72

ЗМІСТ

Завдання на дипломну роботу…………………………………………………...

Реферат…………………………………………………………………………....

Зміст……………………………………………………………………………….

Перелік умовних позначень, скорочень та термінів…………………………..

Вступ……………………………………………………………………………......

1.2 Вегетативна нервова система людини та способи оцінки її стану 15

РОЗДІЛ 2 ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 22

2.1 Завдання дослідження 22

2.2 Методи дослідження 22

2.3 Організація дослідження 22

Розраховували середнє (M) та її стандартну помилку (m). Достовірність різниці (p) оцінювали за критерієм Стьюдента (t). 24

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СОМАТИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ 28

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів (водяні, водопінні, порошкові, вуглекислотні, газові). Адміністративні приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини. Їх слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях. 59

Також застосовуються водяні установки пожежогасіння. Вони розділяються на спринклерні, призначені для локального гасіння пожеж, і дренчерні - для гасіння вогню на великій території. Спринклерні установки запрограмовані на спрацьовування при підвищенні температури вище заданої норми. Дренчерні системи, на відміну від спринклерних, спрацьовують по команді пожежного сповіщувача. Це дозволяє ліквідувати пожежу на ранній стадії розвитку. 59

ВИСНОВКИ 68

РЕКОМЕНДАЦІЇ 69

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 70

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодення поставило перед вітчизняною освітою й наукою завдання - всебічно дослідити й осмислити закономірності та перспективи розвитку фізичної культури в період розбудови незалежної держави і на цьому ґрунті розробити науковий проект реформування національної системи фізичного виховання.[1, c. 156].

За останніх десять років актуальною стала проблема переорієнтації системи навчання й виховання на національну основу як чинник забезпечення умов для інтелектуального, соціального, морального, фізичного розвитку й саморозвитку учнів, виховання громадян - патріотів, а в стратегічному плані - як фактор утвердження в Україні демократичного суспільства, яке визначає освіченість, вихованість, культуру, здоров’я громадян найвищою цінністю, незамінними чинниками переходу нашої держави до суспільства сталого розвитку.[1, c. 158].

Конституція України визначає життя і здоров’я людини як найвищі соціальні цінності. Держава, яка, згідно з Основним законом, несе відповідальність перед людиною за свою діяльність, зобов’язана забезпечити найповнішу реалізацію цих цінностей і при цьому вирішити завдання виховання здорового покоління, від чого значною мірою залежить стан продуктивних сил країни, її економічний, оборонний, інтелектуальний, духовний потенціал, ресурс розвитку суспільства.

В умовах розбудови українського демократичного суспільства значну роль мають відігравати фізична культура і спорт як складова частина загальнолюдської культури, один із важливих елементів національного прогресу, як життєвий ресурс держави, поліпшення котрого повинно стати головним напрямком її соціальної і освітньої політики.[25, c. 17].

Формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особи, яка поєднувала б у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість, одне з головних завдань. Заняття фізичною культурою мають ґрунтуватися на останніх досягненнях науки про фізичний розвиток людини. Такий підхід передбачає вдосконалення організаційних вимог до масовості фізичної культури та підвищення якості педагогічного впливу. Особлива роль має належати вчителеві фізичної культури, який має володіти високими професійними знаннями, вміннями і навичками та необхідними властивостями особистості та характеру.

Беручи за аксіому визначення ВООЗ про сутність здоров’я, можна стверджувати, що воно становить собою стан і поведінку організму в цілому при рівновазі взаємовідносин з навколишнім світом. Суб’єктивно здоров’я характеризується чуттям загального благополуччя, радості життя, працездатності, здатності до адаптації та опору. Це природний стан організму, його урівноваженість із навколишнім середовищем. У загальному плані здоров’я розуміють як можливість людини адаптуватися до змін довкілля, взаємодіючи з ним вільно, на основі біологічної, психологічної та соціальної сутності.[3, c. 12].

Таким чином, у соціальному розумінні, здоров’я - це процес збереження розвитку психічних, біологічних, фізіологічних функцій людини, його оптимальної працездатності й соціальної активності за максимального збереження активної життєдіяльності.

Найважливіша умова саморегуляції людини в усіх сферах діяльності - високий рівень її психосоматичної організації. Всі сторони соціального буття (виробничо-трудова, соціально-економічна, політична, сімейно-побутова, духовна, а також отримання освіти і проведення дозвілля) в кінцевому результаті визначаються рівнем здоров’я.[15, c. 190].

Проблема зміцнення, збереження і поліпшення здоров’я дедалі більш стає актуальною, у зв’язку із зниженнями показників фізичного здоров’я дітей і молоді, збільшенням кількості патологічних та спадкових захворювань. У наш час починають з’являтися публікації (Е. Булич, І. Муравов, 1997), які пов’язують здоров’я особистості з нетрадиційними науками. Це насамперед валеологія - комплексне вивчення здоров’я людини. Елементи рівня здоров’я, що можуть бути кількісно визначені, досліджують А.Г. Щедріна, Г.Л. Апанасенко, С.А. Душанін. Вдосконалення фізичного стану людини висвітлені у працях Е.А. Пирогової.[22, c. 11].

Мета дипломної роботи - з’ясувати наявність залежності рівня соматичного здоров’я дівчат старшого шкільного віку від типу вегетативної нервової системи.

Завдання роботи:

1. Дослідити та оцінити стан вегетативної нервової системи дівчат старшого шкільного віку за індексом Кердо.

2. Дослідити та оцінити рівень соматичного здоров’я за морфо-функціональними показниками.

3. Оцінити рівень соматичного здоров’я в залежності від типу автономної нервової системи.

Об'єкт дослідження – кількісна оцінка рівня соматичного здоров’я.

Суб'єкт дослідження – дівчата старшого шкільного віку.

Предмет дослідження – рівень соматичного здоров’я дівчат старшого шкільного віку залежно від переважання типу автономної нервової системи.

Методи дослідження:

1. Вивчення літературних джерел, аналіз і узагальнення літературних даних.

2. Дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи (індекс Кердо).

3. Методика кількісного експрес-оцінювання морфофункціональних показників (методика Г.Л. Апанасенка).

Практична значимість - маючи показники рівня соматичного здоров`я можна запропонувати програму (при досить низькому рівні) щодо покращення стану здоров`я піддослідних. Запропонований метод експрес-оцінювання рівня соматичного здоров’я підлітків можуть використовувати шкільні та підліткові лікарі під час щорічних диспансерних оглядів, у лікарсько-оздоровчих диспансерах, оздоровчих центрах, у дитячих санаторіях і таборах са­нітарного типу для призначення оздоровчого рухового режиму, а також, якщо треба й подальше лікування.[3, c.20].

РОЗДІЛ 1 ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

1.1 Анатомо-фізіологічна характеристика організму дівчат старшого шкільного віку

Фізичний розвиток старшокласників (15-18 років) характеризується подальшими анатомо-фізіологічними змінами. У цей період закінчується видозмінення організму, яке, у зв'язку із статевим дозріванням, розпочалося в підлітковому віці. Юність — завершальний етап фізичного розвитку індивіда. У зовнішньому вигляді зникає властива підліткам диспропорція тіла й кінцівок, незграбність рухів, довгов'язість. Розвивається моторика, досконалішою стає координація рухів. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специфічно індивідуального характеру.[6].

Нервова система. Завершується розвиток центральної нервової системи, зростає рухливість нервових процесів. Ще деякий дисбаланс у співвідношенні збудження і гальмування, збудження й надалі домінує. Помітно розвивається аналітичне мислення; крім того, мислити абстрактно. Швидко збільшується запас слів. У цьому віці активно формується особистість.[23, c. 45].

У старшому шкільному віці значно зростає роль коркових структур у регуляції психічної діяльності і фізіологічних функцій організму. Після періоду деякого погіршення процесів ВНД у середньому шкільному віці, спостерігається відновлення високого рівня врівноваженості нервових процесів, процеси збудження і гальмування гармонійно поєднуються, покращується диференціація умовних подразників, більш стійкою стає увага, посилюється роль другої сигнальної системи, покращується пам’ять. По завершенню старшого шкільного віку усі властивості основних нервових процесів досягають рівня дорослої людини. Проте не слід забувати, що у процесах ВНД важливе значення має сприйняття інформації, у якому важливу роль відіграють центральні та периферійні ділянки аналізаторів. Хоча основні процеси розвитку аналізаторів завершуються набагато раніше, проте окремі процеси вдосконалення їхніх функцій тривають і у старшому шкільному віці [23, с. 46].

До старшого шкільного віку сформовані всі основні механізми управління рухами. У старшому шкільному віці спостерігається вдосконалення міжцентральних взаємозв’язків. Внаслідок цього вдосконалюються сенсомоторні і соматовісцеральні рефлекси. Спостерігається високий рівень інтеграції сенсорних систем. Добре диференціюються і відтворюються м’язові зусилля. Досягається висока точність рухів, координація діяльності м’язів. Вдосконалюється координація рухових і вегетативних функцій. Високого рівня дозрівання досягають асоціативні зони кори - передні лобові і задні нижньотім’яні. Завдяки цьому стає більш точною просторова орієнтація рухів, покращується екстраполяція. У старшому шкільному віці значно зменшується час прийняття рішень і вирішення тактичних задач. Юнаки старшого шкільного віку можуть здійснювати правильний вибір із багатоальтернативної ситуації, зберігати високу розумову працездатність в умовах інтенсивної розумової діяльності, у випадках дефіциту часу. Стає значно інформативнішим відчуття втоми. Юнаки 18-19 р. можуть відчувати втому ще до виникнення її проявів, що дозволяє краще розподіляти сили більш грамотно вирішувати тактичні завдання. Відбувається перехід до провідної ролі правої півкулі, що дозволяє вдосконалити абстрактно-логічні операції, словесну регуляцію рухів, процес і в екстраполяції. У процесі тренувань це дозволяє ширше застосовувати словесні методи пояснення, рідше - демонстрацію.[23, c. 48].

Зоровий аналізатор. Хоча гострота зору може досягати ріння дорослих уже в дошкільному та молодшому шкільному віці, проте у старшому шкільному віці продовжується покращення стереоскопічності зору (до 17-22 років), зростає поле зору і збільшується пропускна здатність зорового аналізатора (до 22 років), зростає чутливість до світла (до 20 років), відбувається зростання критичної частоти злиття спалахів (до 30 років), покращуються процеси темнової та світлової адаптації (до 20-24 років). У той же час у період з 10 до 30 років об’єм акомодації спадає у 2 рази (від 14 до 7 діоптрій) і у стільки ж разів зростає відстань до точки ясного бачення (з 7 до 14 см).

Вважається, що у юнацькому віці продовжується вдосконалення вестибулярної сенсорної системи, оскільки після 16 р. спостерігається покращення здатності до підтримки рівноваги [8, с. 149].

Слуховий аналізатор. Процес сприймання звукової інформації у старшому шкільному віці характеризується значною досконалістю. У кінці підліткового та протягом юнацького віку (14-19 років) спостерігається максимальна гострота слуху, яка починає зменшуватись після 20 років. У цей період досягається також максимальна верхня частотна межа сприйняття звукових коливань (30 000 Гц). Спадаючи, вона досягає у віці 35 років рівня 15 000 Гц.[8, c. 201].

Периферичні механізми і центральний апарат вестибулярного, рухового (пропріоцептивного), смакового, нюхового та шкірного аналізаторів на момент досягнення старшого шкільного віку уже повністю сформовані.[8, c. 202].

Серцево-судинна система. Частота пульсу з віком поступово зменшується і наближається до стандарту дорослої людини; так пульс в 15 років - 70-76 ударів на хвилину, а у старших школярів він вже коливається в межах 60-70 ударів в хвилину, що практично відповідає пульсу дорослої людини. Артеріальний тиск підвищується і становить 120/80 мм.рт.ст. (це вже норма дорослої людини).[23, c. 50].

 Кровоносні судини відрізняються гарною еластичністю, вони легко реагують на холод і тепло ( скорочуються і розширюються ).

У юнацькому віці вдосконалюється регуляція вегетативних функцій. Спостерігаються специфічні, оптимальні за величиною зміни саме тих показників діяльності вегетативних систем, які необхідні для виконання поставленої рухової задачі. Реакція вегетативних систем на фізичне навантаження продовжує характеризуватись початковим крутим наростанням показників серцево-судинної системи, тривалість стійкого стану нижча, ніж у дорослих, втома настає швидше. Тривалість відновлення за умови одинакової роботи у 17-річних у 2 рази перевищує таку 20-річних.[23, c.51].

Серцево-судинна система та система крові. Основні гематологічні показники системи крові у старшому шкільному віці вже знаходяться на рівні дорослого організму. Це стосується кількості крові, кількості, форми та властивостей клітин крові, складу плазми крові. Проте у системі крові у дітей середнього шкільного віку у відповідь на фізичні навантаження спостерігаються більш виражені зміни. Зокрема, може спостерігатись ІІ фаза міогенного лейкоцитозу (І нейтрофільна), а значні фізичні навантаження знижують імунітет організму [23, с. 52].

Ряд показників серцево-судинної, зокрема ЧСС, артеріальний тиск, характер ЕКГ, також відповідає дорослому організму. Частково можуть спостерігатись прояви дихальної аритмії. Проте наявні ще певні особливості.

Хоча до 18 років об’єм серця в основному відповідає такому дорослих, повне його морфологічне та функціональне дозрівання відбувається дещо пізніше - у 20-21 рік. Так, об’єм серця досягає 130-150 мл (дорослі - 280 мл.), хвилинний об’єм крові - 3-4 л/хв. (дорослі - 5-6 л/хв.). Систолічний об’єм у 17 р. становить уже 70 мл., а ЧСС - на рівні дорослого. До досягнення цього віку продовжуються процеси збільшення товщини серцевої стінки, наростання маси серця. У загальному, зміни у серцево-судинній системі (зменшення ЧСС, збільшення СО, збільшення періоду загальної діастоли, збільшення пульсового тиску, збільшення часу кругообігу крові) свідчить про економізацію функцій.[23, c. 53].

На деяку функціональну незрілість серцево-судинної системи вказує той факт, що у них у порівнянні з дорослими відповідь на фізичне навантаження супроводжується більш вираженими зростанням ЧСС, та меншим - ударного об’єму серця. Резервні можливості зростання систолічного об’єму серця не досягають дорослого рівня. У 14-15 р. максимальні значення СО - 100­-120 мл, у дорослих 20-22 р. - 140-150 мл. Крім того, оптимальні значення відновлюваності після фізичної роботи спостерігаються лише у 21-25 років [23, с. 55].

Дихальна система. У старшому шкільному віці за рядом показників дихальна система досягає рівня дорослого організму. Так, у 17-18 років наближається до рівня дорослих ЖЄЛ, досягаючи значень 2760 мл у дівчат. Слід зазначити також, що у віці 18-25 років спостерігаються максимальні значення ЖЄЛ, а із 35-40 років цей показник починає зменшуватись. У старшому шкільному віці встановлюється також характерна для дорослих частота дихання. Спостерігається економізація дихання (зростання глибини поряд із зменшенням частоти, завершується розвиток альвеол, та зростання ширини бронхіального дерева). Розвиток дихальної системи завершується у дівчат у 17-18 р.[12, c. 308].

Проте можливості дихальної системи у 17-18 р. ще не відповідають можливостям дорослого. Так, реакція на фізичне навантаження менш економна, витривалість дихальних м’язів менша, ніж у дорослого. У старшому шкільному віці величина резервів дихальної системи уже досягає значних величин. Так, у 16-18 р. ХОД може зростати у 10-12 раз. Проте і ця величина нижча, ніж у дорослих (макс. - 20 раз). Частково зберігається нижча ефективність дихання, пов’язана із меншим дихальним об’ємом, меншою витривалістю дихальних м’язів, незрілістю регуляторних процесів. МПК у середньому шкільному віці нижче, ніж у дорослих. Підлітки швидше, ніж дорослі, досягають максимальних значень споживання кисню, проте не можуть підтримувати її так довго, як дорослі. Окрім того, у юнаків зберігаються більш високі показники кисневого боргу, швидше зменшується кількість цукру у крові, швидше зростає концентрація у ній молочної кислоти. Це вказує на менш економні, у порівнянні з дорослими, витрати кисню у організмі осіб старшого шкільного віку, що веде до їх швидшого настання втоми та меншої здатності тривалий час підтримувати аеробну роботу середньої та високої інтенсивності.

Травна система. Система органів травлення функціонує активно. Травні соки виділяються приблизно в такому ж обсязі, як у дорослої людини. Відмінно розвинена перистальтична функція. Кишечник спорожняється не рідше одного разу на добу [8, с. 62].

Система органів сечовиділення. Нирки по своїй будові нічим не відрізняються від нирок дорослої людини. Добова кількість сечі - звичайно в межах 1200-1600 мл. Сеча прозора, питома вага її - від 1002 до 1030; реакція - кисла або нейтральна; білок і цукор в сечі відсутні або містяться в мінімальних кількостях.[12, c. 88].

Ендокринна система. Статеві залози продовжують розвиватися, і в зв'язку з цим в організмі відбуваються помітні зміни.

У дівчат до 14-15 років таз і сідниці знаходять форми, які характерні для дорослої жінки; в 15-16 років з'являються вугрі, обумовлені функціональними розладами ендокринної системи в період статевого дозрівання, менструації стають регулярними.[8, c. 78].

Імунна система. Імунна система розвинена добре. Організм відрізняється високою опірністю інфекційним та іншим захворюванням.

Шкіра та підшкірно-жирова клітковина. Шкірні покриви поступово стають трохи грубіше. У підлітків у віці 15-16 років з'являються на шкірі так звані юнацькі вугрі. 

При нормальному харчуванні і нормальному обміні речовин підшкірно-жирова клітковина розвинена помірно. Відзначається підвищене скупчення жирових клітин у дівчаток в області грудей, лобка, стегон.

М'язова система. М'язова система розвинена добре, вдосконалюється - скорочення м'язів [23, с. 76].

Кістки людини. У дівчаток до 14-15 років таз набуває форми, які характерні для дорослої жінки. В 15-16 р. починається процес окостеніння хребців (їх верхніх і нижніх поверхонь), грудини і її зрощення з ребрами. Окостеніння тазової кістки завершується до 17-18 років. Зростає міцність хребта. Посилено розвивається грудна клітка, завершується окостеніння ступні та кисті. Зростання скелета у дівчаток припиняється у 16-18 років. Приблизно в 19-20 років завершується окостеніння плечової кістки.

Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біологічного розвитку організму, більш ритмічної його життєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості.[10, c. 24].

1.2 Вегетативна нервова система людини та способи оцінки її стану

Нервову систему організму людей розділяють на соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну).

Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що іннервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, не посмуговані м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином вегетативна нервова система іннервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.[8, c. 101].

В ембріогенезі вегетативна нервова система, як і інші відділи нервової системи вищих тварин та людей, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласті, з яких утворюються вузли та сплетення вегетативної нервової системи.

Вегетативна нервова система має центральні та периферичні відділи. Центральні відділи локалізуються в середньому та довгастому мозку, в бічних рогах шийного, грудного, поперекового та крижового відділів спинного мозку. В будові вегетативної і соматичної нервової системи є певні особливості. Потрібно відмити, що вегетативні нервові волока дещо тонші, ніж соматичні [8, с. 103].

Нервові волокна вегетативної нервової системи, що йдуть до органів переривають в одному з вузлів. У гангліях закінчується 1-й нейрон і через синапс перекладається на 2-й, що йде до органу. Нервові волокна, що йдуть від центральної нервової системи до вузлів називаються перед вузловими, а ті що від вузлів до органів, після вузловими.

Післявузлові волокна широко розміщуються і входять до складу нервів. По вегетативних нервових волокнах нервові імпульси передаються з невеликою швидкістю. Для вегетативної нервової системи характерна наявність багато численних нервових сплетінь, в склад яких входять нервові волокна і вузли (нейрони).[8, c. 105].

Вегетативні нервові сплетення розташовуються навколо артерій, органів та в їх стінках.

За будовою та функцією автономну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини.

Центри симпатичної частини розміщуються в грудному та поперековому відділах спинного мозку. Її периферичний відділ складається з двох симетричних симпатичних стовбурців, що лежать поряд з хребетним стовпом на всьому протязі. Кожен із стовбурів складається з вузлів, які, залежно від відношення їх до відділів хребетного стовпа, поділяються на шийні, грудні, поперекові та крижові. Шийний відділ має 3 вузли; грудний – 10-12 і поперековий та крижовий – по 3-4 вузли.[8, c. 114].

Від симпатичних вузлів відходять нерви, що утворюють різні нервові сплетення.

Симпатичні нервові волокна іннервують не посмуговані м’язи, судини кінцівок, входять в склад змішаних спинно-мозкових нервів. Збудження симпатичної нервової системи забезпечує підтримання постійності внутрішнього середовища організму (гомеостаза). Наприклад, при зниженні рівня цукру в крові збудження симпатичної нервової системи призводить до збільшення активності мозкової речовини наднирників і виділення адреналіну [8, с. 117].

З током крові гормон надходить в печінку і таким чином глікоген переходить в глюкозу, яка поступає в кров і рівень цукру встановлюється.

Симпатична нервова система не тільки регулює роботу внутрішніх органів, але має дію на обмінні процеси, що протікають в експертних м’язах і в нервовій системі (адаптаційно-трофічна функція симпатичної нервової системи).

Під адаптаційно-трофічною функцією розуміють її дію на інтенсивність обмінних процесів і пристосування їх рівня до умов існування організму.

В наш час встановлено, що при збудженні і пригніченні всіх відділів нервової системи відбувається утворення фізіологічно активних речовин – медіаторів.[8, c. 118].

В залежності від того, який медіатор утворюється в закінченнях нервових волокон, прийнято ділити їх на холінергічні і адренергічні. Вони збуджуються ацетилхоліном і норадреналіном та в залежності взаємодії рецепторів, розрізняють холінорецептори та адренорецептори. Медіатори мають здатність передавати збудження і після передачі вони руйнуються специфічними ферментами.

Центри парасимпатичної частини лежать у середньому і довгастому мозку, а також у крижовій частині спинного мозку. Її периферична частина складається з волокон, що йдуть у складі різних нервів до органів та сплетень [8, с. 119].

Від середнього мозку відходять парасимпатичні волокна, які входять в склад, око рухового нерва. Ці волокна іннервують круговий м’яз райдужки ока, при їх збудженні відбувається зменшення просвіту кришталика.

Із продовгуватого мозку виходять парасимпатичні волокна, що йдуть в складі лицьового, язикоглоткового і блукаючого нервів. Ці волокна іннервують: слинні залози, серце, стравохід, бронхи, альвеоли легень, шлунок, тонкий кишечник і верхній відділ товстого кишечника, підшлункову залозу, наднирники, нирки, печінку, селезінку.

Від куприкового відділу спинного мозку відходять волокна тазових внутрішніх нервів, які іннервують органи малого тазу: сигмовидну і пряму кишку, сечовий міхур, статеві органи, за виключенням матки.

Вегетативні нервові центри та сплетення розташовуються по ходу артерій, навколо внутрішніх органів і в їх стінках. Вони звичайно носять назву того органа чи судини, навколо якої знаходять (загальне сонне сплетіння, легеневе сплетення). Самі судини одержують іннервацію із супроводжуючих нервових сплетень.

Більшість вегетативних сплетень включає, як симпатичні так і парасимпатичні нервові волокна. Багато сплетінь містять нервові вузли різної величини до великих скупчень.

Найбільше сплетення – це черевне сплетіння.

Між парасимпатичним і симпатичним центром спинного мозку і стовбуром головного мозку є вищі підкоркові вегетативні центри, що розташовані в гіпоталамусі і представлені його ядрами. Для них характерною властивістю є їхня дія на системи органів, а не на який-небудь окремий орган тіла [8, с. 120].

Необхідно відмітити, що гіпоталамус зв’язаний зі смугастим тілом, мозочком і іншими відділами головного мозку. Завдяки такому зв’язку між різними відділами (центрами) мозку відбуваються координація соматичних і вегетативних функцій організму.

Нейронна теорія будови нервової системи.[8, c. 122].

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина – нейрон-нейроцит.

Нейрон – клітина, яка складається з тіла і відростків. Тіло – сіра речовина, відростки – біла речовина. Відростки мають нервові закінчення.

Види нервових закінчень:

1) рецептор – нервове закінчення, яке сприймає подразнення;

2) ефектор – нервове закінчення, яке перетворює імпульс в дію (скорочує м’яз);

3) синапс – контакт, нервове закінчення, через яке передається інформація.

Види відростків нервових клітин:

1) дендрид – відросток, по якому інформація передається до тіла клітини;

2) аксон – відросток, по якому інформація іде від тіла клітини.

Типи нейронів:

1) протонейрон – чутливий нейрон, сенсорний, рецепторний, вузловий (гангліонарний), аферентний, псевдоуніполярний. Протонейрон завжди знаходиться у периферичній нервовій системі. Протонейрон – перший нейрон, який одержує інформацію;

2) мотонейрон – руховий нейрон, моторний, ефекторний, еферентний. Мотонейрон переважно знаходиться у центральній нервовій системі.

3) дейтеронейрон (інтернейрон) – вставний нейрон, проміжний, асоціативний; знаходиться у центральній нервовій системі.[8, c. 125].

З викладеного вище випливає, що кожний нейрон виконує тільки одну, специфічну для нього функцію (чутливий - сприймає інформацію, вставний – передає цю інформацію, руховий – виконує відповідь на подразнення). Для того, щоб нервова система працювала, необхідна сукупність принаймні двох типів нейронів (протонейрона, який сприймає інформацію і мотонейрона, який відповідає на цю інформацію). Така сукупність нейронів, які сприймають інформацію і здійснюють відповідь на подразнення називається рефлекторною дугою. Отже, функціональною одиницею нервової системи є рефлекторна дуга. Рефлекторна дуга – це шлях рефлексу (рухової відповіді на подразнення, яка здійснюється при участі центральної нервової системи).

Отже, слід зазначити, що функція вегетативної нервової системи полягає в тому, щоб діяльність внутрішніх органів завжди відповідала потребам організму. Необхідно також пам’ятати, що автономна нервова система є невіддільною частиною єдиної нервової системи організму і функціонує, як всі її відділи, під впливом кори великого мозку [8, с. 127].

Для оцінки стану вегетативної нервової системи використовують такі функціональні проби:

Очно-серцевий рефлекс (Даніньї-Ашнера). При натисненні на очні яблука у здорових осіб серцеві скорочення сповільнюються на 6-12 за хвилину. Якщо  скорочення сповільнюються на 12-16 за хв., це свідчить про різке підвищення тонусу парасимпатичної ланки.[14, c. 25].

Ортокліностатичний рефлекс. Дослідження проводиться у два прийоми. У людини, яка лежить на спині, підраховують частоту серцевих скорочень, а потім пропонують перейти у вертикальне положення. При переході із горизонтального у вертикальне положення частота серцевих скорочень збільшується на 12 за хв. і підвищується артеріальний тиск (АТ) на 20 мм рт. ст. При переході в горизонтальне положення показник пульсу і  АТ повертаються до вихідних значень протягом 3 хвилин (кліностатична проба). Ступінь прискорення пульсу при ортостатичній пробі є показником збудливості симпатичної частини вегетативної нервової системи. Значне сповільнення частоти пульсу при кліностатичній пробі вказує на підвищену збудливість парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи.[14, c. 25].

Термометрія шкіри.  Дослідження проводять електротермометром. Шкірна температура відбиває стан кровопостачання шкіри, який є важливим показником вегетативної іннервації. Визначають ділянки гіпер-, нормо- . та гіпотермії. Різниця шкірної температури на 0,5⁰С на симетричних ділянках шкіри є ознакою порушення вегетативної іннервації [12, с. 167].

Дермографізм.  Судинна реакція шкіри на механічне подразнення тупим кінцем шпильки. Звично на місці подразнення виникає червона смуга, ширина якої залежить від стану вегетативної нервової системи. У окремих осіб смуга може підвищуватись над шкірою (підвищений дермографізм). При підвищенні симпатичного тонусу смуга має білий колір (білий дермографізм). Дуже широкі смуги червоного дермографізму вказують на підвищення тонусу парасимпатичної частки вегетативної нервової системи.

Для топічної діагностики використовують рефлекторний дермографізм, який викликають подразненням гострим кінцем голки. Рефлекторний дермографізм являє собою спинно-мозковий рефлекс. Він зникає при ураженні задніх корінців спинного мозку, передніх корінців і спинномозкових нервів на рівні ураження. Вище і нижче зони ураження рефлекс зберігається.[12, c. 183].

РОЗДІЛ 2 ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

1. Дослідити та оцінити стан вегетативної нервової системи дівчат старшого шкільного віку за індексом Кердо.

2. Дослідити та оцінити рівень соматичного здоров’я за морфо-функціональними показниками.

3. Оцінити рівень соматичного здоров’я в залежності від типу автономної нервової системи.

2.2 Методи дослідження

1. Вивчення літературних джерел, аналіз і узагальнення літературних даних.

2. Дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи (індекс Кердо).

3. Методика кількісного експрес-оцінювання морфофункціональних показників (методика В.В.Клапчука).

2.3 Організація дослідження

Дослідження проводилося на базі Вільнянської СЗШ І-ІІІ ст. № 2. У дослідженні приймали участь дівчата старшого шкільного віку 10-11 класів у кількості 31 чоловік.

Усі учасниці дослідження були розподілені на групи, відповідно до отриманих даних по індексу Кердо. До симпатоніків потрапило 16 дівчат, а до ваготоніків – 15 дівчат.

Методи отримання інформації містили теоретичний аналіз наукових джерел, що перед­бачав вивчення, аналіз, систематизацію та узагальнення даних наукової та науково-методич­ної літератури.

В основу методики кількісного експрес-оцінювання рівня фізичного здоров’я покладено показники антропометрії (довжина тіла, маси тіла, динамометрія), а також стану серцево-су­динної та дихальної систем.(за В.В. Клапчуком).[14].

Досліджували:

- масу тіла дівчат за допомогою електронних вагів;

- зріст стоячи за допомогою вертикального ростоміра;

- артеріальний тиск за допомогою тонометра. Процедура виміру АТ полягала в наступному. На плече вище ліктьового згину на 3-4 сантиметри ми накладали гумову манжетку й закріплювали її. Потім за допомогою гумової груші в неї накачували повітря. При цьому на променевій артерії (в області зап'ястя) контролювали пульс, після його зникнення тиск у манжетці підвищували ще на 20-30 мм рт.ст. Потім на ліктьову артерію (в області ліктьового згину, ближче до внутрішнього краю його) установлювали фонендоскоп, щоб чути поштовхи пульсу. При випусканні повітря з манжетки в ній повільно знижувався тиск, і в той момент, коли кров розкривала усе ще стиснену манжеткою плечову артерію, з´являвся перший пульсовий тон. При цьому ми помічали рівень тиску по шкалі сфігмоманометра, це була величина максимального, систолічного АТ. Продовжували поступово знижувати тиск у манжетці доти, поки не зникнуть пульсові тони. Знову помічають рівень тиску, це був мінімальний, диастолічний АТ;

- частоту пульсу ми вимірювали завжди в положенні сидячи;

- сила кисті вимірювалася за допомогою кистьового динамометра. Спочатку досліджувана брала кистю правої руки кистьовий динамометр та відводила від тулуба до одержання з ним прямого кута. Другу руку опускала вниз уздовж тулуба. Стискала з максимальною силою пальці правої кисті три рази, роблячи інтервали в кілька хвилин і щораз фіксуючи положення стрілки. Найбільше відхилення стрілки динамометра було показником максимальної сили м'язів кисті;

- ЖЄЛ (життєва ємність легенів) вимірювався за допомогою спірометру. Досліджувана стоячи робила повний вдих, затискала ніс і, обхопивши губами мундштук приладу, робила рівномірний, максимально глибокий видих, намагаючись триматися при цьому прямо, не сутулячись. Ми проводили 2-3 виміри, і фіксували найбільший результат з точністю в межах 100.