Тема 3. Спеціальна термінологія і професіоналізми

1. Вимоги до використання термінів у діловому мовленні такі:

1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: діловодство/справочинство, але не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис, меню, а не стравоспис та ін.

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Наприклад, циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу;

3) якщо термін є багатозначним словом, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа – особова справа, судова справа.

4) використовуючи той чи інший термін, фахівець повинен дотримуватися правил утворення похідних від нього форм. Так, наприклад, не можна від терміна "кабель" утворити дієслово "кабелювати"; слід говорити "прокладати кабель"".

5) якщо певний термін, ужитий у тексті документа або наукової праці, викликає сумнів, то слід перевірити його написання чи тлумачення за словником.

Отже, головне правило, якого потрібно дотримуватися при вживанні термінів: використовувати у тексті лише ті терміни, значення яких можете впевнено пояснити.

2. Професіоналізми

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Оскільки їх використовують на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми є неофіційними (а отже, експресивно забарвленими) синонімами до термінів.

З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Професіоналізми широко використовуються літераторами з метою створення професійного колориту, відтворення певного професійного середовища у своїх творах.

Нейтральність термінології та емоційно-експресивне забарвлення професіоналізмів - межа, яка відокремлює ці лексичні масиви наукової (ділової) та художньої (розмовної) лексики.

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій – кардан, трансплантація – пересадка; отоларинголог – вушник та ін.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується лише мова тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного у напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме. Часто на ґрунті вживання професіоналізмів виникають непорозуміння в службовому листуванні. Так, наприклад, в одній рекламації було написано: “...заготовки зубчастих коліс не мають маркіровки й свідків...”. Свідки – це професіоналізм, вживаний на позначення макетів деталей, що додаються до кожної партії їх; проте це довелося роз’яснювати вже в наступному листі.

На жаль, дехто зі службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів, утруднюючи спілкування й знижуючи загальний рівень мовної культури документів.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів? Серед професіоналізмів переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів треба уточнити свої обсяги, ми маємо типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

До професіоналізмів належать також і слова загальнонародної мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, у загальнонародній мові слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого (власне найвищого) вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не “той, що має певну кваліфікацію”, свідомий – це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування: адже до нового слововжитку треба спеціально звикати; крім того, в усному мовленні міру якості можна передати інтонаційно (сказати якісний з такою інтонацією, яка висловить найвищу міру цієї ознаки); у писемному мовленні читач мусить усе це “домислити”, що абсолютно недоречно в діловій сфері людського спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміле, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення “Повідомте ударність нового агрегата” для непосвяченої людини буде “шифровим донесенням”, а не діловим листом.