Розділ 2. Класифікація та характеристика кмф «опис»

На сучасному етапі розвитку української художньої модерністичної літератури, її жанровому та стильовому розмаїтті, письменники - сучасники своїми досить значущими текстами намагаються оновити жанрову палітру української прози, внести певний спалах, оживити і підштовхнути читачів до роздумів над прочитаним, до пошуків між рядками, давши постмодерновому читачеві право вибору по-різному інтерпретувати як назви своїх творів, так і самі тексти цілком.

Одним із таких авторів, який помістив власні думки, почуття, спостереження в своєрідний, не схожий на будь-який інший стиль викладу якогось письменника тип викладу «опис» - є Тарас Прохасько. Він з неймовірною легкістю примушує читачів співпереживати з його героєм, перебувати і споглядати все те, що й персонаж, створює «ефект присутності» для того, щоб читач відчув щось схоже. Герой Тараса Прохаська - це людина яка перебуває в світі старих речей, це людина культури, людина природи.

КМФ «опис» є однією з найпоширеніших компонентів монологічного авторського мовлення. У логічному плані описати предмет або явище - означає перерахувати його ознаки. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора чи розповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного направлення. У художній літературі, публіцистиці опис – найважливіший елемент мовлення, який дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людину, подію, явище. Що важливо, опис є засобом реалізації естетичної функції впливу, оскільки сприяє передачі образу і явища, котре виникає в свідомості людини при їхньому безпосередньому чуттєвому пізнанні.

Існує декілька класифікацій КМФ «опису», але в цій роботі проаналізовано досліджувані компоненти за класифікацією, запропонованою Хамагановою В. М. «Описательный текст в семиотическом аспекте». [13, c.34] На основі дослідження творів Т. Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» і «Як я перестав бути письменником» усі описові композиційно – мовленнєві форми можна поділити на дві групи: візуальні описи і описи-характеристики.

2.1. Візуальний опис тематично може бути інтер’єром, пейзажем, портретом, описом певного предмету. У візуальному описі номіновані ознаки об’єкта, конкретні, що спостерігаються у відповідний момент часу.

• візуальний опис інтер’ру:

а) «Поруч з піччю – вікно до лазнички. Навпроти печі – ніша в якій тепер стоїть креденс, де віддавна складене різне причандалля. Первинно ця ніша проектувалася як такий собі альков, де мала спати кухарка. Поруч – двері до спіжарки. У ній також є вікно, воно виходить на те саме подвір’я. Совєтські холодильники, газова плита і колонка виглядають зношенішими, ніж піч, креденс і підсунений до вікна стіл із вмонтованою шухлядою, яка є двома цинковими посудинами для миття начиння. При цьому столі ледве вміщаються п’ятеро тих, хто снідає, обідає чи вечеряє одночасно. Поза тим у кухні може спокійно розміститися безліч гостей, коли п’ють, слухають музику і їдять печену картоплю з квашеною капустою. Ця кухня слугує вітальнею, їдальнею, кабінетом, тому в усіх інших кімнатах хіба що спиться» *(с. 118)

б) «Пейзаж Михайла Мороза – гора, багато різних дерев, весна, сніг топиться, плями білі, сині, гарнатові, бурі, бронзові і навіть трішки зеленого. Павутина в кутках. Розкладний фотель, фотель, що розкладається на ліжко. Автопортрет Шевченка, витинок з журналу, в паспарту і рамі. Овальний великий стіл стоїть посеред кімнати і чотири крісла з усіх боків стола. Голландська піч з вохровими кахлями. Колишня шухляда біля дверцят п’яца, в ній дрова. Білі дрова в іншу кімнату. Вони зачиняються і тонкою латунною клямкою, і закруткою на правому верхньому куті. Дві знимки, кольорова – Папи Римського, чорно-біла – бабцина сестра сидить на лавці під яблунею. Ще один жіночий портрет пастеллю. Шафа із дзеркалом посередині, дзеркало трохи деформує будь-яке відображення.

______________________________________________________________________________________

* Тут і далі приклади наводяться за виданям:

ПрохаськоТ.Б. З цього можна зробити кілька оповідань. – Івано-франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 128 с.

Канапа накрита вицвілим і затовченим біло-червоно-жовто-чорно-зеленим ліжником. Вікна заслонені білими полотняними фіранками. Чотириповерхова етажерка з книжками <…>. Підлога з вузьких дощок, дуже давно мальовано на червоно. Стіни цитринові. Стеля біла, але з великими тріщинами, залатаними гіпсом із синькою» (с. 74 )

У наведених вище прикладах візуального опису інтер’єру, опис створюється за допомогою перерахування конкретних предметів у кімнаті, що помічаються у відповідний момент часу. У першому прикладі здебільшого для наведеного опису характерна однотипність форм дієслів: недоконаний вид минулого і теперішнього часу, що є показником статичності зображуваного і вказує на стан описуваних явищ в момент спостереження за ними. У другій КМФ «описі» присутня експансія синтаксичної структури, а основну значеннєву навантаженість уже несуть іменники та прикметники. Дієслівні присудки в значеннєвому відношенні ослаблені, стерті (стіл стоїть посеред кімнати), (сестра сидить на лавці), (вікна заслонені), (канапа накрита вицвілим...). В обох прикладах інтер’ри кімнат ніби фіксуються відеокамерою. Речення рівноправні один відносно одного, автосемантичні. Зв’язок паралельний. Опис авторський опосередкований О (АО).

• візуальний опис пейзажу, місцевості:

а) «У міському парку живе багато сов. Поруч зі стайнею з конями. Трохи далі – майже ворохтянсько – татарівська різьблена веранда з дахом, колишній тир для громади стрільців. Нічний клуб у помешканні на другому поверсі багатоповерхівки (вдень залізні жалюзі закриті, що уможливлює споглядати якусь турецьку красуню, наліплену на них). Велетенське поле без жодного дерева вже ближче до передмістя» (с. 122)

б) «Зліва я можу дивитися на гірсько-лісову країну, звідки та річечка витікає, а справа – аж на правий високий берег Пруту, куди вона впадає. Крім прутського каньйону, на тім боці видно ще початок покутсько-косівських Карпат, видно той хребет, за яким Коломия, Яблунів та інші цікаві місця. Попереду я бачу ту смугу гір, якими починається офіційна Гуцульщина. За цією смугою за доброї погоди видно мальовничі горби, якими закінчується передгір’я, і високу гору, на якій колись, дуже давно, було велетенське поганське капище і закінчувалася давня дорога, якою проїжджали купці з дальшої Європи по кремінь. Бо справа, там де міст і рештки шанців, - лише вхід у Ґорґани. Початок того кам’янистого нерівного лісу, який виходить іншм своїм боком аж на Мукачеве»(с. 101)

У наведених прикладах, характерною рисою описів є факт вираження існування предметів, їхніх ознак в один і той же час. Описи слугують для детального зображення стану дійсності, змалювання природи, місцевості. Номіновані ознаки конкретні, спостерігаються у відповідний момент часу. В обох прикладах опис здійснюється в одній локально – просторовій площині, створюючи ніби статичну картину, одночасну миті споглядання. Граматична основа: дієслівні форми теперішнього часу, які виражають продовжуваний або «позачасовий» стан предмета (живе, витікає, впадає, починається, виходить). Дієслова недоконаного виду минулого часу вказують на стан описуваних явищ в момент спостереження за ними (проїжджали). У першому прикладі опис авторський опосередкований О(АО), у другому – безпосередній зовнішній контрольований О (БЗК).

• візуальний опис окремого предмета:

а) «У цій великій кухні є справжня кухонна піч, яку колись теж називали кухнею. Піч дійсно подібна на цілком автономне господарство – залізні плити для варіння, братрура, відділ для печення хліба або сушіння фруктів, котел для нагрівання води, ґрати для сушення помитого начиння, дверцята для виймання попелу, шубри для регуляції димового каналу. До печі підведений газ, але так само вона розрахована палення вугіллям, дровами, торфом, папером. Такі властивості видаються зайвими, коли все добре. Вони ж виявляються рятівними у випадку енергетичних криз» (с. 117)

б) «Але ця збірка перекладених німецькою казок Оскара Уайльда вражає іншим. Вона є лаконічною сукупністю бездоганних деталей, які утворюють книжку як промисловий продукт. Ще й урахуванням додаткових значень, які закладені у ставленні споживача саме до цього продукту. Ґатунки паперу, формат, спосіб різання і скріплення аркушів, щільність палітурки, відтінки фарб, усі шрифти, співпротистояння наступові білих американців, намагалися вибивати їх тихо і по одному (страшенно актуальна, між іншим, тема для теперішнього часу, особливо у наших горах)» (с. 89)

в) «Сам будинок поступово занепадав, але кількість народжених тут повільно наближалася до числа померлих. Сусіди ставали добрими сусідами. Квартплата сплачувалася реґулярно. У під’їзді пісяли клієнти центрального горілчаного магазину, який розмістився через вулицю. Вид на гори заступили багатоповерхівкою. Нетерплячі розбирали печі. П’яні працівники ЖЕКу перед державними святами проходили через квартири і вивішували на балконах фани транспаранти, під якими наступного дня відбувалися паради і демонстрації. У майстерні на першому поверсі ремонтували ґалантерейні вироби, від початку призначені для того, щоб їх незабаром ремонтувати. Деякі квартири потрапляли у списки всесоюзного обміну»(с. 115)

Візуальний опис окремого предмету переважно створюється за допомогою перерахування його конкретних ознак, які спостерігаються у відповідний момент часу. У першому і другому прикладах основну значеннєву навантаженість несуть іменники та прикметники. Об’єкти опису ніби фіксуються відеокамерою. Речення рівноправні один відносно одного, автосемантичні. У першому прикладі опис включає послідовність номінативних і еліптичних конструкцій, що створює своєрідний номінативний стиль. У третьому, граматичною основою опису є здебільшого однотипні дієслова недоконаного виду минулого часу, що, насамперед, вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними, а також на статичність зображуваного. Зв’язок речень паралельний. Опис авторський опосередкований О (АО).

• візуальний опис речей:

а) «Там нема нічого, крім сигарет, які курить значна частина українців, кількох банкнот і монет, що перебувають в обігу на всій території України, однолезового складного ножика, яким можна робити майже все, не порушуючи водночас закону, та ключа від помешкання без вказаної адреси. Жодних фотографій, кредитних карток, записок і записників, олівців, мундштуків, годинників з посвятами й обручок з іменами та датами, медальйонів з портретами, календ ариків з позначеними днями, портсигарів, жодних кастетів, отрут, анальгетиків і візитівок, жодної добірки посвідчень» (с. 80)

б) «Тоді солдат міг мати лише одяг (чоботи та пасок теж можна вважати одягом, хоча їхня роль поліфункціональна), значну частину якого змінювали щотижня – дві голки з різними нитками, військовий квиток і блокнот з ручкою (що свідчить про певну інтелігентність війська, бо в усі інші періоди свого життя я ніколи не носив при собі ні блокнота ні ручки). У накаслику могли й мусили бути зубна щітка та паста, мило, бритва. Десь поруч у заґратованій шафі були ознаки твоєї долі – автомат, торба з патронами, протигаз, багнет і мішок для цього всього. Ознаки твоєї долі тобі не належали, але ти весь цей час належав їм» (с. 45)

в) «На печі, верх якої оббитий латунною смужкою, стоять прадавня вага, ще зовсім функціональна, особливо при зважуванні всіляких інґредієнтів для печива за австріяцькими переписами (є два ґатунки – з максимумом якісних складників, і кризовий, коли все замінюється чимось іншим) – медівників, рогаликів, сирників, цвібаків і маківників. Стоять моздирі різної величини, кілька керамічних виробів з фабрики геніального Івана Левитського. А ще – циліндричні флакони, зроблені в італійському полоні з гільз різного калібру, від мортирних і гаубичних до зенітно - скорострільних» (с. 117)

Візуальний опис речей, представлений у вище наведених прикладах, створюється за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак, які спостерігаються у відповідний момент часу. Основне змістове навантаження несуть іменники та прикметники, дієслівні ж присудки в значеннєвому відношенні ослаблені або стерті. У третьому прикладі вжито кілька дієслівних форм недоконаного виду теперішнього часу, які виражають продовжуваний або «позачасовий» стан предмета. У другому і третьому прикладах широко використовуються іменники з просторовим значенням – обставини місця (на печі, у накаслику, у заґратованій шафі). Також автор вдається у першому прикладі до повторів, для посилення її виразових якостей. Послідовність номінативних та еліптичних конструкцій у першому і третьому прикладах створюють своєрідний номінативний стиль, для посилення певних стилістичних ефектів. Зв’язок паралельний. Опис авторський опосередкований О (АО).

Отже, наведені вище чотири групи візуального опису здебільшого творяться за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак, речення номінативні, зв’язок паралельний. Граматична основа – це, насамперед, однотипні дієслівні форми недоконаного виду минулого або теперішнього часу, які є показником статичності зображуваного і вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними. Зачасту опис авторський опосередкований, тобто звичайний опис певної реалії, який здійснюється автором.

2.2 Опис характеристика – тип мовлення, який використовується для зображення ознак, якостей людини або предмета. Зачасту такий вид опису слугує засобом гострих, тонких, психологічних замальовок - при зображенні переживань, динаміки внутрішнього стану героя інколи через картини природи. У «чистому» вигляді опис характеристика зустрічаються дуже рідко. Частіше виступає у вигляді блочних утворень, які включають у себе різні композиційні структури в різних поєднаннях. Тому на основі загальнозначеннєвих властивостей характеристика кваліфікується як монологічне мовлення перехідного типу, яка поєднує ознаки опису, розповіді та розмірковування. [17]

• Опис характеристика + розповідь:

а) «Пам'ятаю кілька прислів'їв по-німецьки, які вона повторювала, коли ми з братом сиділи на її ліжку. Пам'ятаю, як вона робила щоденну гімнастику до останніх днів життя. Пам'ятаю, як до неї приходив майже святий отець Слезюк, як вони довго розмовляли і молилися в її кімнаті, ставили на стіл скульптуру Христа, що-несе хреста. Пам'ятаю, як я лежав хворий і наспівував якусь пісеньку про совєтську армію, щойно вивчену в дитячому садочку, де я пробув якийсь тиждень, бабця попросила цього більше ніколи не співати, навіть тоді, коли буду ще важче хворим. Пам'ятаю, як бабця іноді не витримувала без роботи і мила ночами начиння. Пам'ятаю її лагідність до одних відвідувачів і певну суворість до інших, — до неї щоденно приходили якісь люди. Пам'ятаю, як скажено ми з братом дуріли і кричали в одній із кімнат кілька годин перед тим, як вона померла в іншій, як ми перелякано увійшли саме туди, яка була тиша, яка була погода, як ми притихли...» (с. 96)

б) Якби моя вчителька дзен мала рацію, то все було би зовсім інакше. Було би — як вона казала — тут і тепер. Вона би була коло мене. Ми би, приїхали поїздом до хати на Горі. Ми би зайшли до хати і зачинили двері зсередини на ключ, не пам'ятаючи, як ми доїхали, дійшли і що було перед тим. Ми би трохи напалили і виклали з торби привезену їжу. Була б зима. Було б холодно. Були б невідомі зорі. Було би темно. Ще холодніше — в ліжку. Піч нагріється хіба до ранку, якого тут не мало би бути, бо потяг звідси ще затемна, до нього ще шість годин. За вікнами чорно — і нема вже нічого, крім звуків. Звуки прості — далекі пси, вітер у кроні голого горіха, мерзнуть земля, вода і каміння, пересуваючись, хмари затуляють щораз інші фрагменти одного і того ж сузір'я, скрипить поморожена трава, розпростовуються дерев'яні конструкції парканів, стін, цямрин і псячих буд. Твердіють сліди і скорочуються рейки колії за садом, цвяхи, позабивані в дошки, ланци у криницях, які мусять досягати рівня підземних воді. (с. 78)

в) «Я пам'ятаю те, що не слід пам'ятати. Як пахли старі віденські крісла в нашій квартирі після того, як на них сиділи різні відвідувачі бабці. Які ребра були в різних дівчаток, яких колись розгойдував на прикріпленій до верхньої галузки великого каштана над яром гойданці. Як тиснула горло поспішно ковтнута перша вкрадена булочка. Як звучав череп нападника, якому кинув камінь просто в голову. Як багато звуків у нічній квартирі нагадували тихий плач дітей, коли ті спали в далекій кімнаті. Як неймовірно змінювалися кольори й освітлення неба першої неспаної від самісінького початку аж до кінця ночі. Яка густина, швидкість, пружність (і дотиковість чи дотичність) води у Любіжні, Бистриці, Рибниці, Тисі, Дністрі, Дніпрі, Немані, Дунаї, Пслухові, в Шацьких і Тракайському озерах. Як змішувалася кров з молоком, коли упав на сходах з повною пляшкою у кожній руці. Як називалися всі персонажі книжки «Томек шукає снігову людину». Як скрипіла під ранок від охолодження перегріта за день бляха напіддашші, де ми колись жили. Як дивився пес, який сам собі вирішив бути нашим і покусав уже майже кожного з нас. Як затискається сухожилля під ліктем, коли повертатися вночі здалека додому з двома сонними дітьми на руках. Як знайти маленьку крамничку з молодим вином у Реґенсбурзі. Як переставляти руки й ноги, коли лізеш драбинкою на бронетранспортер. Як у 1950 році арештовували мого тата на уроці в початковій школі» (с. 93)

г) «Вони чекали, заки небо стане достатньо зоряним і видивлялися на близькі зорі. Спали на власноруч постелених утепленнях у саду під відкритим небом. Над ними падали зорі і не падали цілком очевидні супутники, їх жалила кропива, їх кусали комахи, різні типи комах. Вони рятували нічних метеликів і витягали з води крота. Вони знімали з рейок перед поїздом сотні колорадських жуків, які там грілися. Робили одноденні луки і луки, більші від них самих, грубші, ніж їхня рука перед ліктем. Котилися з горбів. Лазили по деревах. Об'їдалися вишнями, сливками, паперівками і грушками. Ходили по афини й ожини, але ніколи не збирали ягід у якісь посудини, а з'їдали все на місці. Годинами мокли у ріці. Падали у воду, послизнувшись на слизькому камінні.

< ... > Жартували, бавилися словами, інтонаціями і мовами, придумували сюжети і перевтілювалися у різних персонажів. Сумували, відчуваючи наближення середини серпня. Навчилися самостійно, долаючи спротив ваги і валу, витягувати з криниці повне відро води. Ціле літо вони пили тільки сиру криничну воду. Хоча щодня споживали надто багато сиру» (с. 110)

На відміну від візуального опису, опис характеристика змушує читача більше відчувати, слухати, переживати, створює так званий «ефект присутності». У наведених прикладах змістова навантаженість лягає на дію, у такому випадку кажуть про «динамічний опис» - перехідний тип мовлення, який межує з розповіддю. Такий опис передає розвиток дії з маленьким часовим інтервалом в обмеженому просторі. У зв’язку з тим, що вся увага зосереджена на фіксації динаміки, на низці моментів дії, їхньому "поступальному" характерові, такий зміст визначає і відбір речень, що мають самостійний, автосемантичний характер. У більшості наведених прикладах, опис створюється за допомогою:

а) лексичних засобів – однотипні повтори на початку кожного речення, для посилення їхньої виразності, значущості;

б) морфологічних засобів – співвідношення однотипних видо-часових дієслів присудків: у першому прикладі (недоконаний вид, теперішній час, опис - безпосередній внутрішній контрольований), у другому (доконаний вид, умовний спосіб, майбутній час, опис - безпосередній внутрішній контрольований), у третьому і четвертому (недоконаний вид, минулий час, опис - безпосередній зовнішній контрольований).

Тип зв’язку паралельний, здебільшого речення прості, двоскладні. У третьому прикладі – неповні еліптичні, вжиті автором для відтворення схвильованості, для більшої вагомості, важливості його роздумів.

В усіх наведених прикладах «динамічний опис» використовується зачасту для змалювання зовнішніх подій, будучи засобом натуралістичного відображення дійсності. Окрім того, «динамічний опис» також слугує засобом гострих, тонких, психологічних замальовок - при зображенні переживань, динаміки внутрішнього стану героя. Часто для розкриття внутрішнього стану героя, його думок, почувань, емоцій, автор вдається до описів природи, що вносить у текст певне позитивне стилістичне забарвлення, експресію.

• Опис характеристика + розмірковування:

а) «Одноразова найдешевша запальничка передусім є таким досконалим джерелом вогню (а вогнем із запальнички можна змінювати різні життєві ситуації на краще не гірше, ніж це роблять спецназівці презервативом), як і найкоштовніша запальничка — витвір най­визначнішого художника. Одноразова найдешевша запальничка того кольору, який тобі вибирають, є перепусткою в інший світ. Світ, у якому все залежить від твого вибору. Світ без вибору в тому сенсі, що вибору нема, бо нема з чого вибирати, бо вибирати нема чого, бо вибрали вже все. Тому, що нема від чого відмовлятися. Одноразова найдешевша запальничка, якщо на неї звернути увагу, діє як щоденна перепустка до літературної практики. Навчившись описувати, якою могла би бути твоя запальничка, ти отримаєш всі можливі запальнички світу» (с. 81)

б) «Звичайно, що передусім я бачу дерева. Дуже багато різних дерев, які непомітно змінюють бачення. Через них так сильно відрізняється тло на світлинах кількох десятиліть. Звичайно, що передусім я бачу траву, яка незмінно виростає на всіх фрагментах вільної землі, на якій відбувалося все те, що я не можу не бачити, коли сідаю на сходи попити кави. Часом я її навіть не можу спокійно допити, бо трава нічого не ховає» (с. 102)

в) «Мені теж подобається чеська. Коли виходжу на балкон, то любуюся її довгими і короткими голосними, що творять неповторну мелодику, накопиченням чотирьох приголосних у слові з чотирьох звуків. Мені подобається ця дитинність з потраплянням у наголоси, коли відповідаю на запитання, вичитані з підручника. Згадуються дивовижні дитячі чеські книжечки початку сімдесятих, неповторна графіка, яка тоді важила більше, ніж химерні віршики про те, що мав «дідечек колоточ, і з'єв єго червоточ». Відтворюються переживання празьких робітничих пивниць і винниць, куди не заходять туристи. Намагаюся уявити, як ці речення міг вимовляти улюблений Грабал... Лише приємність. Жодних підстав для тривоги» (с. 77)

У наведених прикладах описового тексту характеристики, який поєднується з розмірковуванням, представлена оцінка описуваного об’єкта. А саме наявність оцінки і пов’язує описовий текст із розмірковуванням. У перших двох прикладах автор через призму описуваного об’єкта розмірковує над життям, стверджує або заперечує щось, намагається зрозуміти істинну буття. Граматична основа опису в другому прикладі є ніби допоміжним засобом авторові – дієслова у формі недоконаного виду теперішнього та минулого часу ніби переносять героя з теперішнього часу в історію, продовжуване значення результату минулої дії, виявляється одночасним з теперішнім часом. Повтори також є стилістичним прийомом і застосовуються для посилення їхніх виразових якостей.

Досить цікавим і незвичним є третій приклад, в якому ніби і не знайдеш елементів міркування, але в той же час чітко простежується оцінка об’єкта, автор подає прекрасний опис чеської мови, дивлячись на який, читач з легкістю може уявити собі місто, людей, природу. Граматична основа опису - здебільшого дієслова недоконаного виду теперішнього часу. Зв’язок паралельний. Опис безпосередній внутрішній контрольований О (БВК) .

• Опис характеристика:

а) «Але татові вдавалося вкладати у стислі епізоди якісь епохальні речі. Кількома реченнями, манерою рухатися, способом спілкування з най-різноманітнішими людьми, швидкісними вирішеннями заплутаних питань, усмішкою, готовністю допомогти або здатністю відмовитися, особливою вагою слова. Зрештою, якщо говорити про декілька цілком конкретних знань, то саме він навчив мене квасити капусту і копати землю, доглядати яблуні та троянди, варити юшку і робити цибулеву салату, носити кастет і ліквідовувати непотрібні зайві записники, запам'ятовувати адреси й імена, ходити по горах і ловити рибу, робити кутю і пастувати підлогу, плавати і відчувати течії, пускати повітряного змія і розділяти чоколядку на всіх, витискати яблучний сік і маринувати помідори (дивно, але все це є тим, що я тепер найкраще вмію)...» (с. 87)

б) «Йому всього-на-всього шістдесят шість років. Він міцний, ставний, елегантний, простий і вишуканий водночас, дуже раціональний, достатньо показний (настільки, наскільки це допускається елеґантністю), світлий (себто ясний), не надто високий, але значно вищий, ніж низький, звичайно – трохи самотній, уміє пристосовуватися до змін (він уміє терпіти зміни, не відмовляючись від різних радостей, які можна віднайти навіть у найгірших змінах, змінах на найгірше, надіючись на те, що зміни обов’язково змінюються)» (с. 112)

Наведені приклади є звичайним описом характеристикою, де автор зображує характер героя через призму його вмінь, вдачу, через його внутрішній світ. Узявши за граматичну основу перелік однотипних дієслів у формі інфінітива, автор надає відрізкові тексту певної динаміки, руху. (Приклад а). У другому прикладі автор через портрет людини, подає її внутрішній світ, її характер. Перелік рис характеру героя певним чином наближає цей опис до візуального, але зображення якостей людини є нічим іншим як описом характеристикою. Опис авторський опосередкований О (АО).

Отже, проаналізувавши такий вид КМФ «опису» як характеристику, можна зробити висновок, що найчастіше опис характеристика зустрічається в поєднанні з іншими типа викладу: розповіддю та розмірковуванням. Адже безперервний потік фактичної інформації одного типу стомлює читача, що, в свою чергу, призводить до зниження його уваги й цікавості. А динамічна зміна подій, безупинний розвиток дії (розповідний контекст) потребує зупинок. Такі зупинки, пов’язані з появою на зміну розповіді контекстів опису або розмірковування, які, певним чином, відновлюють активність сприйняття. Окрім того, вони створюють додатковий ефект очікування, стимулюють цікавість читача і нетерпіння дізнатися, що буде далі. А без сумнівів, основне завдання автора, намагатися постійно тримати читача в інтризі, не втратити його увагу.

РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА РЕДАГУВАННЯ ОПИСОВИХ КОМПОЗИЦІЙНО – МОВЛЕННЄВИХ ФОРМ

Сучасна художня українська проза вийшла на новий рівень свого розвитку, еволюціонувала: її особливість криється насамперед у лінгвістиці, стилістиці та логічній побудові. І сама значимість, цінність її таїться в тому, щоб залишити той потік свідомості, поєднання різних типів викладу, завуальовані метафори, складний синтаксис, зачасту - внутрішнє неконтрольоване мовлення героїв таким, як його бачить сам автор, обмежити до мінімуму втручання редактора в оригінал.

Мова Тараса Прохаська — це не стільки стиль формулювання речень та словосполучень, скільки вміння записувати думки в тій послідовності, в котрій вони з’являються на поверхні мозку, причому записувати з відносною зрозумілістю для інших — а це у наш час дуже важливо. [ ]

Описи Тараса Прохаська настільки виписані, такі образні та реальні, що читачеві не доводиться вдаватися до глибоких підсвідомих роздумів, усе ніби лежить на поверхні: яскраве, живе, кольорове і незвичайне, але те, що здається надто простим, водночас показує всю складність його думки. Динаміка, яка присутня в його описових уривках, переносить читача в думки автора на сторінках твору, читач з героєм стають одним цілим: радіють, кохають, сумують, міркують.

Літературу Прохаська невпинно тягне в бік кінематографу та фотографії. Читання такої прози часом схоже до перегляду ніби чорно – білих чи кольорових світлин, часом його писання здаються уривками якоїсь короткометражної стрічки. Багато вдало пропущених образів і описів слугують «місцями підключення читача» — отам читач зміг би вставляти свої спогади про гори, пожовтілі знімки та інші солодкі сторінки минувшини. []

Основним завданням редактора, як у будь-якому іншому художньому творі, так і в оповіданнях Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником» - є аналіз логічної структури. Він вимагає осмислити твір у цілому, для чого необхідні не тільки конкретні знання та професійні навички, але й висока культура мислення. Нелогічність, непослідовність описового викладу є однією з найгірших вад твору. У кожному своєму прояві цей недолік здатний так чи інакше знецінити авторський текст. Будь-який твір розрахований на те, щоб переконати читача, вразити, зацікавити. Але, якщо в ланцюгові описуваних явищ, подій, образів виявляється якась слабка, протирічна ланка, текст втрачає в очах читача свою переконливість, а автор - довіру.

Перш ніж почати описувати певний об’єкт, образ, подію, автор зазвичай повинен повідомити читача про обраний порядок опису, особливо якщо текст призначений для малопідготовленого читача. Це може бути певне вступне, якимось чином пояснювальне речення, думка, яка налаштує читача на сприймання та допоможе поринути в зміст уривку, напр.: а) «Я пам'ятаю те, що не слід пам'ятати. Як пахли старі віденські крісла в нашій квартирі після того, як на них сиділи різні відвідувачі бабці. Які ребра були в різних дівчаток, яких колись розгойдував на прикріпленій до верхньої галузки великого каштана над яром гойданці. Як тиснула горло поспішно ковтнута перша вкрадена булочка < ... >» (с. 93); б) «Але татові вдавалося вкладати у стислі епізоди якісь епохальні речі. Кількома реченнями, манерою рухатися, способом спілкування з най-різноманітнішими людьми, швидкісними вирішеннями заплутаних питань, усмішкою, готовністю допомогти або здатністю відмовитися, особливою вагою слова. Зрештою, якщо говорити про декілька цілком конкретних знань, то саме він навчив мене квасити капусту і копати землю, доглядати яблуні та троянди, варити юшку і робити цибулеву салату... < ... >» (с. 87)

Окремого сигналу вимагають і зміни прийнятого порядку опису. Форма і стиль такого повідомлення залежать від загальної стилістики тексту, ступеня «інтимності» і емоційності авторської манери. Під час аналізу описового тексту редактор подумки повинен виділити фрагменти тексту, у яких подано загальну характеристику описуваного предмета чи явища, а також елементи опису, де охарактеризовані різні частини або аспекти описуваного об’єкта. Порядок подання у тексті загальної характеристики та елементів опису залежить аж ніяк від бажання автора чи редактора. Тут треба керуватися видом опису: в аналітичному описовому тексті використовують рух від загальної характеристики до характеристики окремих частин об’єкта; у синтетичному, навпаки – загальну характеристику подають після переліку (показу) окремих частин об’єкта. Часто доводиться застосовувати правку – скорочення, аби виключити попередні уваги автора, які не стосуються справи, а лише уповільнюють темп читання та розуміння тексту читачем. Так само вилучається надлишкова деталізація, яка може заплутати читача, замість того, щоб допомогти йому зорієнтуватися на описуваному об’єкті в цілому.

Варто пам’ятати, що в описах авторська індивідуальність виявляється якнайяскравіше. Талановитий автор може надати описові активного характеру своїм ставленням до того, що відбувається з об’єктом опису. Це тим паче, важливо, коли йдеться про опис нерухомого предмета, і головну роль у наданні тексту динаміки відіграє спостерігач, який привертає увагу до внутрішніх змін предмета опису, напр.: «Одноразова найдешевша запальничка передусім є таким досконалим джерелом вогню (а вогнем із запальнички можна змінювати різні життєві ситуації на краще не гірше, ніж це роблять спецназівці презервативом), як і найкоштовніша запальничка — витвір най­визначнішого художника. Одноразова найдешевша запальничка того кольору, який тобі вибирають, є перепусткою в інший світ. Світ, у якому все залежить від твого вибору. Світ без вибору в тому сенсі, що вибору нема, бо нема з чого вибирати, бо вибирати нема чого, бо вибрали вже все < ... >».

Автор описує просту запальничку, яка безпосереднім чином впливає на життя людини, на її існування. Прохасько робить це настільки професійно і талановито, що неживий предмет оживає. Тому при редакторському опрацюванні деталей авторського опису треба бути дуже обережним і керуватися як критеріями точності, обумовленості і доцільності кожного елемента опису, так і критеріями художності і виразності (несподіваності), поєднуючи можливості наукового і художньо стилів. У художніх описах використовуються різні художньо – образні засоби: стилістичні повтори, захопливі (позитивні) і негативні характеристики, які часто супроводжуються вигуками, окличними реченнями тощо. Важливо гармонійне поєднання авторської індивідуальності (тобто суб’єктивних чинників) і об’єктивних характеристик, обумовлених особливостями художнього стилю.

Отже, робота редактора в правильній організації композиційно –мовленнєвих форм «описів» є потрібною і важливою, але зважаючи на сучасну українську прозу, на стиль письменників і манеру їхнього викладу, межі редакторського втручання в текст дещо зменшилися. Аби не втратити і не загубити тієї родзинки, яку автор вніс у свій твір, редактор повинен бути дуже обережним і керуватися не тільки сухими законами і принципами редагування, а більше дослухатися до внутрішнього чуття мови, відчувати манеру письма автора і бути об’єктивним.

ВИСНОВКИ

Отже, проаналізувавши композиційно – мовленнєву форму «опис» у творах Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником», можна зробити певні висновки.

Опис – один із найпоширеніших компонентів монологічного авторського мовлення. У логічному плані описати предмет, явище - це означає перерахувати його ознаки. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора чи розповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного направлення. У художній літературі, публіцистиці опис – найважливіший елемент мовлення, який дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людину, подію, явище.

У аналізованих нами творах Тараса Прохаська, найчастіше можемо бачити опис візуальний, який здебільшого твориться за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак. Граматична основа таких описів - насамперед, однотипні дієслівні форми недоконаного виду минулого або теперішнього часу, які є показником статичності зображуваного і вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними. Зачасту - це звичайний опис певної реалії, який здійснюється автором.

Дещо в меншій кількості знаходимо такий вид КМФ «опису» як характеристику, яка трапляється в поєднанні з іншими типами викладу: розповіддю та розмірковуванням, оскільки безперервний потік фактичної інформації одного типу стомлює читача, що, в свою чергу, призводить до зниження його уваги й цікавості, а зміна контекстів певним чином відновлює активність сприйняття. Окрім того, вони створюють додатковий ефект очікування, стимулюють цікавість читача і нетерпіння дізнатися, що буде далі. А без сумнівів, основне завдання автора, намагатися постійно тримати читача в інтризі, не втратити його уваги.

Щодо редагування модерної літератури, то в зв’язку з надзвичайно швидким процесом еволюціонування української прози, цінність її полягає саме в тому, щоб залишити мову автора в оригіналі. Але редактор був, є і буде зате в редактора залишаються на сучасному етапі розвитку художньої прози, робота редактора дуже ускладнилася, дещо змінилася, але все одно залишається