Відмінності між менеджером та підприємцем

Ознаки	Характерні особливості
	Менеджера	Підприємця
1. Формальний статус	Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах для здійснення управлінської діяльності	Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника тощо, який використовує свої або позичені фінансові кошти та інші ресурси
2. Виробничо-господарська орієнтація	Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів	Зорієнтований на пошук нових можливостей
3. Здійснення задуманого	Приймає рішення та докладає усіх зусиль для його виконання	Ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилась нежиттєздатною
4. Залучення ресурсів	Залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у нагромадження та накопичуванні фондів	Залучає ресурси для досягнення встановленої мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо
5. Матеріальні інтереси	Отримує за свою роботу заробітну плату	Виступає власником або розпорядником ресурсів і майна організації, бере участь у прибутках, отримує дивіденди
6. Відношення до побудови організації	Використовує ту організаційну структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу	Віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, які опираються на неформальні зв’язки

Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає у тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), впроваджує її за власні або позичені кошти у життя (засновує підприємство з випікання хліба, фінансує увесь цей процес) та наймає менеджера для керівної роботи, а останній – здійснює управління організацією, яку створив підприємець.

У певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть перекликатись. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, врешті-решт може його очолити, тобто стати менеджером. У свою чергу менеджер може відкрити свою справу і стати підприємцем. Однак ролі менеджера та підприємця можуть співпадати тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизуються і він займе відповідну позицію в організації. Щодо тривалого суміщення ролей “підприємець-менеджер”, то це можливо тільки в умовах невеликих підприємств.

1.3. Рівні управління

Об’єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи).

Саме вертикальний поділ приводить до створення рівнів управління. Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління [3, 76, 92, 110]:

• технічний;

• управлінський;

• інституційний.

• Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

• керівники низової ланки (операційні управлінці);

• керівники середньої ланки;

• керівники вищої ланки (див. рис. 1.2).

Рис. 1.2. Графічне зображення рівнів управління

Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців.

У табл. 1.2 наведена характеристика представників трьох рівнів управління та визначено основні ролі, які вони виконують.

Таблиця 1.2