілями при цьому є: полегшення транспортування і приховання частин трупа, а також прагнення злочинця уне­можливити встановлення особи убитого у разі виявлення частин трупа. При цьому необхідно відмітити відмінну рису цієї форми розчленування від другої. Якщо при знівеченні злочинець переслідує тільки одну мету - перешкоджання встановленню (ідентифікації) особи, то при комбінації простої форми і знівечення, крім зазначеної, характерна і друга мета - полегшення транспорту­вання і приховування трупа.

4. Розчленування з використанням транспортних засобів.

5. Розчленування з використанням вибухових пристроїв та вибухових речовин.

У залежності від знарядь, що використовуються зло­чинцем для розчленування, виділяються: розпилювання, розрізання, розриван­ня, розрубування, розтин трупа. Якщо розчленування вчинюється без розрубування кісток, то це свідчить про крайню обережність, якої дотримувався злочи­нець при розчленуванні, боячись розрубуванням кісток або розпилюванням привернути увагу сторонніх. Розрубування і розпилювання навпаки, говорить про те, що розчленування відбувається в ізольованому приміщенні, а вбивця не боявся шумом привернути до себе підозру [18; 137].

Частіше за все, розчленування тіла вчинюється за допомогою гостро-рублячого предмета, як правило, сокирою (62%). При цьому, розтин виступає допоміжними діями щодо розрубування, а ніж застосовується як підсобний інструмент. Однак, в практиці відомі і випадки розчленування трупа за суглобами виключно ножем. Ю.С.Сапожников зазначає, що «... розчленування трупа за суглобами. .. робиться звичайно особами, знайомими з анатомією, які, як правило, мають відношення до медичної галузі». Так була кримінальна справа, де 17-літній вбивця розчленував труп жертви за суглобами, використовуючи один ніж, не во­лодіючи якими-небудь професійними навичками в галузі медицини і ана­томії. Примітне, що у висновку експертизи вказувалося на професіоналізм механізму розчленування. Як було встановлено в процесі розслідування, злочинець проводив розчленування тіла за суглобами ножем, щоб не при­вертати уваги сусідів шумом, який би неминуче виник у процесі розрубу­вання кісток сокирою [31; 173].

Підводячи підсумки, слід відмітити практичне значення розділення способу розчленування за обсягом, формою та характером. Саме форма, обсяг і характер розчленування відображують ознаки того чи іншого способу розчленування. В залежності від них можна зробити висновки щодо особи злочинця, умов, за якими відбувалося розчленування та використаних при цьому знарядь.