1.2.3. Зображення марень у художній літературі

Стан марення чи видіння, як частковий вияв позасвідомої психіки має свої особливості. Це спонтанний психічний процес, що складно піддається раціональному контролю.

На жаль, ця тема мало досліджувалася в літературознавстві ще не досліджувалася. Поодинокі розвідки знаходимо в роботі Н. Вавуліна «Безумие, его смысл и ценность. Психологические очерки», (1913), в якій автор пояснює походження народної творчості фантазією окремих осіб, що потерпали від марень та галюцинацій. На думку автора такі образи, вигадані конкретною хворою людиною, згодом лягали в основу народних легенд, оповідань, казок: «Такі поетичні образи, як наяди, нереїди, нікси та ельфи, фавни і сатири, лісовики та кікімори, русалки, домовики, шишиги, мари і т. п. не існували насправді, але перш, ніж ввійти в обіг народу, виникали в збудженому мозкові галюцинуючих безумців». [9, с. 124]

Можемо зробити висновок що саме хвора фантазія дала початок народній творчості. Щодо писемної художньої творчості, то роль марень у ній теж є досить важливою. Автор уже згаданого видання наводить кілька прикладів художніх творів, у яких письменники, що страждали мареннями, описували власні відчуття і переживання, наділяючи ними свого ліричного героя. Так, скажімо письменник В. Гаршин в оповіданні «Червона квітка», написаному в період його божевілля, вустами свого героя говорить: «...Я відчув себе переродженим. Відчуття стали гострими, мозок працює, як ніколи. Що раніше досягалося довгим шляхом умовиводів і здогадів, тепер я пізнаю інтуїтивно. Я досягнув реально того, що вироблено філософією. Я переживаю самим собою великі ідеї про те, що простір і час – суть фікції. Я живу в усіх віках. І тому мені все одно, тримаєте ви мене тут, чи відпустите на волю, вільний я, чи зв’язаний». [9, с. 121]

Нерідко до стилістичного прийому марень вдавалися й українські класики: Т. Г. Шевченко, Леся Українка, М. М. Коцюбинський. Марення як художній засіб застосовував у власних творах І. Я. Франко, зокрема, в розробках сюжетів із кримінальної тематики. На це вказує дослідниця А. І. Швець: «Звертаючи увагу на позасвідомі вияви психіки, Франко як письменник-аналітик намагався пояснити деякі мотиви злочинної поведінки, особливості внутрішнього буття злочинця через ці приховані духовні явища, вмотивувати природу ірраціональних імпульсів, що керують вчинками індивіда, – тобто збагнути не завжди доступний для логічного пояснення внутрішній світ людини-злочинця». [32, с. 16]

По-новому розкривається роль марень в сучасній українській літературі. З застосуванням методу «потік свідомості» передавати марення стало значно простіше. Форма викладу дозволяє письменникові передавати внутрішній потік почуттів, думок і образів персонажа навіть без належного традиційного синтаксичного оформлення. Можливо саме цим пояснюється велика частка марень у текстах сучасних письменників. Зокрема, С. О. Філоненко в своєму дослідженні «Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ ст. (феміністичний аспект)», (2003) стверджує, що «Пошук засобів художнього відтворення “іншої мови” жінки закономірно призводить у сучасній жіночій прозі до посилення характеротворчої та сюжетно-композиційної функції снів, марень, галюцинацій, які оприявнюють те, що замовчується свідомістю. Марення розкривають глибинні шари жіночої психіки, в яких закарбована мрія безмежжя, ідеального світу. Ця мрія проривається назовні в образній формі.» [29, с.126].

У прозі молодих українських сучасних письменників широко застосовується прийом застосування елементів марень героїв, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Зокрема, чимало їх у художніх творах письменника Ю. І. Андруховича.