1.2 Літературна мова

Українська мова є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

– у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

– у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних і соціальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Літературна мова реалізується в усній і писемних формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський, основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.

Статус української мови як державної закріплено в Конституції України. Мовному питанню присвячено статтю 10.

«Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

1.3 Поняття про стиль мови

Слово «стиль» – багатозначне, воно походить від латинського «stylus» – «паличка для письма».

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. В українській мові традиційно виділяють такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний, епістолярний.

Кожен стиль має:

1) призначення;

2) сферу використання;

3) ознаки;

4) мовні засоби;

5) підстилі;

5) жанри (різновиди текстів певного стилю).

4. Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному житті, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.

Ознаки: документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до); велика повторюваність тих самих слів, зворотів, форм; прямий порядок слів; використання професійної термінології; до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються прості поширені.

Підстилі та жанри: законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (договори, меморандуми, заяви, ультиматуми, комюніке (повідомлення)), адміністративно-канцелярський (заява, автобіографія, характеристика, доручення тощо).

1.5 Науковий стиль

Сфера використання: наука, техніка, освіта.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Ознаки: понятійність, предметність, підкреслена логічність, об’єктивність, узагальненість, аргументація, переконливість.

Мовні засоби: терміни, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм часто вживаються безособові.

Підстилі: власне науковий (призначений для фахівців), науково-популярний (розрахований на масового читача), науково-навчальний (використовується з навчальною метою).

Жанри: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія.