3.3. Вимоги до кормів і оцінка їх якості

Основні вимоги щодо якості кормів визначені державними і галузевими стандартами. У процесі визначення якості корму враховують його вид, походження, вміст води, протейну, клітковини, каротину, органічних кислот, наявності в ньому механічних, шкідливих і отруйних домішок та за низкою інших показників.

Оцінку якості зелених кормів проводять відповідно до галузевого стандарту (ГОСТ 46125-82). Згідно із стандартом, на зелений корм використовують трави природних кормових угідь, багаторічні та однорічні злакові і бобові трави та їх суміші, хрестоцвіті, зелену масу кукурудзи, соняшнику, бадилля коренеплодів. Зелені корми повинні бути без ознак псування (плісені, гнилі, ослизнення), мати колір і запах, властивий рослинам. Зелений корм, одержаний з ділянок, оброблених пестицидами, використовують, якщо їх залишкова кількість не перевищує гранично допустимі концентрації для відповідного виду тварин.

У сіні із сіяних трав не повинно міститися шкідливих і отруйних рослин, а у сіні природних кормових угідь допускається для І класу не більше 0,5 %, для II і III класу не більше 1,0 %. Сіно I, II і III класів не повинно містити ознак тухлості, плісені та гнилі. За наявності у сіні більше встановленої норми ознак псування, його відносять до позакласного або непридатного до згодовування.

Сіно високої якості сприяє забезпеченню повноцінної годівлі у зимовий період та поліпшенню процесів травлення у тварин. Поживність 1 кг основних видів сіна: 0,42...0,45 к. од.; 40...110 г перетравного протеїну, 3...17 г кальцію; 1,5...2,5 г фосфору; 15...45 мг каротину.

Якість сіна має відповідати вимогам стандарту, за яким сіно поділяється на три класи.

Доброякісна солома має властиві даному виду рослин колір, запах і блиск. Вміст шкідливих і отруйних рослин допускається не більше 1 %.

Підозріла - це солома з ознаками псування (гнила, обледеніла, цвіла, затхла, пріла). Кількість ушкодженої не повинна перевищувати 10% від загальної маси.

Непридатна до згодовування солома містить більше 25 % соло­ми із ознаками псування або більше 1% шкідливих та отруйних рослин.

При загальній оцінці соломи і визначення її типу (за стан­дартом) враховують вид рослин, з яких вона одержана, колір і запах, запиленість, вологість, вміст днища (підстіжка) і верхів'я скирти, а також засміченість її шкідливими і отруйними рослинами.

Доброякісна солома має властиві даному виду рослин колір, запах і блиск. Вміст шкідливих та отруйних трав допускається не більше 1 %. Вологість доброякісної соломи не повинна перевищувати 17%.

Підозріла - це солома з ознаками псування (гнила, обледеніла, цвіла, затхла, горіла). Кількість ушкодженої соломи не повинна перевищувати 10 % до загальної маси.

У непридатної до згодовування соломи більше 10 % соломи із ознаками псування або ж більше І % шкідливих та отруйних трав, наявні домішки бур'янів або інших злакових рослин.

Для зберігання суху трав'яну січку, яка має невелику об'ємну масу (100-120 кг/м ), доцільно брикетувати. Після висушування січки до вологості 14 % вона поступає на прес-брикетувальники. Маса м³ брикетів із трав'яної січки становить 500—600 кг. У результаті у сховищі вдається розмістити у 5 разів більше корму. Використання брикетів дозволяє повніше механізувати і процеси кормо роздачі[5].

Для тривалого зберігання трав'яні гранули чи брикети розмі­щують у герметичні сховища, повітря з яких витісняється вуглекис­лим або інертним газом. Безкисневе середовище у сховищах можна створити також шляхом накладання поверх брикетів чи гранул свіжоскошеної зеленої маси (5 % від загальної маси).

Доброякісний силос має рН 4,2, кислий — 4,0 і перекислений — 3,7-3,8. Кислий силос погано поїдають тварини.

Для одержання високоякісного силосу необхідно, щоб у масі якнайшвидше накопичилась молочна кислота.

Найвищої якості сінаж одержують із трави бобових культур (конюшина, люцерна, еспарцет і інші) та їх сумішок із злаковими (вико-вівсяна, конюшини з тимофіївкою тощо). Після скошування бобових трав у стадії бутонізації, а злакових-при виході в трубку, їх пров’ялюють. Для прискорення пров’ялювання бобових трав одночасно з скошуванням необхідно плющити. При цьому маса втричі швидше підсушується.

Проте, за дощової погоди плющити бобові трави не рекомен­дується через підвищення втрат розчинних поживних речовин, міне­ральних елементів і вітамінів. До того ж плющена трава дуже намокає.

Зберігають фуражне зерно у зерносховищах або пристосованих і відповідно обладнаних приміщеннях. Якість його визначають за хімічним складом і зовнішніми ознаками - кольором, блиском, повно­тою, натурою, чистотою, смаком, кислотністю, вологістю, ступенем ураження комірними шкідниками тощо. За стандартом воно має бути цілим, із нормальним запахом та смаком, вологістю 15-16%. Допус­кається засміченість насінням бур'янів не більше ніж 5 % (для ячменю і пшениці не більше ніж 8 %).

Зерно вважається недоброякісним при засміченості понад до­пустимі норми, якщо містить шкідливого та отруйного насіння бур'я­нів більше ніж 2 % і пророслого понад 15 %. Великої шкоди при його зберіганні завдають комірні шкідники: кліщі, комірний довгоносик, зернова міль, борошняний хрущак та Інші, а також гризуни. Ушкод­жене зерно погано зберігається, в ньому підвищується вологість, роз­виваються мікроорганізми, що спричиняє самозігрівання й плісня­віння.