2. Доктрина прямої дії права Європейського Союзу.

Принцип верховенства права ЄС безпосередньо пов'язаний із принципами прямого застосування та прямої дії права ЄС. У законодавстві ЄС не достатньо визначення цих концепцій, проте юридична доктрина розрізняє їх. Прямо застосовуваними визна­ються такі закони ЄС, що діють безпосередньо в правових системах держав-членів, без спеціальної процедури впровад­ження. Можливість мати "пряму дію"має тільки те законодавство ЄС, яке передбачає права, на які можуть посилатися приватні особи під час розгляду конкретної справи в національних судах. Стаття 288 Договору про діяльність ЄС визначає, що прямо застосовуваними є регламенти. Такого окремого визначення щодо інших джерел права ЄС в Договорі не міститься, а відтак концепцію "прямої дії" решти джерел права ЄС було опрацьовано виключно ЄСП.

Ключовим рішенням щодо прямої дії норм ЄС є справа Van Genden Loos. Цю справу інколи навіть називають "найважливішою за всю історію ЄС". За факта­ми цієї справи конкретний продукт, а саме клей, за голландським законодавством було перекваліфіковано в іншу категорію, що мало наслідком встановлення на нього вищого мита. ЄСП вирішив, що така перекваліфікація порушувала ст. ЗО Договору про діяльність ЄС (ст. 12 Договору про Співтовариство (1957 р.) до набуття чинності Лісабонського Договору), визначивши, що ця норма має пряму дію. У своєму рішенні Суд заявив, що Співтовариство встановлює новий правовий порядок у сфері міжнародного права», відповідно до якого громадяни, так само як і держави-учасниці наділяються відповідними правами та обов’язками, причому процедура імплементації законодавства не є обов’язковою. Іншими словами, суд забезпечив пряму дію прав ЄС, яку можна розглядати, як концепція, яка складається із двох пунктів:

• Право Співтовариства наділяє правами та обов’язками не тільки держави, але і громадян;

• Громадяни можуть звернутися у національний суд для здійснення даних прав та обов’язків.

Одночасно ЄСП встановив критерії прямої дії норм установчих договорів ЄС, які, проте, пізніше зазнали певних змін(Критерії Ван Генда). Критерії прямої дії:

1) норма має бути ясною та недвозначною;

2) норма має бути безумовною - цей критерій означає, що суб'єктивне право, яке надається тією чи іншою нормою, не може залежати від суб'єктивістських тлумачень будь-яких офіційних органів. Під офіційними органами розуміються не тільки інституції Співтовариства як такі, а й органи влади держав-членів.;

3) чинність норми не повинна залежати від подальших дій з боку інститутів ЄС або держав-членів.

Пряма дія установчих договорів

СЄС у багатьох випадках визнав норми установчих договорів ЄС такими, що мають пряму дію, особливо у справах, що виникали з питань вільного руху товарів, вільного пересування працівників, рівної оплати праці та конкуренції. Таким чином, громадяни ЄС одержали реальну можливість реалізувати права, надані їм цими важливими галузями права ЄС, обстоюючи їх у національних судах держав-членів. Проте СЄС визнав нездат­ними мати пряму дію норми договорів, які встановлюють загальні принципи щодо загальної діяльності ЄС та її інститутів. Таким чином, пряма дія є можливою лише якщо юридична норма надає певні права індивідові.

Вертикальна пряма дія. У випадках, коли установчі договори ЄС покладає обов'язок лише на державу-члена ЄС, відповідна норма цього Договору може мати вертикальну пряму дію, від­биваючи відносини на зразок індивід — держава. Пряма дія такої норми, відповідно, може мати місце лише щодо держави, але не щодо інших індивідів. Проте термін "держава" має ши­роке розуміння та включає навіть окремі "органи держави".

Горизонтальна пряма дія є можливою лише у випадках, ко­ли обов'язок покладено на індивідів. Цей різновид прямої дії відбиває взаємовідносини між індивідами. Проте точний обсяг горизонтальної прямої дії у праві ЄС є досить суперечливим.