4.Характеристика етапів розвитку світової валютної системи

В історичному аспекті розрізняють три світові валютні системи. Перша склалася наприкінці XIX ст. Вона отримала назву системи золотого стандарту. У цій системі основою грошового обігу було золото. Основними ознаками цієї системи були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют та їхня здатність вільно обмінюватися на золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. Завдяки цьому забезпечувалися повна конвертованість світових грошей, сталість їх купівельної спроможності та валютних курсів, стабільність світових цін. За функціонування золотого стандарту реалізація товарів здійснювалася за цінами, які в середньому відповідали вартості цих товарів, а золото, маючи власну вартість, було важливим фактором ціноутворення.

Друга світова валютна система почала формуватися в 30-ті роки ХХ ст. Вона базувалася на золотовалютному стандарті (золотовалютна система) і юридично закріпилася на міжнародній конференції у Бреттон-Вудсі (США) у 1944 році. їй були властиві такі елементи: збереглася роль золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак зв’язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберіг зовнішню конвертованість у золото, офіційно курси валют установлювалися шляхом визначення їх золотого вмісту і відповідно до цього твердо фіксувалися щодо доллара.

У січні 1976 року на Ямайці у Кінгстоні представники МВФ поклали початок утворенню Ямайської (третьої) валютної системи - (системи нерозмінних кредитних грошей), що почала функціонувати після ратифікації держав-учасниць з квітня 1978 року. її зміст:

1) проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабів цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць;

2) знято будь-які обмеження його приватного використання. Таким чином, золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чікаго, Токіо сформувалися міжнародні ринки золота. Втративши статус світових грошей, золото продовжує залишатися високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна завжди на випадок необхідності стабілізації платіжного балансу продати за відповідну валюту;

3) Кінгстонська угода поставила за мету перетворити утворену МВФ ще у 1969 році колективну міжнародну одиницю - "спеціальні права запозичення" (Special Drowing Rights) - СДР - у міжнародний засіб розрахунків і платежу. Система взаємозв’язку "зо-лото-долар-національна валюта" трансформувалася у нову структуру - "СДР-національна валюта".

Срс №3. Тема 3. Міжнародний валютний ринок

1. Валютні ринки, їх особливості та структура.

Валютний ринок у широкому розумінні – це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

• уніфікована техніка валютних операцій;

• безперервність здійснення операцій;

• інтернаціоналізація валютних ринків;

• широке використання електронних засобів зв’язку;

• нестабільність валют;

• страхування валютних та кредитних ризиків;

• перевантаження спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними.

• Валютні ринки є позабіржовими, вони цілодобово функціонують у всіх країнах світу. Крім цього, існує цілий ряд похідних валютних інструментів — деривативів, якими торгують на біржах.

• Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднані у світову систему. Ця система дозволяє банку в будь-якому валютному центрі здійснювати угоди на такій основі:

• І рівень: Роздрібна торгівля. Угоди на одному національному ринку, відповідно до яких банк-дилер під час купівлі-продажу безпосередньо взаємодіє з клієнтом.

• II рівень: Оптова міжбанківська торгівля. Угоди на одному національному ринку, згідно з якими два банки взаємодіють один з одним з допомогою валютного брокера. Це, по суті, міжбанківський ринок.

• ІІІ рівень: Міжнародна торгівля. Угоди між двома і більше національними ринками, відповідно до яких банки різних торговельних центрів взаємодіють один з одним. Такі угоди можуть включати арбітражні операції на двох чи трьох ринках.

Для кращого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати його за такими основними ознаками:

1) за територією:

• світовий ринок;

• регіональний ринок;

• національний (валютний) ринок;

2) за засобами регулювання (режимом) ринку:

• ринки вільного курсоутворення;

• ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням;

3) за типами угод відповідно до строків:

• ринок поточних (негайних) операцій;

• ринок строкових операцій;

4) за функціями:

• обслуговування міжнародної торгівлі;

• суто фінансові трансфери (спекуляція, хеджування, інвестиції);

5) за застосуванням валютних курсів:

• з одним режимом;

• з кількома режимами.