2. Ризики в діяльності міжнародних фірм та заходи їх регулювання.

Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик.

Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:

• попереднє обговорення;

• міжнародне спільне підприємство;

• стратегія діяльності;

• страхування ризику.

У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.

Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.

Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК у країнах, що приймають, серед яких найважливіше місце займають:

• планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;

• максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;

• мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.

Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.

3. Міжнародна диверсифікація портфелів.

Портфель цінних паперів — це сукупність цінних паперів, що належить одній фізичній або юридичній особі та виступає цілісним об’єктом управління.

Головна мета формування портфеля цінних паперів полягає у досягненні найбільш оптимальної комбінації ризику та доходу інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму та одночасно збільшити його дохід до максимуму.

Головним принципом портфельного інвестування є диверсифікація вкладень. Це означає, що інвестору не слід вкладати всі кошти в якісь одні цінні папери, яким би вигідним не здавалося це вкладення.

інвестора, то максимального скорочення ризику можна досягти з кількістю 40—70 різних цінних паперів. Так, стосовно корпоративних цінних паперів ідеться про диверсифікацію між паперами різних емітентів, для державних боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань) — між паперами різних серій випуску тощо. Можна проводити також галузеву та регіональну диверсифікацію.

Інвестори, що здійснюють інвестування у міжнародному масштабі, проводять до того ж і покраїнову диверсифікацію. Це дає їм можливість визначитись із процентним співвідношенням між цінними паперами різних країн (наприклад, 70 % — американські цінні папери, а 30 % — японські).

СРС №9. Тема 9. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

1. Платіжний баланс і зовнішній борг України.

У 2012 році дефіцит зведеного платіжного балансу становив 4.2 млрд. дол. США (у 2011 році – 2.5 млрд. дол. США). Формування дефіциту було зумовлено розширенням від’ємного сальдо поточного рахунку до 14.8 млрд. дол. США (порівняно з 10.2 млрд. дол. США в 2011 році) через:

1) несприятливу кон’юнктуру на світових товарних ринках (окрім продукції АПК) та рецесійні процеси в країнах – основних торгових партнерах, насамперед європейських: у результаті зростання експорту товарів уповільнилося до 0.6%;

2) високі інвестиційні потреби вітчизняної економіки (через підготовку до ЄВРО-2012 і необхідність підвищення енергоефективності) та зростання реальних доходів населення високими темпами (у результаті імпорт товарів збільшився на 5.4%).

Дефіцит поточного рахунку в 2012 році зріс до 14.8 млрд. дол. США або 8.4% від ВВП (у 2011 році – 10.2 млрд. дол. США або 6.3% від ВВП). Головним чинником цього було збільшення від’ємного сальдо торгівлі товарами до 20.5 млрд. дол. США порівняно з 16.3 млрд. дол. США в 2011 році. В умовах несприятливої кон’юнктури на світових товарних ринках (окрім продукції АПК) і відповідного уповільнення темпів зростання експорту товарів (до 0.6%) високі інвестиційні потреби української економіки та зростання купівельної спроможності населення зумовлювали продовження зростання імпорту товарів вищими темпами (5.4%).

Валовий зовнішній борг України за станом на 1 січня 2013 року становив 135 млрд. дол. США. Зростання номінального обсягу валового зовнішнього боргу протягом 2012 року (на 8.8 млрд. дол. США) було зумовлено значними зовнішніми залученнями реального сектору економіки. Водночас банківський сектор продовжив скорочувати свої

зовнішні зобов’язання. Відносно ВВП борг скоротився до 76.6% порівняно з 77.3% на початок року.