Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ispit_BS.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
159.1 Кб
Скачать

12. Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Джерелами покриття дефіциту виступають: 1) державні позики; 2) грошова емісія..

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками. Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов’язані з надходженням ззовні – від кредиторів інших країн.

Використання державних позик вимагає визначення джерел погашення боргу, якими є:

- додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

- підвищення рівня оподаткування;

- зменшення видатків;

- випуск нових позик.

Емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричинює інфляцію – знецінення грошей. Грошова емісія може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. І на сьогоднішній день використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється. Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики.

13. Роль і місце бюджету у фінансово-кредитному механізмі.

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з 2 підсистем:

1) фінансове забезпечення;

2) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких 3 формах:

1. Самофінансування – покриття витрат за рахунок власних коштів. Це – вихідна форма. Залучення в обіг інших коштів можливе лише за наявності певного рівня самофінансування. Цей рівень є гарантією для банків, наприклад, при видачі кредитів. Для самих банків теж установлюється мінімальний розмір статутного фонду.

2. Кредитування – покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це – регулююча форма. Здійснюється у формах комерційного та банківського кредитів. Кредитування – дуже вигідна й ефективна форма фінансового механізму. Її вигідність полягає в економії суспільних фінансових ресурсів, адже в процесі кругообігу одні і ті самі ресурси можуть використовуватись у різний час різними суб’єктами. Ефективність забезпечується встановленням таких принципів кредитування, як поворотність, терміновість, платність, матеріальна забезпеченість. Це змушує позичальників працювати максимально ефективно.

3. Бюджетні асигнування – форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін (наприклад, субсидії виробникам с/г продукції).

За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора.

Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюванням. Особлива роль належить бюджетному вирівнюванню. Фінансове регулювання має такі інструменти, як податки, внески та відрахування, субсидії та дотації. Фінансове регулювання пов’язане з використанням 2 методів розподільних відносин – сальдового і нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення розподілу за окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового) елемента. При нормативному методі всі елементи розподілу або їх переважна частина визнач-ся за нормативами, які встановлюються відносно загальної величини доходу.