Концепція розвитку цінової політики банку

Основні цілі та завдання:

1. Оптимальне використання наявних кредитних ресурсів − це по­шук таких технологій кредитування і переліку позичальників, які мо­жуть забезпечити максимальний дохід при мінімальному кредитному ризику та оптимальній ціні на банківські продукти.

2. Розширення асортименту й удосконалення умов надання бан­ківських продуктів, не пов'язаних з безпосереднім відволіканням кре­ди­них ресурсів з метою підвищення прибутковості банку, всебічного задоволення потреб наявних клієнтів і залучення нових.

3. Спостереження й аналіз ціноутворення на ринку банківських про­дуктів з метою прогнозування тенденцій і передбачення цінової по­літики конкуруючих банків для захисту власних економічних ін­те­ресів.

4. Створення іміджу прогресивного, сучасного, надійного, а голов­не – доступного за ціною продуктів банку.

Етапи і послідовність цінової політики:

1. Збір внутрішньої інформації:

• докладне вивчення і розуміння цілей і задач, покладених на маркетингову службу керівництвом банку;

• детальне вивчення собівартості використовуваних банківських продуктів і умов їх надання;

• вивчення потенційних можливостей банку (фінансових ре­сур­сів, філіальної мережі, рівня підготовки і кількості персоналу, реклам­них можливостей і т.д.).

2. Збір зовнішньої інформації:

• вивчення потреб існуючих клієнтів у створенні нових і удос­коналенні існуючих банківських продуктів;

• вивчення ціноутворення на банківські продукти конкуруючих банків і тенденцій їх просування.

3. Аналіз зібраної інформації і розробка конкретних пропозицій щодо удосконалення ціни на банківські продукти.

4. Ухвалення рішення керівництвом банку про корегування ці­но­вої політики банку.

5. Моніторинг ефективності практичного застосування цінової по­літи­ки банку й умов просування банківських продуктів.

6. Збір інформації, описаної в пунктах 1, 2, 5.

7. Аналіз інформації і вироблення нових банківських продуктів; на­далі − відповідно до пунктів 4, 5, 6.

Гострою проблемою просування нових банківських продуктів Ук­раї­ні залишається неповернення або несвоєчасне повернення наданих суб'єктам господарювання кредитів як у національній, так і іноземній валюті. Так, за станом на 1.01.2005 р. у структурі кредитного портфе­ля банків проблемні кредити (прострочені і сумнівні) складали 3,23 %, у той час як на 1.01.2001 р. – 11,33 % [413]. Тому найважливішою за­дачею удосконалення механізму функціонування банківської системи є впровадження банківських технологій, що дозволяють знизити втра­ти кредитних ресурсів.

Сучасна цінова стратегія комерційного банку покликана проде­мон­струвати, що зниження ціни кредитних ресурсів комерційних банків можливо не стільки завдяки зниженню їхньої собівартості або обліко­вої ставки Національного банку України, скільки завдяки зниженню втрат кредитних ресурсів у процесі кредитування і розширення ре­сурс­ної бази як окремого комерційного банку, так і всієї банківської системи.

Введемо наступні умовні позначення:

D – сума коштів на поточних (розрахункових) рахунках, мобілі­зованих комерційним банком (у гривнях);

ЦКР – середньозважена ціна кредитних ресурсів банку в періоді, що розглядається (у %);

СКР – середньозважена вартість (собівартість) кредитних ресурсів банку (у %);

R – норма обов'язкового резервування, встановлена НБУ для коштів на поточних рахунках (у %);

X – величина втрат (рівень неповернення) банку в результаті кре­дитних операцій (основної суми і відсотків за нею) − у відсотках до суми кредиту, що підлягає поверненню;

K – коефіцієнт, що показує участь банку в процесі створення без­коштовних ресурсів банківської системи у результаті дії ефекту муль­ти­плікатора (у %);

M – дохід (прибуток) банку в результаті його основної діяльності (у гривнях).

При розрахунку беруться до уваги тільки відсоткові доходи і вит­ра­ти банку, передбачається, що витратами, не пов'язаними з основною ді­яльністю банку, можна зневажити, оскільки вони носять, як правило, постійний характер і коректують прибуток банку, отриманий у резу­ль­таті основної діяльності, на фіксовану величину. Банк видає кредити на 1 рік, а його кредитний портфель приймається рівним сумі активів, тобто усі наявні ресурси спрямовуються на кредитування (за винятком величини обов’язкового резервування зігдно з нормативами НБУ). Всі відсоткові значення у формулах при розрахунку переводяться в десят­кові дроби.

Для представлення механізму участі окремого банку у процесі ство­рення нових ресурсів усією банківською системою (залишків на поточних рахунках) за допомогою мультиплікатора продемонструємо дію останнього на прикладі банківської системи. Заповнимо наступну таблицю (табл. 6.1).

Таким чином, інвестовані в економіку країни 100 тис. грн у під­сум­ку збільшили залишки на поточних рахунках на 900 тис. грн, приніс­ши банківській системі прибуток у сумі 188,1 тис. грн.

Позиції 2–N (стовпчик 2) показують нам максимальний обсяг ство­рюваних мультиплікатором кредитних ресурсів банківської системи. Очевидним є той факт, що кожний окремо узятий банк бере участь у створенні безкоштовних ресурсів. Частку банку в цих безкоштовних ресурсах (К ), на наш погляд, можна визначити наступними шляхами:

• як питому вагу кредитного портфеля банку в сумі виданих бан­ків­ською системою кредитів;

• як питому вагу залишків на поточних рахунках даного банку в сукупних залишках коштів на поточних рахунках банківської системи;

• як питому вагу операцій кредитування позичальників даного бан­ку, основними торговельними партнерами і постачальниками яких є клієнти даного банку, тобто при кредитуванні даної категорії клієнтів кошти практично не виходять із системи банку і залишаються на його рахунках.

Таблиця 6.1