Методика виконання роботи

1. Накреслити схему системи вентиляції з вказівкою прямих ділянок і місцевих опорів (рис. 5.1).

2. Виходячи з витрат повітря по приміщенням і групам приміщень і орієнтовних значень швидкостей повітря (швидкість в магістральних повітроводах – 18…21 м/с, в відводах – 8…10 м/с), визначити діаметри

окремих ділянок повітроводів.

3. Округлити діаметри (розміри перерізів) повітроводів до близьких значень по стандарту і уточнити швидкість повітря на окремих ділянках.

4. На схемі системи вентиляції намітити основну магістральну лінію, яка по попереднім міркуванням має найбільший опір. Римськими цифрами позначити вузлові точки, тобто точки, в яких відбувається розділення або з’єднання потоків повітря чи закінчується основна магістраль. Нумерація виконується з кінця магістралі. На рис. 6.1. основна магістраль позначена вузловими точками I, II, III, IV, V, VI.

5. Усю магістраль розбити на окремі ділянки повітроводу, в яких швидкість і витрата повітря, а значить і переріз, є сталими. Такі ділянки (початок і кінець) позначити арабськими цифрами. Для кожної ділянки записати (на виносній полиці) витрату повітря , м³/с; швидкість повітря , м/с; діаметр повітроводу , м і його довжину , м.

6. Аналогічно провести розбивку відгалужених повітроводів на групи вузлових опорів і ділянки з відповідним цифровим позначенням.

7. Визначити коефіцієнти місцевих опорів на всіх ділянках і в групах вузлових опорів. Дані занести в таблицю.

8. Визначити втрати тиску на тертя (лінійні втрати). Дані занести в таблицю. В розрахунках можна використовувати формули для визначення втрат тиску на тертя, яке приходиться на 1 м довжини прямих ділянок повітроводів.

9. По кожній групі вузлових опорів визначити сумарний повний опір ділянок. Наприклад, в групі IV-V складають ділянок 12-4 і 4-5.

10. Визначити вузловий тиск . В вузлі II підраховують на ділянці 1-2 , включаючи повітророзподільник I, і на ділянці 7-2 ,

включаючи повітророзподільник VII. Середній вузловий тиск в вузлі II

буде = 0,5( ). В вузлі III знаходять як суму і

повного опору на ділянці 2-3, а – як повний опір на ділянці 8-3,

включаючи повітророзподільник VIII. В свою чергу середній вузловий

тиск в вузлі III і т.д. В вузлі IV виконуються

співвідношення т а .

Різниця вузлових тисків і не повинна перевищувати 10%.

Якщо вона більше 10%, треба зрівняти значення вузлових тисків зміною

перерізу повітроводу відгалуження, а якщо це неможливо (змінити

) при < , то у відгалуження встановлюють додатковий опір

(дросель чи шайбу), як наприклад, на ділянках 8-3 і 10-12.

11.Вузловий тиск в останній вузловій точці ( в нашому прикладі – це т.VI)

визначає повний аеродинамічний опір системи вентиляції і дає

необхідний мінімальний повний тиск вентилятора. Повний тиск

вентилятора, по якому його підбирають, визначають як мінімальний

тиск плюс 10% запасу, тобто

. (5.9)

12. Дросельну шайбу розраховують по величині надлишкового тиску

в відповідній вузловій точці, наприклад в точці III .

Коефіцієнт місцевого опору шайби

, (5.10)

де – динамічний тиск (напір) на ділянці, де встановлено

шайбу (наприклад, на ділянці 3-8), Па.

По величіні з графіка (рис. 5.2) знаходять відношення площі отвору

шайби до площі перерізу труби , а потім і діаметр

шайби .

Втрата тиску в дросельній шайбі дорівнює

. (5.11)

Рис. 5.1. Схема системи вентиляції

Рис. 5.2. Залежність коефіцієнта місцевого опору дросельної шайби від її відносної площі