Пам'ятка щодо проведення індивідуальної роботи з дітьми в повсякденному житті

Для успішного проведення індивідуальної роботи студент повинен:

1. Добре знати рівень підготовленості дитини, рівень сформованих умінь та навичок.

2. Продумати мету та зміст індивідуальної роботи.

3. Заздалегідь підготувати інвентар, фізкультурні посібники, місце для проведення індивідуальної роботи.

4. Викликати інтерес у дитини, бажання виконувати фізичні вправи.

5. Чітко, технічно правильно здійснювати показ вправ (або ж залучити дитину до показу вправи).

6. Показ поєднувати з поясненням.

7. Пояснювати послідовно, доступно, зрозуміло для дитини.

8. Правильно використовувати терміни.

9. Контролювати виконання вправ дитиною, своєчасно давати методичні вказівки з метою виправлення помилок.

10. Здійснювати міри по попередженню травматизму дітей.

11. Дотримуватися вимог щодо дозування фізичного навантаження.

12. Використовувати методи та прийоми навчання відповідно віку дітей

13. Провести з дитиною бесіду про значення здорового способу життя, про значення занять фізичними вправами.

14. Підвести підсумок.

2. Повсякденна робота з фізичного виховання

2.3. Самостійна рухова діяльність

Особливого значення набуває самостійна рухова діяльність дітей як форма активізації рухового режиму. Щодня в усіх вікових групах на неї відводиться час вільний від занять: години ранкового прийому, прогулянок, надвечір’я.

Завдання педагога – забезпечити належний рівень та зміст самостійної рухової діяльності дошкільнят завдяки збагаченню їхнього рухового досвіду, створенню необхідної матеріальної бази в приміщеннях зали, груп, рекреацій, на фізкультурному й групових майданчиках, використанню інших прийомів непрямого (опосередкованого) та прямого (безпосереднього) керівництва цією формою роботи.

Плануючи самостійну рухову діяльність, вихователь заздалегідь повинен продумати необхідний матеріал та обладнання. Важливо не тільки добре обладнати приміщення та майданчик, а й так розмістити фізкультурний інвентар, щоб стимулювати дітей до виконання вправ. Доцільно доручати дітям брати на майданчик додатковий фізкультурний інвентар: обручі, м’ячі, скакалки. Це викликає у дітей інтерес та бажання застосовувати його під час самостійних занять у самостійній руховій діяльності. Слід заохочувати тих дітей, що проявляють самостійність, за власною ініціативою повторити вправи, які їм до вподоби. (Додаток А).

В другій половині дня діти можуть залучатися до виготовлення власноруч нескладних фізкультурних посібників, які потім використовуватимуться у самостійній руховій діяльності. Наприклад: із залишків шерстяних ниток виготовляти «дзвіночки», «султанчики», «кіски» (короткі та довгі шнури по типу скакалки). Крім того, діяльність дрібних м’язів рук сприяє розвитку сенсомоторики дітей та розумовому розвитку. «Розвиток дитини на кінчиках її пальців…», - стверджував В.О.Сухомлинський, - «…Рука немовби дисциплінує розум: виховує самоконтроль і чутливість думки до точності, тонкості, краси… Руки вчать точності, акуратності, ясності мислення…» [25, 408 - 409].

Слід пам’ятати також, що діти лише тоді цілеспрямовано, активно рухаються, коли у них належним чином сформовані рухові навички.

Значення цієї форми роботи фізичного виховання незаперечне. Самостійні заняття, формуючи у дітей вміння вибирати і виконувати без допомоги дорослих фізичні вправи, виховують водночас ініціативу, активність, організаторські здібності, творчу самодіяльність.

Самостійно займатися фізичними вправами можуть усі діти дошкільного навчального закладу незалежно від віку. Займаються вони як індивідуально, так і об’єднуючись у невеликі групи. Фізичні вправи не повинні вимагати складної організації і страхування. Вони повинні бути такими, які найефективніше впливають на організм дитини: лазіння, вправи з м’ячем, стрибки через довгу і коротку скакалку, метання в ціль, біг, катання на гойдалках та каруселях. Дітям дається також можливість самим обирати для занять улюблений вид рухів.

Керувати такими заняттями необхідно. Однак вихователь повинен діяти обережно, тактовно, ненастирливо. Не стримуючи дитячої ініціативи, треба спрямовувати заняття кожної дитини та стежити за всією групою.

Використовуючи різні способи збудження інтересу до самостійних занять фізичними вправами, вихователь контролює якість виконання рухів, стежить за дозуванням, за поведінкою дітей, а якщо треба, то показує і пояснює, як виконувати вправи, дбає про черговість.

Значне місце на денних прогулянках відводиться вправам спортивного характеру, які плануються залежно від періоду року (взимку – катання на санчатах, ковзання на льодяних доріжках, ходьба на лижах; весною та влітку – катання на велосипеді або самокаті, роликових ковзанах). Регулярно впроваджуючи їх під час прогулянок, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей [29, 106 ].

Поряд із вправами спортивного характеру, старшим дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс, хокей на траві, а також ігри серсо, кеглі, кільцекиди.

Спортивні ігри та розваги дають перші уявлення дітям про світ спорту (Додаток Б). Але вони повинні відповідати анатомо – фізіологічним і психологічним віковим особливостям дітей. Не можна допускати фізичного перевантаження дітей, а також порушувати дидактичні принципи навчання [30, 5 ].